В Україні через розпочату Росією війну триває загальна мобілізація. Як багато українців переживають через її активізацію, чого бояться та від кого чекають справедливості щодо цього процесу, розповіла Леся Литвинова у статті «Мобілізація: чому українці не поспішають іти служити і чи можна це змінити? Результати соцдослідження».
В рамках соціологічного дослідження, проведеного на замовлення ZN.UA Центром Разумкова, українців запитали: «Чи відчуваєте ви стурбованість за себе чи своїх рідних у зв’язку з активізацією мобілізації, що відбувається нині?». У відповідь 55,5% зазначили, що відчувають дуже сильну стурбованість. Ще 22,4% зазначили, що стурбовані, але не сильно. І лише 17% відповіли, що їх активізація мобілізації не турбує.
«Страх — одна з найсильніших емоцій. І хоч як дивно — рушійна сила багатьох процесів. Страх за рідних або за себе може конвертуватися в активні дії, зокрема у вступ до лав війська. Але той-таки страх може паралізувати або гальмувати ухвалення рішень», – додає авторка.
Саме тому, за її словами, найбільше українців на питання «На вашу думку, чим найчастіше зумовлене небажання служити у Силах оборони України тих військовозобов’язаних, які ухиляються від мобілізації?» відповіли, що це «нездатність подолати страх загибелі, страх отримати важке поранення». Таку відповідь дали 61,6% респондентів.
Водночас Литвинова зауважила, що, мабуть, немає жодної людини на фронті, яка б не боялася, адже інстинкт самозбереження є одним із базових. Щоправда, за словами авторки, страх на фронті та в тилу – це різні страхи.
«На фронті ти можеш керувати ситуацією. Ні, не глобально. Але локально — так. Саме від тебе багато в чому залежить, чи залишишся ти живим. Від твоєї спритності, від уміння надати собі й товаришу першу допомогу, від реакції на зміну обставин, від навичок і підготовки», – додає Литвинова.
Другим серед найбільших страхів виявився «ризик бути направленим у зону бойових дій без належної військової підготовки та оснащення». Його вказали 53% опитаних.
«І це, з одного боку, зрозуміло, а з іншого — якраз те, що можна забезпечити собі самостійно. Різноманітних курсів і полігонів нині задосить. Жоден навчальний центр не здатний зробити з новачка бойового Рекса за короткий строк. Але можна не чекати, поки з тобою станеться мобілізація, й готуватися до неї вже сьогодні. Насправді це варто було зробити ще вчора, але вже як є. Те саме стосується оснащення. Базовий набір отримають усі. А якщо є бажання підібрати щось зручніше, то час досі є», – пише Литвинова
Водночас 53% українцям, які бояться потрапити в зону бойових дій без належної військової підготовки й оснащення, поставили питання «Хто саме або яка саме державна установа спроможні забезпечити справедливість проведення мобілізації?».
У відповідь 31,2% назвали головнокомандувача ЗСУ. Ще 28,5% вказали, що це президент України – Верховний головнокомандувач, а і 26,6% — Міноборони.
Литвинова зазначає, що ці три відповіді є лідерами в питанні забезпечення справедливості проведення мобілізації і серед інших груп — 29,4%, 28,7% і 27% відповідно.
За рейтингом одразу після них іде не Верховна Рада, не ТЦК, навіть не поліція, а «громадяни України». Так відповіли 19,1% респондентів.
«І щось мені підказує, що тут мова не про те, хто має йти служити, а про те, як зробити, аби вони не йшли. Саме «народ України» «справедливо» перекриває дороги, зносить пости ТЦК та нападає на їх представників. Бо в уяві значної кількості людей це і є справедливість. Ні, тих, хто хотів би втратити країну, серед них майже немає, якщо не враховувати ждунів і проросійськи налаштованих співвітчизників. Таких, згідно з опитуванням, 1,7%. Тобто настільки незначна кількість, що можна не звертати на неї уваги», – зазначає авторка.
Водночас Литвинова додає, що запит на справедливість у більшості людей досить специфічний. Вона нагадала, що у недавній публікації ZN.UA, яка наробила чимало галасу, дуже чітко простежується одна тенденція – українці виступають проти втрати територій і миру на умовах агресора, але не готові брати в цьому участь безпосередньо або відправляти на війну близьких.
Зокрема, 46,1% респондентів на запитання «Чи соромно під час війни бути ухилянтом» відповіли «ні». І лише 29,1% — «так».
Що стосується інших причин, з яких деякі українці не хочуть служити, то 36,1% назвали страх залишити дітей чи інших родичів без годувальника. За словами Литвинової, напевно це насамперед пов’язане з тим, що виплати за поранення чи загибель досі повністю не врегульовані.
«Гадаю, ні для кого не є секретом, що інколи на них треба чекати досить довго або навіть добиватися через суд. Якби ці питання вирішувались оперативно й без чергових гучних скандалів, цього страху точно можна було б позбутися. Озвучені суми виплат більш ніж пристойні, але рівень довіри до обіцянок і розуміння реальних справ із бюджетом країни виводить ці страхи на досить високий рівень», – додає авторка.
Ще 32,8% відповіли, що не готові мобілізуватися до війська через повідомлення про зловживання з боку військових командирів і начальників. При цьому справедливості ця група й далі шукає в президента (30,1%), головкома (30,5%) та Міноборони (26,3%).
«Тобто в того самого військового керівництва, тільки найвищого рангу. Абсолютно в тих самих пропорціях, що й інші групи опитуваних. Пояснень цього в мене немає. Можливо, це – традиційна віра в те, що «старші» не в курсі діянь своїх підлеглих, і якщо дізнаються, то обов’язково покарають безпосереднього командира», – підсумувала Литвинова.
Опитування проводила соціологічна служба Центру Разумкова на замовлення ZN.UA з 20 до 28 червня 2024 року. Опитано 2027 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.
Останнім часом в Україні лунає багато розмов про ухилянтів, Тису, розцінки на перетин кордону та мирні перемовини з агресором. Однак результати соціологічного дослідження на цю тему виявилися не такими страшними. Зокрема, лише 8,8% опитаних сказали, що мають військовозобов’язаних знайомих, які намагаються знайти спосіб уникнути мобілізації. Ще 17,5% зазначили, що у них немає таких знайомих, або майже немає.