Планетологи з Бразилії і США пояснили незвичайну форму орбіти Меркурія впливом Юпітера. Результати досліджень вчених були опубліковані на сайті arXiv.org.
Орбіта Меркурія характеризується великим ексцентриситетом (ступінь витягнутості) і нахилом. Цей факт Альберт Ейнштейн використав для відпрацювання Загальної теорії відносності.
Моделі, які передбачають формування Меркурія на круговій траєкторії в одній площині з іншими небесними тілами земної групи (Венерою, Землею і Марсом), не пояснюють витягнутість і нахил орбіти планети. У своїй роботі вчені дослідили еволюцію Меркурія в рамках моделі Ніцци, яка передбачає, що на ранніх етапах розвитку Сонячної системи планети-гіганти (зокрема, Юпітер) мігрували в бік видалення від світила.
Вчені встановили, що деякі сценарії розглянутої ними моделі призводять до спостережуваних значень ексцентриситету і нахилу орбіти Меркурія за умови врахування релятивістських ефектів, передбачених ЗТВ (прецесії перигелію).
На думку вчених, вирішальний вплив на орбітальну конфігурацію Меркурія мали Юпітер (вплинув на формування орбіти) і Уран (зумовив нахил планети).
Раніше вчені встановили, що в минулому поверхня Меркурія була покрита графітом. Раніше поверхня Меркурія була покрита океаном розплавленої магми, всі важкі мінерали повільно осідали на дно, а легкий графіт залишався на поверхні. На думку вчених, під час остигання Меркурій міг виявитися затягнутим шаром графіту товщиною до одного кілометра. Пізніше цей шар міг бути покритий новими шарами лави, поки геологічна активність на планеті не припинилася. Тому сьогодні графіт залишився на поверхні лише в деяких ділянках планети – там, де удари метеоритів оголили чорну давню породу.