В 1953 році Беррес Скіннер відвідав урок математики своєї доньки. Гарвардський психолог побачив, що учні вчать одну і ту ж тему в однаковий спосіб з одниковою швидкістю. Через кілька днів після цього він збудував свою першу "машину-вчителя", яка дозволяла учням вчитися з індивідуальним темпом.
До середини 60-х років подібні штукенції пропонували продавці, які ходили від дверей до дверей. Їхній ентузіазм вщух лише за кілька років.
З того часу 3 технології повторювали цикл "хайпу і занепаду", навіть тоді, коли комп'ютери увійшли в життя майже кожного. Одна з причин збереження такої динаміки - консерватизм учителів і їхніх союзів. Але є й інша причина - інтелектуальний корисний потенціал освітніх технологій лишається недоведеним.
Про це у свіжому номері пише видання The Economist, додаючи, що послідовники Скіннера сьогодні все ж намагаються змусити скептиків подумати ще раз. За підтримки мільярдерів з технологічної сфери, таких як Марк Цукерберг і Білл Гейтс, школи по всьому світу почали використовувати нове програмне забезпечення для "персоналізації" навчання. Це може допомогти сотням мільйонів дітей, які застрягли в похмурих класах, але лише за умови, що освітні технології зможуть вистояти перед спокусою відновити шкідливі ідею про те, як діти навчаються. Щоб досягти успіху, вони повинні стати послугою навчання, а не чимось іншим.
Нинішня модель освіти виникла в Прусії у 18-му столітті. Альтернативні способи не змогли навчити так багато дітей з такою ж ефективністю. Класи, річна ієрархія, стандартизовані умови і фіксований розклад - все це досі норма для більшості з 1,5 мільярда школярів у світі. Надто багато з них, однак, не розкривають свій потенціал повністю. В бідних країнах лише чверть школярів отримують хоча б базові знання з математики, читання і природничих наук. Навіть у найбагатших країнах Організації економічного співробітництва і розвитку близько 30% підлітків не досягають успіху хоча б в одному з предметів. Ця частка лишається незмінною останні 15 років, впродовж яких мільярди доларів були витрачені на технології для шкіл. У 2012 році в школах деяких багатих країн на один комп'ютер припадало два учні. У Австралії ж комп'ютерів було більше, нід школярів. Але обладнання, з яким неправильно поводяться, може відволікати. Португалія в 2010 році зрозуміла, що школи з повільним інтернет-зв'язком і заблокованами сайтами на зразок YouTube демонструють кращі результати ніж ті, у кого техніка швидша.
Важливо те, як саме освітні технології використовуються. Один із способів, як вони можуть допомогти, - це спеціальне навчання. Напевне, ще з часів, коли Філіп ІІ Македонський найняв Аристотеля, щоб той вчив його сина Олександра Великого, багаті батьки наймають платних репетиторів.
Реформатори від Сан-Паулу до Стокгольма вважають, що освітні технології можуть зробити таку індевідуальну увагу доступною для учнів. Американські школи найшвидше приймають цю модель. Третина учнів США сьогодні перебувають у районах, де запроваджене "персоналізоване, електронне навчання". Методи Саммітської державної школи, чиє навчальне програмне забезпечення безкоштовно написали інженери Facebook, були скопійовані сотнями інших шкіл.
У Індії, де проловина учнів після закінчення початкової школи не вміють прочитати простий текст, навчальна програма здається непосильною для багатьох учнів. "Адаптивне" програмне забезпечення, таке як Mindspark, можуть визначити, що діти знають, і скласти подальшу програму відповідно. Останні дослідження показали, що індійські учні, які використовували Mindspark після школи, досягли більшого прогресу у вивчені математики, ніж учні будь-якого навчального закладу в бідних країнах.
Також освітні технології можна використати для того, щоб покращити продуктивність шкіл. В Каліфорнії школи використовують програмне забезпечення для переформатування традиційної моделі навчання. Замість підручників учні отримують електронні "списки", через які вони мають онлайн-доступ до уроків і тестів. Програмне забезпечення оцінює успіхи дітей і забезпечує необхідними даними про це вчителів. Заощаджений час вчителів використовуєтся для інших завдань, таких як прищеплення дітям соціальних навичок чи особистого репетиторста. Дослідження 2015 року показало, що учні, які навчалися за такою моделлю, показали кращі результати на іспитах, ніж їхні однолітки в інших школах.
Такі іновації - це чудово. Але успішне використання освітніх технологій вимагають, щоб кілька речей були зроблені правильно. По-перше, "персоналізоване навчання" повинно супроводжуватися замірами того, як діти вчаться. Воно не повинно стати виправданням для псевдонаукових ідей, таких як "різноманіття стилів навчання" - ідеї про те, що кожна окрема дитина по різному сприймає інформацію. Такі нісенітниці призводять до появи схем на зразок Brain Gym - програми "освітньої кінесоціології", яку колись підтримував британський уряд. Вона передбачала заняття фізичними вправами під час виконання, приміром, арифметичних підрахунків.
Іншою помилкою було б вирішити, що через технології дітям не потрібно вивчати факти чи вчитися у вчителів і замість цього просто використовувати пошукові системи на кшталт Google. Деякі освітяни пішли ще далі, стверджуючи, що факти треба вивчати на шляху розвитку навичок, таких як творчість і критичне мислення. Але все як раз навпаки. Саме пам'ять, наповнена широкими знаннями, дозволяє талантам розкритися.
По-друге, на шляху покращення освіти варто подбати, що застосування технологій скорочує, а не розширює нерівність. І третя умова для успіху освітніх технологій - це сприйняття їх учителями. Педагоги мають рацію, коли вимагають доказів ефективності технологічних змін у навчанні. Але скепсис не повинен перетворитися в луддизм. В світі вже є школи, які продемонстрували, що за умови підбору правильної моделі технології можуть підвищити ефективність навчання.
Раніше видання The Economist писало, що технічний прогрес вимагає революції в системі освіти. Класична модель освіти, яка полягає в отриманні великого пласту навичок на початку і поступовому підвищенні кваліфікації завдяки трейнінгам в компаніях, почала розвалюватися. Одна з причин цього - це зростання необхідностi в нових навичках, які будуть постійно оновлюватися і покращуватися. Виробництво дедалі більше вимагає розумової роботи, а не биття молотком по залізяці.