Упродовж багатьох років країна пишалася своєю наукою. Українська наука в СРСР була однією з найпрогресивніших, найрозвиненіших і найпередовіших. Кінець радянського етапу української науки можна пов’язати зі знаковими вченими: М.Боголюбовим, В.Глушковим, С.Корольовим, М.Янгелем, Є. і Б. Патонами, О.Антоновим, М.Амосовим, О.Шалімовим, які очолювали провідні наукові школи країни й світу і подарували космос, комп’ютери, найпотужніші транспортні літаки, рівних яким немає й сьогодні, передові медичні технології. Країна була авіаційно-ракетно-машино-суднобудівною з багатьма передовими високоприбутковими галузями промисловості, які на базі наукових рішень забезпечували випуск продукції з високою доданою вартістю. Наука давала віддачу передовими технологіями й проривними рішеннями. Досягнення вчених були відомі всьому світу. Але постійне недофінансування науки державою, ставлення до неї як до чогось непотрібного призвели до втрати передових позицій, відсутності сучасної дослідницької бази, старіння науковців. Тобто до кризового стану.
Українська наука раніше складалася з академічної, університетської, галузевої, заводської й була збалансованою. Крім інститутів у академіях наук, університетів, іще існувала галузева та заводська наука, що займалася конкретними прикладними розробками на рівні галузі, конкретного підприємства, певної продукції. Така організація науки з глибокою спеціалізацією й розподілом за рівнями досліджень давала чудові результати як у фундаментальних дослідженнях, так і в прикладних розробках. У країні функціонували сотні галузевих інститутів, заводських лабораторій, які створювали конкурентоспроможну наукову продукцію високого рівня. На сьогодні ж практично знищено всю галузеву та заводську науку, яка й займалася розробленням і підготовкою проєктної, конструкторської, технологічної документації та впровадженням технічних ідей. Знищено практично всі численні пусконалагоджувальні й проєктні інститути, які розробляли й запускали технології у виробництво. Кваліфіковані конструктори, технологи, які будь-яку технічну ідею могли відтворити у вигляді креслень, зникли разом із галузевою та заводською наукою, і готувати проєкти просто нема кому.
За даними Союзу хіміків України, 1992 року в хімпромі нашої країни функціонували 42 наукові установи. Станом на червень 2024 року в галузі функціонує шість наукових установ різного профілю та спеціалізації, ще три перебувають на ТОТ. Тобто в хімічній промисловості (досить складній галузі, яка має 37 підгалузей, де функціонує близько 3800 економічно активних підприємств) залишилося кілька галузевих інститутів, які вижили й за надскладних умов зберігають науковий статус, працюють над конкурентними розробками. Водночас вони не мають бюджетного фінансування й повністю фінансуються за рахунок господарських договорів на проведення досліджень і виконують пошукові розробки. Тобто відбулося тотальне руйнування хімічної галузевої науки.
Загалом зараз уся галузева наука перебуває на стадії майже повної руйнації. Нечисленні інститути чомусь підпорядковані Фонду державного майна України, який ніколи організацією наукової діяльності не займався і єдиною мрією якого є продаж приміщень. Причому наявність величезного за ціною інтелектуального капіталу у вигляді фахівців, звітів щодо НДР, проєктної й технічної документації, розроблених технічних умов, багато іншого, що створювалося десятиріччями, ніяк не враховується. Ця інтелектуальна власність коштує набагато більше за приміщення. Наприклад, КБ «Антонов» володіє унікальною технологією монтажу крил авіалайнерів згори, яку в світі має ще лиш одне КБ і яка коштує більше, ніж будівлі всіх наявних галузевих інститутів. То що, треба про неї забути й продавати тільки приміщення?
Крім того, галузевій науці складно вписуватися в наявні форми державної атестації. Малоймовірно, що якийсь із інститутів зуміє піднятися вище категорії В або Г через формальні показники: кадровий склад, відсутність публікацій у Scopus, закриті результати досліджень, заборону замовника на публікацію результатів. А це автоматично спричиняє необхідність майже щорічного атестування, тобто багатомісячної процедури — витрачання великої кількості часу тільки на звітування без виконання змістовної роботи.
Нам роками кажуть про функціонування закордонної науки, зосередженої в університетах. А хтось наведе приклади, коли по наукових розробках університетів будувалися ракети, літаки, судна? Може, хоч якийсь університет входить до сотні кращих за кількістю патентів? Ні. Це не їхнє коло завдань. Упродовж багатьох років світові рейтинги очолюють Huawei, Samsung, Siemens, General Electric. Тобто представники галузевої та заводської науки, а не університети, щорічно патентують тисячі технічних рішень.
У нас була інша система побудови науки й освіти, коли наукову діяльність фундаментального рівня було зосереджено в академіях наук, а підготовку кадрів і наукову діяльність прикладного характеру — в ЗВО. Галузева та заводська наука виконували завдання суто прикладного характеру свого рівня. Вони забезпечували всю країну певними виробами своєї галузі. Наука мала вузькоспеціалізований характер. Універсальність у поєднанні науки й освіти не буде ефективною, оскільки найвища ефективність — у вузькій спеціалізації. Крім того, якщо подивитися на систему організації науки в Німеччині, там дослідження також зосереджені в інститутах товариств Ляйбніца, Гельмгольца, Фраунгофера та ін. Така ж ситуація й у технологічного лідера світу — КНР, де саме галузева наука й створює шедеври досконалості. Тобто й за кордоном проривні технології народжуються в галузевій та заводській науці.
Остаточне знищення галузевої науки призведе до повного паралічу та зникнення технічних і прикладних наук у академіях і університетах, оскільки існує взаємозалежність між науками. В країні приблизно дві третини науковців займаються технічними та прикладними науками. Їхні технічні ідеї банально нема кому реалізовувати. Ні академії, ні університети ніколи не виконували роботи з підготовки проєктної та конструкторської документації. Вони не вміють цього робити, й у них у штатах немає відповідних фахівців. Але ні країні, ні бізнесу не потрібні напівфабрикати у вигляді ідей, не втілених у конкретних виробах і проєктах, готових до впровадження сьогодні. А безрезультатні технічні та прикладні науки в країні теж нікому не потрібні. Й можна прогнозувати припинення бюджетного фінансування безплідної науки. Зараз представники технічних і прикладних наук іще й самі всіляко підтримують підміну конкретних результатів своєї діяльності у вигляді патентів, ліцензійних договорів, технологій, які впроваджуються, публікаціями в Scopus.
Знищуючи свою науку, починаючи з галузевої, Україна знищує своє майбутнє. Без учених не буде власних розробок, технологій. Ці технології, техніку імпортуватимуть. Для їх обслуговування інженерні кадри не потрібні. Якщо не буде потреби в інженерах, то не потрібні будуть і ЗВО, які їх готують. У системі освіти основу становитимуть технікуми та ПТУ. Тобто наступним кроком у деградації й дебілізації країни стане закриття ЗВО, починаючи з технічних.
Знищення галузевої та заводської науки призведе до повного колапсу економічного розвитку та перетворення з авіакосмічної, суднобудівної, машинобудівної країни на аграрну, сировинний придаток розвинених країн. Тому, відповідаючи на запитання в назві статті, можна сказати, що перспективи розвитку науки складні. І якщо хочемо відновлювати країну, то потрібно починати з відновлення галузевої науки, без якої неможливе створення наукомістких продуктів із високою доданою вартістю.
Поради для влади:
- Сформулювати пріоритети розвитку держави й відповідно до них визначити пріоритетні напрями розвитку науки та забезпечити державну підтримку окремих найважливіших досліджень.
- Створити умови для стимулювання бізнесом власних досліджень і розробок в інтересах розвитку виробництва.
- Проводити дослідження на конкурсних умовах на замовлення держави з формуванням середньо- та довгострокових планів перспективних наукових досліджень.
- Терміново повернути галузеву науку в сферу управління Мінекономіки або перевести в Мінстратегпром чи НОІВ України.