Вчені провели аналіз середньовічних геномів збудників прокази і заявили про те, що її батьківщиною могла бути Західна Євразія або навіть Європа. Або ж збудника хвороби привезли в Європу з інших частин континенту в давнину або у середньовіччі, повідомляє N+1. Дослідники встановили, що в ранньому середньовіччі в Європі існували чотири різновиди прокази, відомі на даний момент.
Найдавніші останки з ознаками прокази були знайдені в Індії і Пакистані і датуються приблизно 2000 роком до нашої ери. У працях Гіппократа згадуються симптоми, схожі на симптоми прокази. Хвороба широко поширена в середньовічній Європі; пік її припав на XII-XIV століття, а в XVI столітті вона практично зникла з континенту. Зараз проказа зустрічається по всьому світу за винятком Європи. Генетики виділяють чотири типи та 16 підтипів мікобактерії Mycobacterium leprae.
У ході нового дослідження учені з восьми європейських країн прослідковували 10 повних геномів середньовічних M. leprae, які датували V-XV століттями. Чотири з них - з Італії, Угорщини, Чехії та Великої Британії, в тому числі найдавніший відомий геном V-VI століть. Решта шість геномів були виділені з останків людей, похованих у різний час на середньовічному цвинтарі у данському місті Оденсе. Також вчені проаналізували сім середньовічних геномів, відсеквенованих раніше, і 142 геноми сучасних M. leprae з різних частин світу. Використовуючи ці дані, вчені побудували філогенетичне дерево збудника прокази.
З'ясувалося, що в середньовічній Європі були присутні всі чотири типи мікобактерій M. leprae, які зустрічаються зараз по всьому світу. Зокрема, найдавніший тип, нині типовий для Східної Азії, був виявлений в останках з Угорщини VII-VIII століть і останках з Данії XI-XIII століть. А найстаріший відомий геном, з Великої Британії, належав до третього типу. Також виявилося, що на цвинтарі в Данії були знайдені всі чотири типи мікобактерії.
Автори роботи запропонували дві моделі розповсюдження хвороби. Вона могла виникнути в Західній Євразії або навіть в Європі і звідси поширитися по всьому світу. Або різні типи M. leprae "приїхали" до Європи в давнину або в середньовіччя з інших частин континенту. Торговельні шляхи з'єднували різні частини Євразії ще в бронзову добу, і особливо жвавою торгівля стала в I-II століттях нашої ери, в епоху панування Римської імперії. А густонаселені поселення, що сприяють поширенню інфекції, існували в Європі ще в залізній добі.
Раніше вчені встановили, що перша пандемія чуми була на Землі ще в V-IV тисячолітті до нашої ери. В ході досліджень було виявлено, що сім чоловік були заражені чумною паличкою. Упорядкувавши геном чумних паличок, вчені прийшли до висновку, що шість найдавніших з них не були схожі на середньовічну бубонну чуму, звану "чорною смертю": у даних бактерій були відсутні гени pla і ymt, що грають ключову роль у поширенні чуми.