Найбільша і найстаріша неполітічна гуманітарна громадська організація, яка працює на території всієї країни, - Товариство Червоного Хреста України святкує у ці дні своє 95-ліття. Основною метою його діяльності є захист життя людини, попередження та полегшення людських страждань під час збройних конфліктів, стихійних лих, техногенних катастроф та аварій, надання допомоги медичній службі Збройних сил України і органам охорони здоров'я, сприяння органам державної влади у їхній діяльності в гуманітарній сфері.
Від квітня 1918 року, коли за ініціативи Маріїнської громади сестер милосердя, яка з 1878 року надавала благодійну медичну допомогу нужденним киянам, відбувся Установчий з'їзд Товариства Червоного Хреста України, і по теперішній час однією з основних програм діяльності Товариства і всіх його організацій є медико-соціальна допомога незахищеним верствам населення. Інвалідам та самотнім немічним людям допомагають патронажні сестри. Як за часів СРСР, так і нині їх загін найчисельніший на теренах колишнього Союзу. Якщо у Російській Федерації та Білорусі їх кількість вимірюється десятками, то в Україні своїх підопічних на дому доглядають 3200 патронажні сестри.
У районах, віддалених від лікарняних закладів, створено 464 центрів і кімнат медико-соціальної допомоги з банками побутових речей та прокатними пунктами (милиці, інвалідні візки тощо), близько 20 денних стаціонарів. У сільській місцевості, там, де немає фельдшерсько-акушерських пунктів, створено майже 900 пунктів першої медичної допомоги. Сприяння в цьому надають голови сільрад. Вони рекомендують кандидатури з місцевих мешканців, а спеціалісти Червоного Хреста навчають цих людей надавати першу допомогу, що вкрай важливо для подальшого успішного лікування.
Ще одна програма - готовність до надзвичайних ситуацій. У кожній обласній, міській та більшості районних організацій Червоного Хреста створено недоторкані запаси продуктів харчування, медикаментів, одягу, взуття, ковдр, фільтрів для очищення води, тощо на випадок екстремальних ситуацій. Тут є все необхідне для підтримання людей у перші дні лиха, поки не надійде основна допомога. Лише за останні п'ять років потерпілим у надзвичайних ситуаціях Товариством надано допомогу більш як на 20 млн. гривень. Чимало зусиль докладається навчанню населення навичкам надання першої медичної допомоги потерпілим від стихійного лиха, аварій та, особливо, в ДТП.
У співпраці з державними органами Червоний Хрест вживає заходів щодо приборкання епідемій туберкульозу та СНІДу, надає дієву підтримку біженцям і мігрантам, бере активну участь у патріотичному донорському русі, влаштуванні долі безпритульних дітей, у розшуку людей, які за різних трагічних обставин втратили родинні зв'язки, сприяє розвитку молодіжного і волонтерського руху, імплементації міжнародного гуманітарного права.
Обмежимося лише цим стислим переліком основних напрямків роботи Товариства, оскільки охопити всю його багатогранну діяльність в одному газетному матеріалі просто неможливо. Варто лише додати, що вся вона реально допомагає державі у виконанні Національної програми подолання бідності. Адже тільки за останні п'ять років обсяг медико-соціальних послуг, які червонохрестівці надають своїм підопічним на дому зріс у півтора раза. Безумовно, масштабність цієї допомоги безпосередньо залежить від матеріально фінансових можливостей УТЧХ. Тож Товариство постійно дбає про розвиток і збільшення власного потенціалу, вдосконалення своєї фінансово-економічної діяльності. Завдяки цьому за ті самі п'ять років його дохід збільшився в 1,7 раза.
Президент Товариства Червоного Хреста України Іван Усіченко важає, що результати роботи Товариства були б ще вагомішими, якби в усіх регіонах країни червонохресні організації отримували належну підтримку з боку органів місцевої влади, як це, до речі, передбачено Законом України "Про Товариство Червоного Хреста". На жаль так буває не скрізь, тож, щоб не бути голослівними, наведемо конкретні приклади.
У сімдесятих роках минулого століття в семи областях України в кооперації з державними органами охорони здоров'я для потреб Товариства було побудовано службові приміщення. Частину коштів на нього було виділено з державного бюджету, проте основне фінансування забезпечувало УТЧХ. Відтак і сумнівів щодо приналежності цих приміщень ні у кого не виникало. Донедавна. Аж раптом до Івана Гнатовича надходить повідомлення голови Чернігівської обласної організації Товариства Червоного Хреста України про те, що органи місцевої влади вимагають від нього підписати угоду про оренду будівлі, яку займає організація. На тій, мовляв, підставі, що вона, згідно з рішеннями Чернігівської міської та обласної рад, є комунальною власністю. Попри те, що Товариство Червоного Хреста має всі документи, які підтверджують його право на згадану нерухомість (рішення міської ради про виділення земельної ділянки, платіжки, приймально-здаточні акти), тяганина навколо спірного приміщення триває вже кілька років. Мало того, така ж ситуація склалася і в Хмельницькій області, де органи місцевої влади так само зазіхають на власність, що одвіку належить Товариству.
- Мирно вирішити суперечку дуже просто, - вважає Іван Гнатович. - Депутати згаданих міських і обласних рад мають ухвалити рішення, якими б скасувались попередні, прийняті помилково, і конфлікт було б залагоджено. Натомість нам вперто пропонують звертатися до судових органів.
Неважко зрозуміти, чому Президент Товариства Червоного Хреста України не поспішає позиватися до суду, бо й до ворожки не варто ходити, аби дізнатися, на чию користь буде ухвалено судове рішення. А на добровільне визнання власних помилок владні органи ні за що не погоджуються, оскільки це викликає небажані сумніви у їх компетентності. Це тільки сапер помиляється один раз, а чиновник - скільки завгодно, причому, безкарно. Попри те, що кожна його помилка за масштабністю руйнацій може перевершити багато вибухових пристроїв.
Цікаво припустити (абсолютно гіпотетично), який лемент здійнявся б, якщо Товариству Червного Хреста спало б на думку вимагати відшкодування своєї допомоги у місцевих органів влади? Варто зазначити, що тільки за останні 10 років Чернігівщині та Хмельниччині у грошовому еквіваленті вона склала відповідно понад 57 млн. і 35,3 млн. гривень - цілком порівнювано з вартістю відчуженого у благодійників майна.
На щастя для суспільства, для його незахищених верств допомога червонохрестівців іде від самого серця і не потребує жодних відшкодувань. З року в рік її обсяги невпинно зростають. Цей ріст міг би бути ще відчутнішим, коли б так само невпинно не зростали витрати Товариства на власне утримання. Мова не про сучасне облаштування офісних приміщень чи кабінетів, як це заведено у багатьох благодійних організаціях та фондах, котрі на представницькі потреби і власне благополуччя витрачають коштів більше, ніж на допомогу нужденним. Варто завітати в будь-яку організацію УТЧХ або й його київську штаб-квартиру на Пушкінській, 30, щоб на власні очі переконатися - скрізь, до кабінету Президента включно, панує скромність. Тож коли Товариство звертається до органів місцевої влади з проханням зменшити непомірні комунальні платежі, то це лише бажання зберегти ту чи іншу кімнату соціальної допомоги, утримувати яку надто дорого, а відмовитися від неї означає кинути напризволяще немічних людей, котрим не буде де ту допомогу отримати.
Товариство Червоного Хреста не в змозі взяти виключно на себе весь тягар гуманітарних проблем суспільства. Та й не повинне. Його завдання - згуртувати небайдужих до чужої біди, надихнути їх власним прикладом на гуманні вчинки, щоб стати надійними помічниками держави у вирішенні соціальних проблем. Але й держава у свою чергу має сприяти цим шляхетним намаганням.