Діти війни. Це словосполучення раптом перестало бути абстрактним. Воно набуло цілком чітких обрисів: знедолені війною діти, які втратили батька, дім, близьких. Допомога держави, на жаль, - крапля в морі проблем. Українські волонтери опікуються такими родинами. І, виявляється, не тільки українські.
Звичайна литовська родина Санкалас вирішила з власних коштів допомагати українським дітям. Подружжя Вайдотас і Віргінія долучили до цієї справи своїх друзів і знайомих, організувавши приватну благодійну ініціативу "Європейська надія для дітей української війни". Їй усього рік, але за цей час в Україну переказано 20 тисяч євро. Завдяки цим коштам допомогу отримали 45 дітей.
Вайдотас - картограф, власник компанії, що працює у сфері географічних інформаційних систем, почесний консул Ісландії в Литві. Віргінія - засновник і керівник журналу для батьків "Журнал для мами".
DT.UA поспілкувалося з литовськими волонтерами.
- Чи часто буваєте в Україні?
Вайдотас: Ні, нечасто. У нас тут є друзі з часів моєї аспірантури в Москві. Вони з Західної України. Буваємо раз на п'ять років у гостях. В останні роки частіше, звісно.
- Що на вас справило найяскравіше враження в Україні?
Вайдотас: Печерська лавра й унікальні монастирі. І, звичайно, нам дуже подобається, що помітні історичні зв'язки між Литвою і Західною Україною. Наприклад у Луцьку. Але якщо говорити про людей, то найяскравіше враження - документальний фільм про Майдан "Зима у вогні". Ми дивилися його в Литві. У багатьох литовців склалася думка: люди в Україні готові були навіть жертвувати собою - настільки були впевнені, що повинні щось зробити, аби змінити свою країну.
- Чи багато литовці знають про Україну та українців?
Вайдотас: Думаю, так. Українське питання завжди звучить у наших новинах. І офіційна позиція нашого уряду - на підтримку України. Багато литовських волонтерів у різних організаціях допомагають українцям. А найголовніше - зі своєї історії ми добре пам'ятаємо, на що здатен Кремль. Треба розуміти, що раніше Західна Європа взагалі була закрита від інформації про сталінський комуністичний період. Якщо ви подивитеся підручники з історії, наприклад, в Англії або іншій країні Західної Європи, ви знайдете дуже мало інформації про те, що коїлося в цьому комуністичному блоці. Про той же Голодомор, напевно, й не чули.
Віргінія: Наші діти вчаться за кордоном, у Шотландії і Голландії. І там далеко не всі знають, що таке Литва. "А, це Росія!" - кажуть.
Ні, ми не Росія. Як і ви, ми досі ще ніяк не можемо зняти з себе цю шкаралупу - Радянський Союз.
- На головній сторінці сайту вашої благодійної ініціативи наголос зроблено на тому, що війна в Україні - справа не тільки українців.
Вайдотас: Це наша базова ідея. Вирішення українського питання реально покаже, чи захистить Європа людські цінності, які вона проголошує. Що це будуть за цінності - Західної Європи чи ті, які пропагує Кремль?
Допомога дітям, які постраждали від війни, - це нормально. Чому ми це робимо? Це не просто допомога дітям. Тут значно ширший контекст. Ми спілкуємося з благодійниками з різних країн, розповідаємо їм про те, що тут коїться і чому так відбувається, чому не можна забути про Україну, віддати її Кремлю, відгородитися від неї стіною.
Віргінія: Щоразу, виступаючи перед партнерами-благодійниками, яких Вайдотас залучає до нашої ініціативи, він готує презентацію і фактично читає лекцію з історії. Це потрібно, щоб люди довіряли нам і розуміли, на що саме роблять пожертви. Бо просто так ніхто не вийме гроші з кишені. Я думаю, що насправді Вайдотас робить дуже важливу справу.
- Як народилася ваша ініціатива "Європейська надія для дітей української війни"?
Віргінія: По Інтернету і телевізору ми стежили за новинами про війну в Україні, приміряли цю ситуацію на себе: чоловік іде воювати і не повертається - а хто допоможе дітям? Кілька разів плакали. Вайдотас сказав: "Давай якось допоможемо саме дітям. Вони не винні, що дорослі воюють".
Ми вирішили, що найбільш конкретною дією буде грошова допомога. У нас були кошти, ми вирішили, що нам вистачає. Наші діти вчаться за кордоном, і їм поки що теж потрібна наша допомога. Та коли наші дівчата приїхали додому на канікули, вони нас підтримали. Вони й самі займаються волонтерством - роздають гарячі обіди, доглядають хворих.
Вайдотас: Ми вирішили, що замість дивитися новини, сидіти переживати і дискутувати, краще цей час і зусилля витратити на конкретну справу.
- Як ви вибираєте дітей - учасників свого проекту?
Віргінія: Це було найважче.
Вайдотас: Я зателефонував в українське посольство, запитав, чи є в них якісь списки родин, з якими ми можемо контактувати. Мені відповіли, що зараз у Литві перебувають українські гості й у Сеймі Литви будуть показувати документальний фільм про Україну "Сильніше, ніж зброя". Так ми зустріли Ларису Артюгіну з громадської організації "Новий Донбас" і домовилися працювати спільно: ми будемо допомагати конкретним дітям, інформацію про яких нам повідомлятимуть волонтери. Це діти, в яких загинули батьки, і діти-переселенці.
Л.Артюгіна: Виникло питання, як налагодити систему нашої спільної роботи. Домовилися, що в кожному випадку ми збираємо історію дитини і сім'ї, фотографії, копію свідоцтва про народження. Потім надсилаємо все це Вайдотасу і Віргінії, а вони вирішують, чи будуть допомагати.
- Тобто допомога здійснюється адресно, конкретним людям? За якими критеріями ви їх вибираєте?
Віргінія: Усі діти, чиї історії нам надіслали, отримали допомогу. Ми абсолютно довіряємо волонтерам.
Вайдотас: Критерії розписані на нашій сторінці. Вони дуже прості. Головний - допомога справді потрібна. Зі своїх особистих коштів ми допомогли тільки двом-трьом родинам. Але коли ініціатива почала розширюватися і до нас приєдналися наші друзі й знайомі з Литви, благодійники з інших країн Європи (уже - з 13 держав), потрібно було пояснювати їм, кому саме вони допомагають. Благодійників-партнерів ми знаходимо завдяки особистим знайомствам - друзів, знайомих, колег на конференціях за кордоном.
Віргінія: Просто так ніхто не дасть грошей. Щоб людина пожертвувала, вона повинна довіряти і розуміти, для кого жертвує, їй треба дуже багато чого розповісти. Суми різні - є і 10 чи 20 євро Люди не поспішають прощатися зі своїми грішми. Але є чимало таких, хто дає значно більші суми - до 1 тис. євро. Не треба бути наївним і думати, що всі одразу готові кидатися на допомогу і давати гроші. Хтось подумає: а навіщо? Багато хто хоче особистої подяки. Але тут її не отримаєш.
Вайдотас: Взагалі-то подяку можна висловити, але треба сказати, що ті, хто нам допомагає, зазвичай цього не хочуть. Вони хочуть залишитися анонімними.
Історії дітей нам потрібні, щоб ми могли відзвітувати і сказати тим, хто дає гроші: так, це справжні історії, і цим дітям справді потрібна допомога. Історії ми публікуємо на сторінці нашої ініціативи, надсилаємо звіти про те, як витрачено гроші. Адресна допомога, те, що ми знаємо, кому даємо, - це ключ до довіри до нас.
-- Яка дитяча історія вам запам'яталася найбільше?
Вайдотас: Наприклад, історія першокласника Андрія. Зниклий безвісти батько, тривалі пошуки, ідентифікація останків.
Л.А.: Це син бійця батальйону "Донбас", що загинув у "коридорі смерті", коли виходив з Іловайського котла. Два роки тривала ідентифікація за ДНК. Періодично з'являлися люди, які казали, що бачили батька живим. Але експертиза підтвердила: він загинув. Немає тата. І поки не було результатів експертизи, не було відповідних документів, це означало, що сім'я залишилася без підтримки держави.
- Ви даєте кошти на житло, харчування, одяг?
Віргінія: Не тільки. Родини, яким ми допомагаємо, самі вирішують, що їм потрібно: пральна машина, ремонт у будинку, курс занять із психологом, лікування. Один хлопчик, наприклад, займався бальними танцями. Його батько загинув. Дитина не змогла продовжити заняття, бо це дорого - і сам курс навчання, і концертні костюми. Крім того, у нього почалися психологічні проблеми. І ми виділили гроші, щоб він і костюм купив, і з психологом позаймався. А ось інший приклад - для дівчинки Софійки купили окуляри.
Л.А.: Соня - донька "Утьоса", бійця батальйону "Донбас". У неї були проблеми із зором, а тепер почалося загострення. Потрібно було не тільки купити окуляри, а й пройти дорогий курс апаратного лікування. Вайдотас і Віргінія все це оплатили.
- Хто ваші українські партнери?
Вайдотас: НВО New Donbass. А ще в Дніпропетровську є Лариса Полуектова, заступник директора однієї школи. Чудова людина.
Віргінія: Вайдотас придумав таку ідею - намалювати карту Європи і позначати на ній країни, звідки надходить допомога українським дітям. Карта є на сайті нашої ініціативи eurohope4ua.org. Зараз отримувати допомогу стало складніше, бо на українське питання наклалося питання біженців із Сирії. Наприклад, коли ми зверталися до італійців, вони нам відмовили. Україна дуже далеко, вони не розуміють, що тут відбувається, тому й відповіли: у нас тут свій головний біль.
Але у Вайдотаса є мрія, щоб усі країни Європи були позначені на цій карті. Сподіваємося, вона здійсниться.