Директор із комунікацій SCM, член наглядової ради Фонду Ріната Ахметова Наталія Ємченко пояснила, що вивезення українців в Росію з будь-якого міста в нашій країні є депортацією. Детальніше про це вона розповіла в матеріалів "Із пекла війни — у пастку безправ'я" для ZN.UA.
"За нормами гуманітарного права вивезення жителів Маріуполя, взагалі громадян України, на територію Росії під час війни — це не евакуація. Це депортація: без погодження з Україною, з проходженням через фільтраційні табори та розселенням у віддалених регіонах Росії. З Маріуполя на підконтрольну Україні територію у напрямку Запоріжжя повноцінної евакуації фактично не було — Росія блокувала. Попри щоденні спроби України такий коридор та евакуацію забезпечити. Єдиний виняток — недавня евакуація людей із бомбосховищ "Азовсталі", — стверджує Ємченко.
На гарячу лінію Фонду ще на початку березня почали надходити дзвінки від людей, які потребують евакуації. Найпершими були мешканці Волновахи та їхні родичі. За кілька днів додався Маріуполь. Згодом почалися дзвінки маріупольців із фільтраційних таборів у Донецьку, Старобешевому, Безіменному. А наприкінці березня до них додалися дзвінки з Росії — Воронеж, Тамбов, Перм, Владивосток — куди вже привезли депортованих. Так, якась частина людей виїжджали до РФ добровільно, але в переважній більшості випадків люди не мали вибору, каже експерт. І це підтверджують численні звернення до неї особисто та на гарячу лінію Фонду громадян України, які опинилися за межами нашої країни, та їхніх родичів.
Про те, що це не є гуманітарною місією з боку Росії, свідчить ще одна обставина. Усі вивезені на територію так званої "ДНР" українці проходять через фільтраційні табори, створені росіянами на території ОРДЛО. Там людям доводиться в тяжких умовах і антисанітарії жити по кілька днів, протягом яких їх піддають обшукам, багатогодинним допитам та іншим перевіркам, у них вилучають документи. Особливо жорстко поводяться з чоловіками, яких найчастіше сепарують із загального потоку "біженців" і селять окремо. Чоловіків роздягають у пошуках татуювань, які могли б свідчити про їхню належність, скажімо, до полку "Азов", синців від прикладів, оглядають руки на предмет мозолів від зброї.
У депортованих знімають відбитки пальців, їх фотографують у профіль і анфас, вносять до спеціальної бази, підключають телефони до комп'ютерів, зливаючи весь вміст, і потім ретельно вивчають фотографії, номери абонентів, переписку в месенджерах і чатах.
Також Ємченко розповіла, як допомагала українцям, яких депортували у Росію, виїхати звідти.
"Якщо людина має на руках закордонний паспорт, вона купує квиток на літак і летить, скажімо, до Стамбула. І вже звідти далі. З Європою, як ви розумієте, авіасполучення немає. Якщо ж закордонний паспорт відсутній, але є внутрішній український, то найпростіший і популярніший маршрут такий: адлерським поїздом з Ростова до Санкт-Петербурга, з Пітера автобусом до Івангорода, потім піший перехід з Івангорода в Нарву. Це вже територія Естонії. Ну, і в Нарві вже є волонтери, працюють консули, приймають українські карти та гривні. Прямо біля кордону є готель, де можна зупинитися та перевести дух. І ухвалити рішення про кінцевий пункт слідування — залишатися в одній із європейських країн або повертатися в Україну", — пояснює Ємченко.
Другий шлях для тих, у кого немає закордонного паспорта, за її словами, лежить через Москву, звідки є прямий автобусний рейс через латвійський кордон, а також у Білорусь. Крім того, діставшись Владикавказа, люди можуть виїхати до Грузії або Казахстану. Але проблема з Казахстаном у тому, що звідти супернезручно діставатися Європи.
Перелік "працюючих" маршрутів експерт склала за той час, поки допомагала численним друзям, знайомим і знайомим знайомих, які зверталися безпосередньо до неї. Спочатку, аби розібратися, спілкувалася з друзями і колегами в українському МЗС та офісі віцепрем'єра Ірини Верещук, у віданні якої теми евакуації та депортації. Сарафанне радіо приводить до неї дедалі нових і нових людей, які опинилися депортованими в Росію і шукають спосіб вибратися з неї, найчастіше — в Україну.
"Не можу сказати точно, скільком людям мені та моїй команді вдалося допомогти вибратися з РФ. Думаю, це приблизно 500 наших громадян. Наша допомога полягала в тому, щоб пояснити вивезеним до РФ українцям, який їхній правовий статус, до кого звертатися (а до кого — ні), чого остерігатися (а чого — ні), яким маршрутом вони можуть дістатися однієї з європейських країн у їхній конкретній ситуації", — Ємченко.
За її словами, головне для людей, які виявили себе в Таганрозі або Ростові та якимось чином отримали доступ до мобільного зв'язку, знати, кому поставити запитання про свої подальші дії для повернення в Україну або виїзду до європейської країни.
До естонського кордону українським біженцям також допомагають дістатися російські волонтери.
Канали переправляння депортованих українців з Росії до Європи потрохи діють. Але, по-перше, волонтери, які займаються цим, постійно піддають себе ризику потрапити під репресії, а по-друге, є обставини, коли навіть найбільш сміливі та підприємливі волонтери безсилі.
Більше статей Ольги Дмитричевої за посиланням.