Прямо зараз формується новий український героїчний епос. Ми вирішили зібрати докупи партизанські історії за три місяці від початку повномасштабного російського вторгнення.
З початку війни під окупацією встигло побувати дев’ять областей країни (+Крим). У кожній із них переважна більшість місцевого населення чинила опір. У деяких містах він мав ненасильницький характер, а десь партизани навіть убивали російських солдатів та нищили й крали техніку окупантів.
Мабуть, найвідомішим у масовій культурі методом дії українських партизанів стало викрадення або транспортування захопленої техніки окупантів із допомогою трактора. Відео, на якому фермери витягують російську бойову техніку, так увійшло в культуру, що цей феномен поширився за межі України.
Зокрема в Нідерландах навіть з'явився мурал із трактором, що тягне російський танк. Водночас у Фінляндії зняли постановочне відео, як колона фінських тракторів висувається на кордон із РФ для запобігання можливій загрозі.
Історії опору
Про один із випадків експропріації техніки росіян розповідає історія мешканців села Димер на Київщині. Під час окупації Світлана Костовецька помітила на дорозі відкритий військовий «Урал» із символікою V та пробитим колесом. Жінка знайшла в кабіні ключі і змогла заїхати ним у лісосмугу. Далі вона відшукала в селі знайомого водія, і вдвох вони заховали бензовоз із пальним у лісі, а потім наповнювали каністри й возили до місцевої лікарні.
Спочатку вони думали злити пальне і підпалити, але відмовили сусіди. Бензовоз простояв у схованці всю окупацію. Щоб росіяни його не забрали, селяни поставили поблизу бензовоза табличку «Заміновано». Після втечі ворога трофейну техніку передали в користування 72-й механізованій бригаді ЗСУ.
У Бучі місцевий житель на початку вторгнення зупинив колону ворожої техніки, підірвавши бензовоз із допомогою РПГ-18 «Муха», яку отримав на блокпосту в перший день війни. Після вимушеної зупинки колони її знищили ЗСУ за наводкою партизана. Саме він перший оприлюднив ці кадри.
У селі Олізарівка сапер-самоук Євген Шабуня прибирав російські міни та націоналізував боєприпаси. Чоловік ще до війни зрозумів, що ворог насамперед усе довкола мінуватиме. Євген почав учитися розміновувати. Учився з допомогою відеороликів у YouTube. Крім того, для практики за тисячу гривень купив собі металошукач.
Щойно росіяни розставляли міни, він одразу приходив і збирав їх. Із розтяжками боровся з допомогою звичайного спінінга. Крім того, Євген мав «виходи» на ЗСУ. Він ставив мітки на планшеті, і вже по них працювала артилерія. Одного разу чоловік побачив у посадці ворожу БМП без нагляду. Він дістав шість автоматів, ящик гранат і підпалив сидіння.
Та не лише на Київщині діяли партизани. На Харківщині росіяни взагалі думали, що боролися з цілим загоном повстанців, а виявилося, що диверсії влаштовував колишній десантник на пенсії.
63-річний Василь Йосипович із дружиною 74 дні провели на дачі в передмісті Харкова. За цей час він самотужки:
- витяг ворожі запали до боєприпасів із вантажівки «Урал» і сховав їх у дворовому туалеті;
- з цієї ж машини вилучив валізу з документацією;
- знищив шланг, яким заправляли техніку військові РФ;
- витяг з машини акумулятор і замкнув систему в авто.
Після того, як село визволили від ворога, чоловік розповів українським військовим, де знаходяться мінні поля і стоїть ворожа техніка, а також де він сховав запали й документи.
Загалом, знаємо непоодинокі випадки, коли українці передавали ЗСУ позиції ворожої техніки і тим самим коригували вогонь нашої артилерії. Наприклад, у місті Токмак (Запорізька область) завдяки коригуванню невідомих героїв з руху опору знищено вагони з боєприпасами окупантів. Внаслідок удару весь особовий склад росіян, які розвантажували 10 вагонів із боєприпасами, ліквідований.
Одним із центрів партизанського руху вважають Мелітополь. На жаль, місто досі перебуває під окупацією, тому називати імен героїв не можна. Проте лише за місяць у Мелітополі партизани:
- наводили ЗСУ на позиції ворожої техніки (знищено радарні станції);
- підірвали залізничний міст, колію та техніку;
- загалом було знищено близько сотні окупантів.
Ще одним відомим випадком опору в Запорізькій області став підрив самопроголошеного міського голови Енергодара Андрія Шевчика на виході з під'їзду будинку його матері. Після цього випадку новий гауляйтер міста Руслан Кірпічов обгородив своє помешкання бетонними блоками.
На Херсонщині, яку було окуповано ледь не в перші дні вторгнення, вдалим кейсом опору є історія херсонського настоятеля місцевого Свято-Покровського храму (ПЦУ) Сергія Чудиновича. Чоловіка затримали окупанти, й він погодився на співпрацю, але, одержавши засоби спецзв'язку та інструкції з ввідними даними, втік на підконтрольну Києву територію, де передав розвіддані СБУ.
Водночас у самому Херсоні діє такий сильний опір, що росіяни досі його не контролюють:
- майже все місто «забомблене» українською символікою;
- російські прапори знімають;
- по місту розповсюджуються проукраїнські листівки;
- жителі бойкотують перехід у «рубльову зону».
У Херсоні доходить навіть до повішених опудал російських солдатів у парку міста, є повідомлення і про справді вбитих окупантів. Саме такі дії, вкупі з протестами, змусили росіян відмовитися від ідеї референдуму, адже навіть картинку підтримки пропагандистам створити важко.
Аналогічна ситуація в Бердянську та інших райцентрах півдня. Рух набрав таких обертів, що навіть на давно окупованих територіях почали з’являтися ознаки опору.
Найвідомішим є випадок у Криму, де 27-річний мешканець Євпаторії Богдан Зіза облив будівлю адміністрації окупантів жовтою та синьою фарбами. Тимчасом в окупованому Донецьку місцеві партизани теж розмалювали місто в жовто-сині кольори.
На Луганщині, в окупованому Стаханові, по місту розклеїли антиросійські листівки. Не можна оминути випадок у Кремінній, де невідомі підірвали колаборантів під час засідання в міськраді.
На успіхи українського руху опору вже звертають увагу й за кордоном. Так, у своїй недавній статті Putin’s Nightmare: A Ukrainian Guerrilla Movement Has Emerged для видання 1945 професор політології доктор Олександр Мотиль розповів про особливості діяльності українських партизанів.
За його словами, до деяких із цих акцій могли долучитися представники українських спецслужб, а про окремі акції взагалі немає даних. Проте навіть із урахуванням цього масштаби підпільної діяльності вражають і свідчать, що рух опору буде лише посилюватися.
Більше статей Володимира Кіма читайте за посиланням.