Італійські та канадські вчені заявили про те, що римляни хворіли на малярію ще в часи Римської імперії I-III століттях нашої ери. Відповідні висновки були зроблені після того, як в останках, виявлених у древніх похованнях, була знайдена ДНК паразита Plasmodium falciparum, що викликає малярію у людей. Дослідження опубліковане в Current Biology.
Вчені припускають, що малярія виникла в Тропічній Африці спочатку у птахів і ссавців, включаючи шимпанзе і горил, а потім хвороба передалася і людям. Як показали недавні дослідження ДНК з поховань, від неї страждали стародавні єгиптяни. Малярія була відома і в Стародавній Греції, "батько медицини" Гіппократ пов'язував виникнення хвороби з кліматичними і природними умовами і описував її симптоми. У часи Римської імперії епідемії малярії спалахували в болотистих місцевостях і прибережних районах Італії, деякі історики вважають, що вона стала однією з причин падіння Західної Римської імперії у V столітті. Проте до цих пір дослідники знаходили лише непрямі докази існування малярії в стародавньому Римі: в літературних джерелах та дослідження кістяків. Також був невідомий збудник хвороби.
Автори нової роботи дослідили ДНК, одержану з зубів римлян, які жили в I-IV століттях. Вчені відібрали останки 58 стародавніх жителів Римської імперії, похованих у трьох містах в Південній і Центральній Італії, два з яких були розташовані в прибережних районах, а третє - в долині річки. В зубах двох чоловік, які жили в I-II століттях в селищах Велія і Ваньяри в Південній Італії, дослідники виявили фрагменти мітохондріальної ДНК одноклітинного Plasmodium falciparum, збудника найбільш небезпечної форми малярії. Зараз автори статті не можуть сказати, чи викликав хворобу місцевий підвид плазмодія або збудника періодично завозили з інших країн.
Раніше вчені встановили, що перша пандемія чуми була на Землі ще в V-IV тисячолітті до нашої ери. В ході досліджень було виявлено, що сім чоловік були заражені чумною паличкою. Упорядкувавши геном чумних паличок, вчені прийшли до висновку, що шість найдавніших з них не були схожі на середньовічну бубонну чуму, звану "чорною смертю": у даних бактерій були відсутні гени pla і ymt, що грають ключову роль у поширенні чуми.