Пік уваги влади й суспільства до проблеми бездомних собак випав на період підготовки країни до Євро-2012. Різка критика з боку західної спільноти наших методів "вирішення проблеми" стала однією з іміджевих больових точок країни. Влада в особі прем'єр-міністра М.Азарова навіть реагувала на ці протести. Правда, робила це у звичному бюрократичному стилі.
Процитуємо.
1. "Азаров вимагає застосувати всі можливі правові механізми як для профілактики, так і для покарання осіб, причетних до жорстокого поводження з тваринами. Крім того, відповідне міністерство має ввести в дію план створення належних умов утримання бездомних тварин у спеціалізованих закладах та забезпечення превентивних заходів для безконтрольного збільшення кількості тварин".
2. "Прошу (М.Азаров. - Ред.) у межах компетенції взяти під особистий контроль питання запобігання знищенню бездомних тварин, їх належного ветеринарного обслуговування, підвищення рівня суспільної свідомості у питаннях гуманного поводження з тваринами, виявлення фактів жорстокого поводження з тваринами та негайного реагування на них".
Це не фрагменти одного документа: перша цитата датується листопадом 2011-го, друга - березнем 2013-го. Влада з завидною регулярністю "згадує" про існування проблеми, та ось чи реалізовано "превентивні заходи" й чи буде вирішено "питання запобігання", сказати важко. ЄВРО минуло, а проблема, як і раніше, не вирішена. Слово "догхантер" перестало бути дивним і дедалі частіше з'являється в медіа (як і фотографії їхніх жертв). Кількість публікацій та дискусій в Інтернеті про бездомних собак тільки зростає. У своїй статті ми хочемо поділитися деякими результатами досліджень, проведених у процесі оцінки програми "Вуличний пес", яку реалізовує в Донецьку благодійний фонд Ріната Ахметова "Розвиток України" (оцінка включала кількісне соціологічне опитування в чотирьох містах, які приймали Євро; експертне опитування; фокус-групові дослідження; математичне моделювання популяції бездомних собак міста Донецьк, desk research). Дослідження проводив Центр "Соціальні індикатори".
Наскільки болюча проблема бездомних собак для українців? Наскільки ця проблема важлива для звичайних містян? На думку жителів Донецька і Харкова, "небезпека стати жертвою нападу бездомних собак" - перша в рейтингу міських проблем (39 і 35% містян вибрали цю відповідь). У Києві зазначений ризик ділить перше місце з неякісним прибиранням вулиць (по 34%). Лише у Львові проблема бездомних собак поступається поганій роботі громадського транспорту (24 і 30%). Відповідаючи на це запитання, жителі міст Євро-2012 ще не знали, що беруть участь в опитуванні, присвяченому бездомним собакам, а вибирали відповіді зі списку проблем великих міст (екологічна ситуація в місті, відсутність паркувань, міська інфраструктура тощо). Без жодних "підводок" тема собак на вулицях посідає перші місця. Собаки без господарів стали звичною частиною міського ландшафту українських міст: 82% жителів Донецька, 77 - Харкова, 76 - киян і 62% - львів'ян бачать бездомних собак на вулицях своїх міст, щонайменше, один раз на тиждень. Хоч Україна - не азійська країна, і життя собак на вулиці без контролю господарів не є нашою культурною нормою.
Важливість проблеми бездомних псів значною мірою пояснюється побоюваннями стати жертвою нападу, - приблизно кожен четвертий опитаний вважає, що ризик такої події не тільки можливий, а й великий. Ще більше респондентів (33% - у Донецьку, 35 - у Харкові, 37 - у Києві й 21% - у Львові) повідомляють, що впродовж року бували ситуації агресивної поведінки тварин - собаки гавкали або гналися за ними. Вкрай чутливою й складною є проблема оцінки кількості укусів містян собаками. Якщо вірити даним опитування, то жертвами укусів упродовж року стають від 1% (у Львові) до 5% (у Донецьку та Харкові) містян. Дані ж санітарно-епідеміологічних служб і медичних установ демонструють показники в рази менші. Обидві оцінки мають свої недоліки. Для вирішення цієї проблеми потрібна тріангуляція даних досліджень та офіційної статистики (як це робиться в цивілізованих країнах для підрахунку реальної кількості жертв злочинів -комбінуванням інформації з поліцейської звітності й так званих віктимізаційних соціологічних досліджень). Співпраця дослідників та місцевої влади в цьому питанні особливо важлива, бо кількість укусів (і особливо її динаміка!) - це вже політичне питання, що дозволяє виправдовувати або критикувати дії влади в цій сфері.
Які методи вирішення проблеми існують, і що про них думають українці?
У міжнародній практиці є три основних методи вирішення проблеми бездомних собак: ліквідація, вилов-стерилізація-повернення в місця перебування (ВСП) та ізоляція в притулках. Ці методи найчастіше комбінуються. Ліквідація може відбуватися як у місцях перебування тварин, так і в притулках або спеціальних приміщеннях, після вилову, після перетримування чи негайно. Саме практика масової й негуманної ліквідації собак стала причиною різкої критики нашої країни перед Євро-2012. Прихильники цього методу називають його вимушеною евтаназією, або присиплянням, і обґрунтовують його застосування тим, що часто бездомні собаки агресивні, і передати їх новим власникам після перетримування в притулку непросто. Серед світової зоозахисної спільноти багато опонентів цього підходу. Тією або іншою мірою вилов із наступною ліквідацією застосовувався в усіх чотирьох містах проведення Євро, але тепер дедалі частіше застосовуються гуманніші методи. Ізоляція в притулках з наступною передачею тварин новим власникам вважається найгуманнішим способом і стосовно тварин, і стосовно жителів міста. Тварини отримують доступ до медичної допомоги, харчування й даху, і головне - шанс знайти господаря, а містяни не відчувають небезпеки стати жертвою нападу.
Однак, з огляду на те, що у великому місті можуть жити 10-30 тис. бездомних псів, фінансові затрати для повномасштабного впровадження цього методу не завжди посильні для місцевої влади. Муніципальні й приватні притулки працюють у Києві, Харкові, Донецьку та Львові, але їх фінансування обмежене, як і пропускна здатність. Зважаючи на європейський досвід і вічні фінансові проблеми місцевої влади, оптимальною стратегією для України видається саме комбінування безповоротного вилову і розміщення в притулки з іншим гуманним методом регулювання чисельності бродячих тварин - ВСП. Стратегія ВСП, яка раніше застосовувалася в Харкові, а тепер частково реалізується в Києві і Львові, а також є основною стратегією в Донецьку (програма "Вуличний пес"), видається компромісним підходом між дуже витратним методом повної ізоляції і утримання десятків тисяч тварин у притулках та фізичною ліквідацією собак. ВСП рідше застосовується в Європі, однак його перевагою, крім гуманного ставлення до тварин, є те, що стерилізовані, щеплені й більше звичні до життя поруч із людиною тварини служать своєрідним "захистом" від міграції в населені пункти тварин із передмістя. Вадами ВСП найчастіше називають те, що він спрямований тільки на вирішення проблеми розмноження собак та поширення особливо небезпечних хвороб (в основному сказу), але не проблеми шуму, забруднення і, головне, можливої агресії з боку тварин. Ефективним ВСП буде тільки тоді, коли наплив свійських тварин на вулицю буде обмежений. Але про це - далі.
Дослідження показало, що переважна більшість жителів міст Євро-2012 налаштовані гуманно й найчастіше віддають перевагу ізоляції тварин у притулках, не підтримуючи фізичну ліквідацію собак. Розміщення собак у притулках без присипляння підтримують від 85 до 88% населення в Києві, Львові, Харкові та Донецьку. У методу ВСП теж виявилося чимало прихильників - від 63 до 72% у чотирьох містах (респондентів просили по черзі оцінювати різні підходи). На вилов, розміщення в притулки і наступне присипляння у тому разі, коли собакам не вдасться знайти власників, і на вилов та присипляння у притулку згодні тільки приблизно 1/3 й 1/4 жителів кожного міста, відповідно. Такий низький відсоток респондентів, для яких присипляння собак у притулках прийнятне, може бути пов'язаний із тим, що, з одного боку, містяни виступають за ізоляцію тварин, але про те, що станеться з бездомними псами після вилову, не мають уявлення. Від 66 до 86% містян переконані, що ліквідація тварин у місцях перебування не може застосовуватися як прийнятний метод вирішення проблеми.
На основі чого приймаються рішення?
Кожне місто шукає шляхи вирішення проблеми власними методами. Часті зміни напрямів у вирішенні проблеми бездомних собак не дозволяють об'єктивно оцінити ефективність цих методів. Під час дослідження ми неодноразово зіштовхувалися з ситуацією, коли оцінки експертами кількості бездомних собак у їхньому місті та динаміки популяції кардинально різнилися, а думка про успішність чи неуспішність роботи формувалася на основі особистих уподобань. Важко вирішувати проблему, не маючи даних про її масштаб і не розуміючи, наскільки (не) успішною була діяльність, на котру потрачено роки й мільйони гривень.
Читаючи про ситуацію з бездомними собаками в українських містах (від Києва до Тернополя), ви найчастіше надибуватимете таку фразу: "точної їх кількості не знає ніхто". Україна в цьому питанні не унікальна: відомі нам оцінки кількості бездомних собак у Москві варіюють від 23 до 100 тис. Не дивно, що виникає атмосфера недовіри у стосунках зоозахисників та представників влади: перші підозрюють других, м'яко скажемо, в неефективній і нецільовій витраті коштів. Якщо оцінки кількості тварин на вулицях міста можуть різнитися в рази, і ніхто з упевненістю не готовий сказати, зменшується популяція чи зростає, - як оцінити ефективність використання бюджетних коштів? І як вирішити, скільки грошей потрібно закладати в бюджет на наступний рік?
На цьому тлі корисним видається досвід Донецька: у рамках проекту "Вуличний пес" на замовлення Фонду "Розвиток України" було проведено науково обґрунтований підрахунок кількості собак у місті відповідно до міжнародних рекомендацій (підрахунок здійснювала громадська організація "Роза вітрів"). Замір показав, що в місті живе від 10688 (нижня межа) до 13186 (верхня межа) бездомних собак. Оскільки найчастіше цуценята віком до чотирьох місяців не потрапляють у поле зору польовиків, які проводять підрахунок, ми перерахували реальну кількість тварин як 17323. Цей показник надалі використовувався у процесі моделювання популяції. Зазначимо, що як експертна думка міжнародних організацій (Всесвітнє товариство захисту тварин, 2010 р.) фігурувала цифра 35000. Це ще раз підтверджує, що без використання науково обґрунтованих підходів важко давати адекватні оцінки.
Зазначений підрахунок дозволив нам побудувати модель зростання популяції на найближчих п'ять років і спрогнозувати вплив роботи програми "Вуличний пес". Моделювання показало, що, коли не вжити заходів, кількість собак у Донецьку стабільно зростатиме на кілька відсотків щороку лише за рахунок розмноження особин, котрі вже живуть на вулиці. Якщо ж програма фонду досягне своєї мети і буде проведено стерилізацію 70% популяції (необхідна умова успіху для методу "вилов-стерилізація-повернення"), це приведе до зменшення кількості собак на 28% у 2013 р., ще на 11% - через два роки й майже вдвічі - через п'ять років (47% від кількості собак станом на травень 2012 р.).
Однак моделювання підтверджує думку експертів, що собаки на вулицях - це, швидше, наслідок, ніж причина нинішньої плачевної ситуації. Річ у тому, що навіть дуже скромного припливу домашніх собак на вулиці (близько 1000 особин на рік, 85% яких - цуценята, з них доживають до чотирьох місяців тільки 10%) достатньо, аби повністю нівелювати результати стерилізації (розмір популяції залишатиметься стабільним); а приплив 5000 особин на рік приведе до щорічного різкого зростання популяції. Чи реальний такий приплив? Безумовно: і свідчення експертів, і відповіді респондентів дослідження підтверджують, що викидання собак на вулицю - звичайна практика для нашої країни. Можна нескінченно сперечатися, яким методом потрібно вирішувати проблему собак, що вже опинилися на вулиці (утримання у притулках, безповоротний вилов, ВСП), але без зміни законодавства та ментальності українців у питанні відповідальності людини за розмноження і утримання тварин ситуація не зрушить із мертвої точки.
Один зі шляхів - інформаційна кампанія для власників собак, спрямована на пояснення необхідності стерилізації для їхніх любимців, і створення умов для безплатного та зручного проведення цієї процедури, паралельно із запровадженням відповідальності за безконтрольне розмноження тварин. Така робота проводилася в Києві (знову-таки, невідомо, наскільки успішно) і з 2012 р. впроваджується в Донецьку, де фонд "Розвиток України" у співпраці з міською владою дає можливість безплатно стерилізувати свою тварину. За результатами опитування в чотирьох містах, тільки від 15 до 26% власників собак повідомили, що їхня тварина стерилізована. Багато власників свійських тварин не стерилізують плеканців, бо "не бачать сенсу" і вважають стерилізацію "негуманною", "протиприродною", такою, що знижує якість життя любимця.
Однак у європейській практиці питання контролю за розмноженням свійських тварин у місті не вважається приватним вибором власника, оскільки наслідки такого рішення призводять до проблем усієї громади. Безумовно, інформаційна кампанія не буде дієвою без законодавчого регулювання утримання свійських тварин і запровадження відповідальності господаря за вихованця. Розуміючи це, донецька міська влада, яка співпрацює з фондом "Розвиток України", ухвалила торік у грудні "Правила утримання свійських тварин у місті Донецьку", одним із пунктів яких зобов'язала жителів міста "запобігати їхньому неконтрольованому розмноженню". Таким чином, проведення оцінки та моделювання можливих результатів реалізації проекту "Вуличний пес" допомогло переглянути початковий підхід. Спираючись на отримані результати дослідження, проект розширив арсенал запланованих дій. До впровадження програми ВСП, допомоги існуючим притулкам та побудови нових додалися такі системні рішення як: інформаційна робота з населенням міста; розробка (у співпраці з міською владою) нормативної бази з утримання свійських тварин у Донецьку; безплатна стерилізація свійських тварин донеччан. Важливо, що отримані під час оцінки думки експертів і дані актуальні не тільки для проекту фонду в Донецьку, а й можуть бути використані при розробці аналогічних програм в інших містах.
Коментар
Андрія КАПУСТІНА
Підключення, практично першим з-поміж таких організацій, благодійного фонду Ріната Ахметова "Розвиток України" до вирішення проблеми бездомних тварин - звичайно, момент позитивний. Інша річ, що проблему слід вирішувати в масштабах усієї держави, а не на локальному рівні великих міст. Тобто у повному контакті передусім із владою на місцях, яка все ще віддає перевагу методам "роботи" з бездомними тваринами, успадкованими від СРСР: фізичне знищення, прикрите ширмою "гуманної евтаназії" та "зоореалізму". Як це зараз можна бачити в Харкові, де міська влада за бюджетні кошти застосовує методи тотального знищення тварин. Причому не тільки бездомних, а й домашніх, клтоі потрапляють на очі комунальним ловцям собак.
Коштів, які місцева влада виділяє на нібито безкровне вирішення проблеми, вистачило б, якби ними розумно розпорядитися. У Харкові йдеться про 8 млн грн на рік. У Києві на 2013-й влада виділила 24 млн грн. Тим часом чисельність бездомних тварин практично не зменшується.
І це при тому що, крім грошей, виділених із місцевих бюджетів, в Україні постійно працюють міжнародні зоозахисні організації, котрі проводять безплатну стерилізацію як бездомних, так і свійських тварин.
Для повнішого аналізу зазначеної проблеми і пошуку виходу з ситуації, що склалася, слід:
1) провести моніторинг чинного національного законодавства, відштовхуючись від законодавчої бази ЄС, із наступним внесенням змін у законодавство України;
2) провести аналіз діючих програм із вирішення проблеми бездомних тварин у містах України з населенням від 50 тис. чоловік за останні 3-5 років і вивести індекс ефективності використання бюджетних коштів. Цей аналіз мають проводити, спираючись на інформацію, як місцеві органи влади, так і зоозахисні організації;
3) скласти список усіх наявних в Україні притулків для бездомних тварин (приватних і муніципальних) із зазначенням їхнього граничного навантаження;
4) отримати інформацію про діяльність на території України міжнародних зоозахисних організацій, які здійснюють безплатну стерилізацію бездомних і свійських тварин;
5) для вироблення єдиної стратегії на державному рівні провести під егідою фонду "Розвиток України" слухання з цього питання з участю представників муніципалітетів, зоозахисних організацій, ЗМІ, МВС, Міністерства освіти та науки, Міністерства екології, профільних комітетів ВР.
Інакше всі ініціативи, що запускаються у вигляді локальних пілотних проектів, будуть приречені на провал.