Сьогодні медіа повідомляють про ситуацію в Херсоні, але мало розказують про реалії життя на лівому березі області. Мова про окуповані території, які росіяни самі ж щодня жорстоко обстрілюють.
Після того, як 11 листопада ЗСУ визволили правобережну Херсонщину, жителі лівобережжя в піднесеному настрої чекали на свою деокупацію. Зараз вони розуміють, що деокупація не може відбутися так швидко, тому стан цивільних дуже пригнічений. Ще й окупанти посилили свій терор. Щодня рашисти обстрілюють лікарні, ринки, школи, будівлі, забирають в українців домівки, машини, особисті речі й просто погрожують місцевим — мовляв, ваших міст скоро не буде.
«Незручних» — у СІЗО
[gallery]
В освобожденном Херсоне нашли еще одну пыточную россиян
[/gallery]
Лівий берег Херсонщини ворог «асвабаділ» у перші дні повномасштабного вторгнення, але свою нову «владу» в окупованих містах встановлював поступово. Тому мери міст Нова Каховка, Олешки, Гола Пристань залишалися на постах до останнього. За це деякі з них поплатилися своїм здоров’ям, а хтось — і свободою.
Так, 21 березня росіяни забрали старосту села Стара Збур’ївка, що входить до Голопристанської обласної територіальної громади (ОТГ), Віктора Маруняка. Рашисти відпустили його тільки через три тижні.
Над чоловіком жорстоко знущалися: катували струмом і зламали дев’ятеро ребер. Затим окупанти взяли в полон і голову міста Гола Пристань Олександра Бабича. Той більше місяця від початку війни виконував свої обов’язки: організовував гуманітарні поставки, перевіряв патрульні групи, виходив на мітинги проти війни з усією родиною. І через свою активну громадянську позицію наприкінці березня був викрадений рашистами.
Олександр Бабич уже дев’ять місяців перебуває в полоні, без зв’язку, адвоката до нього не пускають. Наразі відомо, що чоловіка утримують у СІЗО окупованого Криму, і, як каже його товариш та колега, мер міста Олешки Євген Рищук, він тримається й навіть змушує співкамерників робити вранці зарядку.
Міський голова Олешків Євген Рищук теж отримував постійні погрози від російських військових, тому через місяць після окупації виїхав і продовжує виконувати свої обов’язки дистанційно.
Він закликає цивільних не забувати фіксувати випадки терору росіян: руйнування будинків, заселення окупантів у їхні домівки, викрадення близьких. На його Телеграм-каналі та Фейсбуці є пошта олешківської прокуратури, куди люди можуть заносити факти терору з боку окупантів.
Окопи на подвір’ї
Після визволення частини Херсонщини рашисти визначили для себе кілька основних міст-мішеней на лівобережжі, по яких цілодобово гатять: Нова Каховка, Гола Пристань, Олешки. Скадовськ і Генічеськ росіяни не чіпають, адже там розміщені їхні адміністративні центри, куди вони привезли з Херсона всю «еліту».
Через щоденні обстріли в окупованих містах немає стабільного зв’язку, опалення та електропостачання. Щоб зателефонувати до близьких, жителі вилазять на дах, де може бути хоч якийсь зв’язок. Люди намагаються виходити з домівок тільки за крайньої потреби і тільки по продукти, адже купувати більше нічого.
А орки щодня риють окопи довкола та всередині міст і сіл, мінують території. Вони вже замінували все узбережжя Дніпра.
У Голій Пристані окупанти знищили станцію екстреної медичної допомоги. Внаслідок цього згоріло дві машини «швидкої» і зазнала пошкоджень будівля. Це катастрофа не лише для міста, а й для всієї Голопристанської ОТГ, куди входять аж 14 сіл, адже всі вони залишилися без «швидких».
Одна з небагатьох лікарень, які продовжують працювати, розміщена в Олешках. Ще до війни місцева влада закупила багато медикаментів, і саме ці запаси дають можливість лікарям надавати допомогу. У дефіциті залишаються препарати для цивільних із хронічними захворюваннями.
Проте не всі мешканці мають можливість добратися до лікарні через відсутність транспорту та регулярні обстріли. В аптеках є частина необхідних жителям препаратів, але всі вони з Криму і за завищеною в кілька разів ціною.
Куди прилетить — неважливо
Крім інфраструктури, окупанти знищують будинки місцевих жителів. Тим залишається тільки вірити, що ракета не влучить у їхній будинок. Адже самі орки обстрілюють міста навмання, тому й гадки не мають, куди воно прилетить.
«Рашисти заселилися біля моєї домівки, в будинку сусідів, і я часто бачу, як вони під час перекуру роблять декілька залпів з мінометів, а куди воно долетить, їх не цікавить», — ділиться житель міста Гола Пристань.
У місті Гола Пристань щодня залишається дедалі менше цілих будинків. Частина — повністю зруйнована, інші стоять без даху або вікон. Скла, плівки, дикту і будь-яких інших матеріалів, якими можна хоч якось заклеїти вікна, більше немає. Жителі часто виставляють повідомлення у групи на Фейсбук чи Телеграм із проханням допомогти затулити будинок хоча б чимось.
Окупанти обстрілюють міста з різних позицій. Зазвичай вони обирають безлюдні локації або ж стріляють прямо зі своїх тимчасових помешкань.
Часто росіяни приїжджають на одну точку, роблять декілька пострілів і тікають на машинах із українськими номерами. Вони щосили намагаються довести місцевим, що це ЗСУ, кажучи: «От бачите, як ЗСУ вас люблять. Це вони по вас луплять».
Але цивільні все розуміють, адже від моменту вильотів до прильотів минає кілька секунд. Євген Рищук ділиться: «Коли окупанти пустили ракету в центральний ринок міста Олешки, вже через три хвилини там стояв російський репортер і «вєщал» для своїх пропагандистських новин, звинувачуючи ЗСУ».
А ще — окупанти практикують виганяти жителів окупованих населених пунктів зі своїх будинків і заселяються туди самі.
«Я жив у центрі міста, але в один «прекрасний» день окупанти прийшли до мене і сказали, щоб я виселявся. Оскільки вони озброєні, мені було страшно сперечатися. Добре, що поруч зі мною живуть батьки, і я пішов до них», — розповідає мешканець Голої Пристані.
Багато тих, хто виїхав за кордон або ж на підконтрольну територію України, просять своїх друзів чи родичів періодично навідуватися чи навіть заселитися в їхнє помешкання, аби створити видимість, що в ньому живуть.
«Ми так декілька разів випроваджували орків із будинку наших дітей, навідувалися вдень і ввечері, але, на жаль, їхнього дому більше немає. Окупанти знищили його ракетою», — згадує пенсіонерка з Голої Пристані.
Евакуація в... полон
Через посіяну паніку частина людей із лівобережної Херсонщини погодилася на свою ж депортацію до Краснодарського краю. Спочатку цивільні, які прибули до Анапи, раділи, що там у них є і гаряча вода, і світло. Але вже через тиждень стали телефонувати родичам і розказувати, що їх не відпускають додому. Вже зафіксовані випадки, коли в людей, які тимчасово «евакуювалися» до Росії, забрали українські паспорти і вручили мурманську прописку.
Сьогодні багато цивільних, які до останнього залишалися на окупованих територіях, приймають рішення евакуюватися. Проте дійшло до того, що єдиний шлях на підконтрольну Україну через Василівку повністю заблокований. А дорога через Крим до Європи коштує аж 500 доларів і триває близько тижня. Не всі можуть дозволити собі заплатити й витримати такий довгий шлях.
Але ЗСУ вже близько. Про це свідчить, у тому числі, поведінка місцевих колаборантів. Після визволення Херсонщини в Новій Каховці, Голій Пристані, Олешках їх майже не залишилося. Більшість виїхала разом із родинами до новостворених адміністративних центрів — Генічеська, Скадовська або ж до Росії. Що деокупація неминуча, розуміє й сама імперія зла, тому її представники вже навіть устигли ліквідувати частину колаборантів.
Жителі ж лівобережжя дуже чекають миру, але тільки під українським прапором. І, хоч би як тяжко було їм у пеклі окупації, вони вірять у ЗСУ та у своє близьке визволення.
Більше статей Єви Юрченко читайте за посиланням.