Щоб краще зрозуміти можливий результат війни Росії проти України, про сценарії, які потрібно знати, розповідає один з найвідоміших у світі військових стратегів Бруно Тертре (Bruno Tertrais), співробітник Інституту Монтеня в Парижі на сторінках німецького видання Die Welt. У деяких випадках паралелі вражаючі.
Бруно Тертре — один із найшанованіших стратегів Франції та старший науковий співробітник Інституту Монтеня у Парижі. Це скорочена версія тексту, спочатку опублікованого на сайті Інституту Монтеня. Переклад з англійської Беттіна Шнайдер.
Війни ніколи не йдуть за планом. А війни, розв'язані ізольованими диктаторами, які не хочуть прислухатися до решти світу, ще менш передбачувані. І все-таки: що буде з Україною? Чи може історія дати нам приклади, чим може закінчитися ця війна? Тертре називає можливі сценарії:
- Крайній випадок - анексія. Україна може бути анексована подібно до того, як Ірак приєднав Кувейт у 1990 році. Але це можливо лише після довгої і жахливо руйнівної війни, яка б змусила українців просити миру за всяку ціну. І, з огляду на перебіг подій минулих двох тижнів, це майже неможливо.
- Розділ України. Другою можливістю був би розділ України, подібний до Німеччини чи Кореї 1945 року — або, що більш доречно, до Московського договору про «вічний світ» 1686 року між царською імперією та Польщею-Литвою, який буквально розділив Україну на дві частини. Це теж малоймовірний сценарій з огляду на високий рівень опору української армії та численні лінії фронту.
- Підпорядкування України. Це поставило б країну в положення, яке можна порівняти з положенням сусідньої Білорусі, яка була де-факто підпорядкована Москві після того, як путін врятував режим Лукашенка від краху після масових демонстрацій 2020 і 2021 років. На це Росія зможе розраховувати можливо лише в тому випадку, якщо переможе українські збройні сили та встановить у Києві маріонетковий уряд. Такий результат, якщо він взагалі можливий, був би дуже нестабільним варіантом з огляду на високий рівень спротиву громадян України, який вони демонструють з кожним днем.
- Фінляндизація України, яка розуміється як добровільне та самостійне рішення про збереження військового нейтралітету. Це певною мірою зняло б одне з головних побоювань Росії: можливий вступ України до Північноатлантичного Альянсу в майбутньому. Проте ті, хто виступає за таке рішення, а серед них за останні 30 років було багато відомих експертів та державних діячів, забувають, що це все одно поставить Україну у залежність від «милості» Кремля і не гарантує нового вторгнення будь-якої миті. «Фінляндизація» була б можлива лише в рамках глобальної перемоги України у цій війні, в якій – як це вдалося Фінляндії у 1939-40 роках – українська армія загнала б Росію у безвихідь.
- Затяжний конфлікт. Є ще більш гнітючий сценарій для Кремля, в якому російські сили втягнуті в затяжний конфлікт, дуже схожий на Афганістан або Ірак для Сполучених Штатів. Але це порівняння помилкове, оскільки Україна набагато важливіша для Кремля, ніж Афганістан був для Радянського Союзу на той час чи Ірак для Сполучених Штатів. З цієї ж причини так само малоймовірно, що Москва просто піде з України після того, як «подасть урок» своєму сусідові, як це зробив Китай у В'єтнамі 1979 року.
Все вищезгадане робить найбільш можливими сценарії ескалації, що допускають цілу низку варіантів. Наприклад, Росія може спробувати поставити під загрозу європейську та трансатлантичну безпеку, спровокувавши інциденти на кордонах Європи. Наприклад, нейтральна Швеція уважно стежить за намірами Росії щодо острова Готланд у Балтійському морі. Можливі також кібератаки та навіть тероризм.
Москва також могла б «відкрити новий фронт», заохочуючи та допомагаючи невеликій Республіці Сербській у Боснії та Герцеговині проголосити незалежність. Вона також може загрожувати (і вже загрожує) застосувати ядерну зброю як за допомогою агресивних заяв, так і демонстративних стратегічних кроків щодо активізації свого ядерного потенціалу, як це робив Радянський Союз під час Суецької кризи 1956 року.
Розміщення російської ядерної зброї на території Білорусі — крок, який тепер можливий завдяки зміні конституції країни, може стати ще однією спробою розхитати Європу та розколоти Північноатлантичний Альянс.
А оскільки Туреччина все більше стає на бік України та блокує прохід російських кораблів через Босфор, також можливо, що це спричинить реакцію з боку Росії — пізнє відлуння Кримської війни у 19 столітті.
Інший варіант (і він не менш ймовірний) у тому, що ескалація відбудеться не сплановано, а випадково. Що, якщо російський бомбардувальник «заблукає», перетне кордон з Європою, а потім буде збитий силами НАТО, подібно до інциденту на турецько-російському кордоні в 2015 році?
Велика кількість західних інструкторів чи добровольців в Україні також може бути убита російськими бомбардуваннями, що потім викличе обурення на Заході та заклики до відплати. Досить згадати, що у Сирії у 2018 році понад 200 російських найманців було вбито американськими військами у битві за Чашам.
Безсумнівно, пропонований мною список можливих сценаріїв включає і можливість великої військової поразки Росії, яка згодом призведе до відставки президента владіміра путіна, подібно до того, що сталося зі Слободаном Мілошевичем після війни в Косово або з аргентинською хунтою після Фолклендської війни 1982 року.
Це, своєю чергою, може підвищити ймовірність швидкого повернення сепаратистських республік на сході України, подібно до того, як це було в Хорватії під час операції «Буря» у 1995 році.
На даний момент, однак, російська армія продовжуватиме робити все можливе для досягнення максимального військового успіху на землі, не переслідуючи жодної іншої мети, крім простої руйнації армійських сил і знищення державних інститутів з насильством, що постійно наростає. Леніну приписують такі слова: «Спочатку тицьни багнетом. Якщо знайдеш місиво, йди вперед, якщо знайдеш сталь, відступай».
На жаль, необхідно провести ще одне, останнє порівняння: жахливу руйнацію чеченського міста Грозний у 1999 році. Цей приклад особливо лякає з огляду на те, що чеченські сили тепер також прибувають в Україну для виконання найбрудніших робіт для Кремля.