Серед внутрішньо переміщених осіб (ВПО), яких в Україні сотні тисяч, є категорія в кілька десятків тисяч (згідно з офіційними даними). Низка особливих характеристик доволі помітно вирізняє її з загального числа.
Мова про вимушених переселенців з Криму. Саме вони були першими і покидали свої домівки не через бойові дії, а тому що це була їхня громадянська позиція. Останнє, звісно, не означає, що ВПО з Донбасу виїхали звідти виключно рятуючись від війни.
Це розуміє й українське суспільство. Згідно з даними Інституту соціології НАН України, який провів дослідження у самий розпал бойових дій на Сході країни і, відповідно, масового переселення звідти людей (у липні-серпні 2015 р.), ставлення громадян до ВПО з Криму й Донбасу фактично не відрізнялося - коливання становило лише кілька відсотків. Це стосується як готовності допустити обидві категорії у своє найближче оточення, так і протилежного полюсу оцінок - небажання взагалі допускати цих людей у своє життя у будь-якій ролі.
Проте в цій статті для нас важливіша саме громадянська позиція ВПО з Криму - зважаючи на проблеми, які спіткали їх на материку. Саме про поневіряння цих людей і про те, чи змінилося щось у їхньому житті на краще, йтиметься нижче.
Для цього стануть у пригоді дані Дослідницького центру SPHERA, який протягом 2015–2016 рр. провів серію фокус-групових досліджень у містах з найбільшою концентрацією ВПО з півострова. Темою цих якісних досліджень були основні проблеми, з якими стикалися ВПО з півострова за останній рік. Це, своєю чергою, дало можливість прослідкувати зміни в оцінках ВПО з Криму рівня допомоги з боку держави і конкретизувати, як вона змінилася - стала відчутнішою, залишилася без змін чи зменшилася порівняно з 2014–2015 роками?
Держава втомилася
Головний висновок, який, згідно з дослідженням, можна зробити з поточних оцінок ВПО з Криму допомоги їм з боку держави, - це відчуття людей, що увага державних інституцій, чиновників до їхніх проблем істотно зменшилася. На думку ВПО, це пояснюється насамперед тим, що основні зусилля держоргани нині спрямовують на величезну кількість переселенців зі Сходу країни, і тим, що переселенці з Криму включені тепер у цю набагато численнішу категорію українських громадян. Крім того, після більш ніж двох років з моменту анексії півострова до проблем ВПО з Криму, на думку опитаних, чиновники вже призвичаїлися, і, відповідно, їхнє ставлення змінилося: вони очікують від ВПО більшої самостійності у вирішенні своїх проблем. Тоді як на початку анексії Криму, коли пішли перші хвилі переселенців, за словами респондентів, вони бачили реальні намагання багатьох чиновників допомогти їм, оскільки проблема була новою і нагальною.
Ті самі поступові зміни відчувають переміщені особи й у ставленні місцевого населення міст і сіл, куди вони були вимушені переїхати. Проте водночас респонденти сходяться на думці, що насамперед вони отримують розуміння і різнобічну допомогу не від держави, а від звичайних людей, неурядових організацій та окремих чиновників, які переймаються труднощами, що постають перед ВПО. На цьому тлі на запитання, чи відбулися зміни у ставленні до них держави і чиновників, більшість опитаних відповідала, що змін (принаймні на краще) не відбулося. Якщо оцінювати включеність держави у розв'язання проблем ВПО з півострова, то, швидше, можна констатувати відсутність будь-яких змін.
Таким чином, на думку абсолютної більшості опитаних, за ці два роки так і не вироблено цілісної державної політики і загалом стратегії повернення півострова. Останнє корелюється з результатами експертного дослідження наявності стратегії деокупації Криму, проведеного ДЦ SPHERA влітку 2015 р. Тоді опитані експерти зійшлися на думці, що жодної цілісної стратегії наша держава не має.
Проблема житла - базова проблема
Остаточне усвідомлення ВПО з Криму того, що держава не має такої стратегії, і що проблема окупації півострова триватиме не один рік, призвело до відчутних змін у їхніх настроях.
Перше дослідження, проведене рік тому, показало, що переважна більшість опитаних переселенців не зверталася до держорганів з проханням допомогnи з житлом. Люди не вірили, що зможуть її отримати, і загалом скептично оцінюють спроможність державних органів розв'язати проблему. А ті респонденти, які зверталися по допомогу до держави, заявили, що житло їм було надано тимчасово - у санаторіях, будинках відпочинку тощо. Здебільшого це організовувала місцева влада, що було радше проявом її волі та бажання допомогти, ніж результатом централізованої державної політики.
За словами опитаних, тимчасове житло, саме через свою тимчасовість, допомогло їм лише частково. Переселенцям першої хвилі, тобто тим, хто виїхав під час або відразу після так званого референдуму в березні 2014 р., тимчасово надане житло справді допомогло: більшість цих людей згодом знайшла інше тимчасове житло.
Останнє ж опитування показало іншу важливу тенденцію: люди усвідомили те, що анексія півострова - це надовго, а відтак і те, що йдеться вже не лише про тимчасове вирішення питання житла. Розуміння ВПО цієї проблеми стало конкретнішим і більш структурованим. Мало того, вони почали більше покладати надій на державу: говорять про необхідність мати державну програму соціального житла для ВПО. За словами респондентів, вони сподіваються на будь-яку допомогу з боку держави - і це не лише виділення безоплатного житла, а й істотна знижка на його покупку або можливість придбати на виплат, пільгова іпотека.
Одним з небагатьох відомих їм прикладів такої допомоги опитані ВПО з Криму називали рішення місцевої влади м. Жидачева Львівської області виділити приміщення для десяти кримськотатарських сімей переселенців. Однак і в цьому конкретному випадку респонденти наголошували, що йдеться про окрему ініціативу конкретної місцевої влади, а не про прояв загальнодержавної політики стосовно ВПО.
Переважно позитивний досвід вирішення житлового питання мають молоді переселенці з Криму, які перевелися у виші на материковій частині країни і отримали там місце в гуртожитку.
Робота - переважно некваліфікована і малооплачувана
Абсолютна більшість опитаних у всіх трьох дослідженнях за останній рік вказує на відсутність реальної допомоги держави у пошуках роботи. Дуже часто люди не зверталася до служби зайнятості через те, що зневірилися в ній або тому, що звикли покладатися на себе. Значна частина переселенців - це представники економічно активного населення, які вже давно перестали покладатися на державу.
Попереднє дослідження, проведене наприкінці 2015-го, продемонструвало розчарованість респондентів, які звернулися до держцентрів зайнятості. Вони вказували або на ненадання будь-якої відповіді, або на те, що пропонують некваліфіковану і дуже низькооплачувану роботу. При цьому наголошували саме на останньому. Невелика зарплатня для них об'єктивно неприйнятна - через додаткові витрати на вимушену оренду житла.
Принципову відмінність у відносинах ВПО і держцентрів зайнятості зафіксовано в останньому дослідженні: нині ВПО змушені ставати на облік у центрах - для того щоб отримувати щомісячну грошову допомогу від держави. За словами більшості респондентів, така допомога хоча й не задовольняє повністю їхніх фінансові потреб у нових умовах, та однаково важлива для них, зважаючи на обставини. Саме тому значна частина опитаних подала документи на соціальну допомогу і продовжує це робити кожні півроку, попри те що це вимагає чимало зусиль і часу.
Довідка вимушеного переселенця - це дискримінація
Вимушено переміщених осіб з Криму, що, в більшості, виїхали з півострова через свою чітку проукраїнську позицію (частина респондентів-студентів демонструвала й доволі прагматичний мотив - отримати міжнародно визнаний диплом), держава зустріла на материку низкою кроків, які вони інакше як образою і дискримінацією не називають. Насамперед - це необхідність мати довідку ВПО і статус нерезидента для банків.
Як і рік тому, більшість респондентів висловлювала невдоволення тим, що без цієї довідки вони не можуть здійснити чимало формальних операцій. Фактично ВПО з Криму стикаються із ситуацією, коли, маючи паспорт громадянина України, вони можуть ним користуватися повною мірою лише за наявності довідки ВПО. Опитані характеризують це як дискримінацію і порушення їхніх конституційних прав. Це питання для них має й символічне значення: адже вони виїхали з півострова через свою проукраїнську позицію. А натомість вимушені отримувати довідку і мають клопіт через кримську прописку. Не змінює оцінки ВПО і те, що нині довідка видається безстроково, і вже не потрібно кожні півроку витрачати час і зусилля на її поновлення, як це було раніше.
Ще одним образливим кроком з боку держави респонденти назвали надання їм статусу нерезидента. Як і рік тому, частота згадування цього статусу, який додав ВПО з Криму серйозних проблем зі здійсненням банківських операцій, була дуже високою.
Довідка ВПО і статус нерезидента, на думку респондентів, зручні насамперед для держапарату. Натомість самим ВПО з Криму, особливо у перші місяці міграції, вони завдали і нині завдають (хоча й меншою мірою) чимало труднощів.
Висока адаптація, низька самоорганізація
На запитання про адаптацію на новому місці проживання ВПО відповідають переважно позитивно, бо основна маса виїхала з півострова протягом 2014-го - початку 2015 р. і перебуває на новому місці вже досить тривалий час.
Етнічні українці і росіяни з числа ВПО не зазнають труднощів із задоволенням своїх культурних потреб. Через використання російської мови або погане знання української вони на материковій частині країни не мали жодних проблем. Найбільшою проблемою для адаптації і, відповідно, інтеграції для ВПО була і залишається відсутність власного житла. Через це люди не до кінця не впевнені, залишаться вони жити саме в цьому населеному пункті чи будуть вимушені переїхати до іншого.
Помітно вирізняються з загальної маси відповідей ВПО з Криму думки респондентів - кримських татар. Вони демонструють набагато більший оптимізм щодо деокупації півострова і впевненість, що рано чи пізно зможуть повернутися до Криму. Відтак заявляють про відсутність потреби для них глибоко адаптуватися й інтегруватися на новому місці і набагато частіше говорять про деякі труднощі в задоволенні своїх культурних та релігійних потреб.
Щодо самоорганізації вимушених переселенців з півострова, то навіть після двох років вона постає переважно у неформальних горизонтальних зв'язках.
Найбільш поширеною формою такої самоорганізації ВПО з Криму і досі залишається створення або долучення до груп у соцмережах з метою взаємодопомоги. Там можуть проконсультувати, допомогти знайти тимчасове житло переселенцям, які щойно переїхали на материкову частину України, і (найчастіше) відправити до Криму або отримати звідти невеликі посилки через ВПО, які їдуть провідати своїх родичів на півострів або повертаються від них.
Разом із тим опитані нарікали на відсутність або малу ефективність складніших форм самоорганізації ВПО з Криму. Через це вони не мають дієвих важелів лобіювання власних інтересів - зокрема розв'язання проблеми з житлом, запровадження реальних, бюрократично не обтяжених програм зайнятості, скасування довідки переселенця тощо. На їхню думку (за винятком кримських татар), майже остаточно їхня проблема стала частиною більш загальної проблеми - ВПО зі Сходу країни. Попри їхню першість у цьому статусі і причини вимушеного переїзду.