У світі поступово зростає як загальний обсяг, так і частка в ньому довгострокової та безповоротної трудової міграції. Українські трудові мігранти незахищені, мало обізнані та складають третю з найбільших групу жертв торгівлі людьми в ЄС. Нинішні механізми протидії такому стану речей переважно недієві. Але чи означає це, що варто відмовитися від будь-яких спроб політики щодо трудових мігрантів? Павло Кравчук з аналітичного центру «Європа без бар'єрів» впевнений, що не варто.
Однак державна політика в цій сфері має зміститися від логіки повернення до логіки супроводу і підтримування зв’язків, додає експерт.
"Стисло її можна сформулювати так: українські трудові мігранти на будь-якому етапі виїзду за кордон (намір, дорога туди, перебування там, намір повернутися, повернення, реінтеграція вдома) повинні мати доступ до інформації, державної підтримки та участі в житті українського суспільства, зокрема політичної й економічної", - пише він.
Детальніше про те, що повинна зробити Україна, щоб зберегти людський потенціал і захистити заробітчан у вразливій ситуації, читайте в статті Павла Кравчука "Театр міграційної політики".