Війна, яку розпочала Росія, йде вже півроку і за цей час все більше людей помічає, що їх вже так не лякають сирени та звуки вибухів.
Психологи та психотерапевти розповіли, що відбувається з нами зараз, пише «Главком».
Що відбувається зараз з нашою психікою
Ключове психологічне поняття у цьому плані – адаптація, вважає психолог Валентин Кім.
«Коли люди кажуть, що звикли до війни, вони трошки обманюють самих себе. Тут швидше йдеться не про звикання, а у якомусь сенсі про самообман і самонавіювання, про демонстрацію своєї сили та впевненості, і це необхідна умова для того, щоби ми могли себе відчувати більш-менш у нормі. Ми хочемо показати оточуючим і самим собі, що насправді сирени і усі події останніх шести місяців не завдають нам болю, занепокоєння і тривоги. Тобто ми намагаємося самі собі навіяти стан, у якому нам добре », – запевнив він.
За словами психолога, за фразою «я звик/звикла» насправді криється багато мотивів, які умовно можна розбити на три групи. Це уникнення, знецінення небезпеки та адаптація, яка частково пов'язана з емоційним онімінням від того, що відбувається. Але саме оніміння найчастіше виникає тоді, коли людина безпосередньо перебуває на лінії фронту та реально стикається з наслідками загроз.
Психотерапевтка Марія Фабричева також вважає, що нинішній стан багатьох українців – наслідок вміння нашої психіки адаптуватися.
«Наша психіка влаштована так, що може адаптуватися і витісняти якісь речі. Вона робить все, аби людина змогла вижити. Зараз із «центрального фронту» мозку інформація про війну перейшла в інші ділянки: для когось вона стала просто тлом»,– розповіла вона.
За її словами, люди з війни потроху почали переключатися на інші, не менш важливі, речі: підготовка до зими (що також важливо для виживання), початок навчального року.
Звичайно, людям «повертає пам'ять» звук сирени чи приліт, але вони при цьому не на 100% «включені у війну» увесь час.
Що відбувається з нами на рівні фізіології і що робити
Як пояснила психотерапевтка, лікар-психіатр Тіна Берадзе, коли з людиною відбуваються якісь екстраординарні речі, включається мигдалеподібне тіло – частина людського мозку, що відповідає за викид адреналіну і вмикає реакцію «бий або біжи».
«Люди по-різному переживають сильний стрес: є генетичні чинники, є індивідуальна стресостійкість. Існує такий термін як десенсетизація. Це коли стається перший приліт, потім другий, за ним третій – і мигдалеподібне тіло звикає до цього, вироблення великої кількості адреналіну стає постійним, відтак нормою. Частина моїх родичів, які лишилися у Києві, часто мені кажуть, що відчувають сильну тривогу навіть коли немає сирен і коли не прилітає. Це – дисфункціональний розлад мигдалеподібного тіла і цей стан і є посттравматичним розладом»,– розповіла вона.
Єдиним дієвим методом спеціалістка вважає прийняття ситуації.
«Австрійський психотерапевт Віктор Франкл, який пройшов через концтабори, потім писав, що люди, які від початку перебування у концтаборі впадали у паніку, не вижили. Ті, хто дивилися на ситуацію з надмірним оптимізмом, теж не вижили. Вижили ті, хто прийняв ситуацію»,–підкреслила вона.
Які будуть наслідки
Професорка кафедри теоретичної та практичної психології національного університету «Львівська політехніка» Олена Лещинська пояснює, що зараз ми перейшли на «енергозберігаючий рівень реакцій» і це добре.
А от звикання до трагедій – це погано.
«Відбуваються нещастя, трагічні події, багато хто переживає горе. Якщо людина до цього звикає, вона втрачає здатність до співпереживання, стає товстошкірою. Це механізм психологічного захисту, емоційні реакції притупляються. Те саме відбувалося, скажімо, у жертв концтаборів»,– повідомила вона.
Професорка підкреслила, що до основної маси людей, після перемоги емоційна чутливість повернеться. Будуть і ті, у кого реакція не буде нормальною, проте як правило, таких людей не більше 3%.
Вона також розповіла, що у людей, яких війна спіткала у дорослому віці, психіка відновиться швидше.
«Через 25 років після Другої світової було проведено дослідження, результати якого показали, що психіка людей, які пережили Голокост у дорослому віці, відновилась – залишилися лише невеликі сліди того досвіду. Водночас у дітей залишились певні наслідки. Тобто, чим молодша людина, тим на більш тривалий час у неї залишаються наслідки травматичного досвіду»,– поділилася вона.