Війна, яку розв’язала Росія, зруйнувала життя багатьом українцям і залишила свій відбиток на кожному з нас. Психологи розповіли, як спілкуватися з людьми, які постраждали від війни та змушені були покинути свої домівки, пише «Соціальна інформаційна платформа».
За словами психологині Марії Яцухненко, найважливіше в розмові з незнайомою людиною – розуміти: ми не знаємо, на якому етапі проживання травматичної події вона зараз – у гострому стресі, втраті, травмі.
«Тому в будь-якому разі, будьте щирими (це одразу відчувається) та чіткими у своїх словах. Спробуйте уникати двозначних фраз. Якщо бачите, що людина в ступорі чи вас не зрозуміла — перепитайте, чи все гаразд, і чи не потрібно пояснити щось ще раз. Якщо людина почала розповідати про свій досвід, послухайте стільки, скільки можете. Імовірно, вона хоче виговоритися й бути поміченою — це теж одна зі спроб адаптації до нового середовища, спосіб знайти собі місце», — радить психологиня.
Під час розмови з людиною про війну слід уникати категоричних суджень, які можуть додати їй сорому, страху чи вини: «А чого ж ви раніше не виїхали?», «А як же ж ви там батьків лишили?», «І ви не боїтеся за свій дім?». Краще не говорити фрази, які можуть сприйматися як знецінення чи неправда: «Не жалійтеся», «Не перебільшуйте», «Ну он там людям ще гірше було», «Ви маєте бути сильним/ою заради дітей, чоловіка, батьків», «Я вас розумію», «Було б чого так реагувати», «Усе буде добре».
Експертка радить не акцентувати увагу на емоціях і не питати про них («А вам було страшно?», «А ви думали, що помрете?», «А вам було шкода лишати дім?»). Таким чином створюється ситуація, в якій легко «провалитися» в травмуючі переживання. Водночас у подібних ситуаціях людям дуже важлива підтримка тих, хто їх оточує. Це можна зробити, сказавши: «Я з вами тут, я поруч», «Ви робите достатньо», «Мені прикро, що вам зараз боляче», «Я вам співчуваю», «Ви робите найкраще з можливого», «Я вас підтримую».
Яких правил слід дотримуватись у розмовах з дітьми
Дитячий психолог Маріанна Новаковська наголошує, що у розмовах с дітьми дуже важливо дати їм відчуття безпеки. Діти мають бути впевнені, що від дорослих вони отримають відповідь. Важливо не відвертатися, не казати «заспокойся», а дати правдиву відповідь відповідно до віку.
Слід бути готовим і до того, що доведеться проговорювати дитині рутинні речі. Нагадувати їй, хто є поруч, до кого можна звернутися за підтримкою. Проговорювати адресу, кого з дорослих і де можна знайти, якщо дитина опинилася сама.
«З чотирьох-п’яти років діти можуть приходити з питаннями про війну, насилля. Дітям такого віку важливо давати інформацію коротко. Відповідати саме на те питання, яке ставить дитина. Не порушувати аспектів, про які дитина не питає. Дітям молодшого підліткового віку теж слід давати відповідь саме на поставлене питання. Але треба бути готовим, що діти молодшого підліткового віку й підлітки можуть мати свою точку зору й хотітимуть поділитися нею. Неодмінно треба давати їм таку можливість», — розповіла експертка.
У спілкуванні з підлітками слід бути уважними. Іноді питання, які вони ставлять, можуть заганяти в глухий кут. Тоді важливо чесно про це сказати: «Я зараз не знаю відповіді, дай мені трохи часу». Або можна сісти разом пошукати інформацію в інтернеті. Добре поділитись висловлюваннями авторитетних для дорослого лідерів думок. Інформаційне поле — бездонне, а критичне мислення в підлітків ще здебільшого не сформоване.
Загибель когось з близьких – велика травма для дитини. За таких обставин важливо, щоб з нею залишався хтось більш-менш стабільний. Саме завдяки цій людині дитина може відчувати, що її світ не розвалився повністю. Потрібно горювати, плакати, дозволяти й не зупиняти ці прояви, згадувати, говорити стільки, скільки їй потрібно. Багато обіймати. Згадувати весь рід, тих, хто метафорично стоїть за нами, ніби янголи-охоронці. Розповідати, що роблять ті, хто зараз з дитиною, щоб зміцнювати безпеку й родинні зв’язки.