"Справжній чоловік утримує свою сім'ю", "Справжній чоловік завжди на роботі", "Справжній чоловік ніколи не вдягне рожеву футболку й не дружитиме з тим, хто в рожевій футболці", "Справжній чоловік - мисливець.
Він полює на 200 г шинки в супермаркеті, а прийшовши додому, згадує, що треба було принести ще й хліб. Справжня жінка - збирачка. Тому, крім шинки, вона збирає в магазині ще молоко та багато іншого". Хлопчик - блакитний колір і машинки. Дівчинка - рожевий і ляльки…"
Сім юнаків по черзі озвучували зі сцени гендерні стереотипи, які навіює соціальне оточення кожному хлопчикові й кожній дівчинці від самого народження. Вистава MACHO MEN сербського молодіжного театру Reflektor - про маскулінність, як у Сербії, так і в будь-якому іншому європейському суспільстві. Про те, чого суспільство очікує від чоловіка сьогодні та які соціальні норми впливають на його становлення.
А перед виставою була презентація та обговорення результатів дослідження "Сучасне розуміння маскулінності: ставлення чоловіків до гендерних стереотипів і насильства щодо жінок", проведеного Інститутом демографії та соціальних досліджень спільно з Мінсоцполітики й українським представництвом Фонду народонаселення ООН (UNFPA).
"Таке дослідження проведене в Україні вперше. Раніше на ці теми завжди опитували жінок, - зазначила заступник міністра соцполітики Наталія Федорович. - Отримані результати для нас дуже важливі, щоб зрозуміти, які причини домашнього насильства, які чинники домінують, на які соціальні середовища слід звертати увагу для запобігання такій поведінці, розробляючи коригувальні програми для надання якісної допомоги.
Трохи несподіваним результатом дослідження для нас стало те, що не впливові особи, лідери думок чи соціальні інституції впливають на чоловіків, а їхнє найближче оточення. Це ускладнює наше завдання, але й дає великий шанс на формування, через роботу з батьками, родичами, друзями, моделей поведінки, в центрі яких - повага до гідності кожної людини.
Дослідження підтвердило результати іншого дослідження, яке ми проводили спільно з Радою Європи наприкінці 2014-го - на початку 2015 рр. Опитування громадської думки з приводу насильства над дітьми показало чітку залежність між насиллям над дітьми в дитинстві й наступною поведінкою вже дорослої людини. Це також серйозний маячок при напрацюванні державної програми. Концепція її зараз перебуває на погодженні в різних міністерствах та відомствах".
"Дослідження показує навіть не вершину айсберга, - вважає заступник міністра юстиції Денис Чернишов. - Проблема закладена в суспільстві, в його культурі, спадщині. Навіть анекдоти в нас пронизані нерівністю жінок і чоловіків. Це починається з народження, триває в школі і щодня відбувається на роботі. Тому очікувати швидких результатів не доводиться. Це велика щоденна праця на роки. І я б хотів, аби наші партнери навчили нас, як цей шлях подолати. З дитсадка дитині треба закладати думки про рівність, рівні можливості та однакову відповідальність. Дівчатка теж мають розуміти, що разом із більшими можливостями отримують і більше відповідальності".
"Ми побачили цікаву річ, - відзначив представник UNFPA в Україні Каспар Пік. - Чоловіки всіх верств населення, всіх освітніх рівнів і всіх частин України демонструють схожі думки і ставлення, коли йдеться про гендерно обумовлене насильство. Отримані результати допоможуть нам та багатьом іншим сформувати політику й програми, що сприятимуть рівності жінок і чоловіків в українському суспільстві".
"Ключовою темою дослідження було гендерно обумовлене насильство - ставлення чоловіків до цієї проблеми, їхній особистий досвід, бачення причин, наслідків, зокрема далекосяжних, і, що найважливіше, пошук шляхів вирішення та запобігання конфліктним ситуаціям у суспільстві. Цільова група - чоловіки віком 18-59 років, - розпочала презентацію провідний науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень Ганна Герасименко. -Цікавою була категорія так званих кривдників, тобто чоловіків, які чинили домашнє насильство й співпрацювали з соціальними службами, щоб вирішити цю проблему, запобігши новому циклу насильства у власних сім'ях.
Головне запитання - що впливає сьогодні на становлення чоловіка, формування його особистості. Ми знаємо, що соціалізація людини починається в ранньому дитинстві. На дітей чиняться численні впливи - виховання в сім'ї, стосунки з ровесниками, в школі, інформаційне середовище - як ЗМІ подають інформацію, стосунки з іншими чоловіками, спілкування на вулиці, в соціальних мережах, розважальних закладах. Саме тут проявляється вплив низки стереотипів.
На жаль, результати дослідження показали, що ці установки - схильність до агресивної поведінки, до насильства - формуються ще в ранньому дитинстві. Дитячий досвід респондентів значною мірою супроводжується несприятливими практиками. Зокрема, половина чоловіків визнали, що зіштовхувалися з фізичними покараннями в дитинстві, терпіли як фізичне насильство в сім'ї (кривди, приниження, погрози), так і психологічне насильство, цькування, булінг у школі. Кожен четвертий ставав свідком фізичного насильства з боку батька або вітчима стосовно матері.
Середовище, сприятливе для культури насильства, продовжує формуватися з дорослішанням чоловіка. Половина респондентів мали досвід строкової служби в армії або отримували військовий вишкіл у спеціалізованих навчальних закладах. Кожен другий із них визнав, що зазнавав жорстокого поводження з боку керівництва або був свідком таких ситуацій стосовно товаришів по службі. Такі ситуації були поширені і в середовищі молодих людей, які проходили службу або отримували військовий вишкіл. Культуру агресії чоловіки можуть сприймати як звичну норму, а фізичне насильство - як звичний універсальний інструмент вирішення певних конфліктних ситуацій, обстоювання власних інтересів, думки.
Ще один дуже поширений у нашому суспільстві стереотип - сприйняття чоловіка як годувальника власної сім'ї. Переважна більшість респондентів підтвердили, що саме вони залишаються основними годувальниками сім'ї. Але цей стереотип має й негативні наслідки, що виявляються у стресовій зайнятості. Зокрема, кожен третій чоловік повідомив, що часто переживає стрес, пригніченість або депресію, пов'язані саме з його роботою. Як через недостатні зайнятість і кошти, так і через надмірну зайнятість, погані, важкі або несприятливі умови.
При цьому чоловіки не схильні звертатися по емоційну підтримку. Третина опитаних сказали, що ніколи ні до кого не звертаються по допомогу, якщо вона їм потрібна. Це вкрай негативно позначається на захворюваності чоловіків, їхньому соціальному благополуччі, емоційному стані.
Від 10 до 25% чоловіків повідомили, що переживають напади тривоги, депресії, розлад сну та раптові напади гніву. Тим часом звернення до психологів вони сприймають як щось фантастичне. Лише кілька відсотків респондентів мали досвід спілкування з психологами. Причому переважна більшість їх заявили: звернулися тільки тому, що знадобився якийсь формальний папірець.
Якщо говорити про маскулінність, про очікування, які суспільство покладає на чоловіків, - то, наштовхнувшись на неможливість їм відповідати, вони можуть звертатися до інших шляхів підтвердження своєї маскулінності - до ризикованих форм поведінки, що є нині серйозною причиною надзвичайної смертності чоловіків; зловживання алкоголем, прояву агресії, спрямованої зазвичай на найближче оточення.
Негативні наслідки маскулінності великою мірою впливають на сім'ї, дружин і дітей. Бачення належних ролей - очікування від майбутньої сім'ї, моделі поведінки, стандарти взаємин - формується ще в дитинстві. Коли дослідники обговорювали бачення того, яким має бути хороший чоловік або ідеальна дружина, то з'ясувалося, що єдиною вимогою до хорошого чоловіка була його фінансова спроможність утримувати свою сім'ю. Тим часом до жінок як до майбутніх дружин висувається низка вимог. Чоловіки говорять про їхню зовнішність, внутрішній світ, високі моральні якості. Але головне, чого хочуть чоловіки, вибираючи собі супутницю життя, - щоб вона належним чином виконувала сімейні обов'язки, тобто опікувалася сім'єю, дітьми. Чоловіки досить докладно розповідають про те, якої роботи очікують від своїх дружин у домашньому господарстві.
Так, 70% чоловіків вважають, що головна роль жінки в суспільстві - турбота про власний дім, приготування їжі для сім'ї, турбота про маленьких дітей.
У середньому, українська жінка сьогодні витрачає на домашню роботу 29 годин і проводить із дітьми 49 годин на тиждень, тоді як чоловік, відповідно, 15 і 22.
63% українських чоловіків упевнені, що заміна підгузків, купання й годування немовлят - обов'язки виключно жіночі. Тільки 27% брали відпустку з догляду за дитиною. При цьому відпустки були нетривалими, тільки один чоловік перебував у відпустці протягом року. Більшість тих, хто брав відпустку після народження дитини, розподілилися на чотири групи: 1-3 дні - 20%, 4-7 днів - 28, 15 днів і більше - 28%.
Очевидно, що все це впливає на сприйняття жінок як соціальних суб'єктів, які функціонують на ринку праці, отримують доходи, здатні робити кар'єру. Чоловіки доволі неупереджено ставляться до можливостей жіночої зайнятості. Вони вважають, що жінки можуть працювати, і навіть так само добре, як чоловіки (79%). Вони погоджуються, що жінки повинні отримувати однакову з чоловіками зарплату за роботу однакової цінності (81%). Але коли йдеться про лідерські риси жінок, тут чоловіки доволі скептичні. 40% респондентів вважають, що вони кращі в бізнесі, 50% - що жінки істотно поступаються чоловікам у великій політиці. При цьому 82% вважають, що на ринку праці досі існують "жіночі" й "чоловічі" професії, що формує своєрідне замкнене коло, - перспективи розвитку та майбутній шлях як для жінок, так і чоловіків, на якому вони можуть себе реалізовувати, визначені наперед.
Є й інші наслідки - ставлення чоловіків до супутниць життя. Чоловіки хочуть контролювати своїх супутниць у всьому: вважають, що можуть вирішувати, з ким зустрічатися жінці і як проводити свій час (18%); не дозволяють своїм дружинам надягати певний одяг або робити провокативний, на їхню думку, макіяж (22%); хочуть завжди знати, де перебуває їхня партнерка (53%).
Очевидно, що, з одного боку, очікування стосовно стандартів сімейного життя, з другого - реальне сімейне життя можуть заходити у конфлікт. Ця суперечність часто виливається в сімейні конфлікти. Опитані чоловіки підтвердили, що рівень домашнього насильства в українському суспільстві залишається доволі високим. Так, кожен третій із них стверджує, що особисто знає чоловіка, котрий вдається до насильства стосовно своєї дружини. Респонденти ставляться до цього доволі толерантно, знаходять причини для виправдання. Зокрема, 18% чоловіків (фактично, кожен п'ятий) упевнені, що чоловік може вдарити дружину у випадку зради.
З упередженням чоловіки ставляться й до жертв сексуального насильства. Установки на обвинувачення потерпілих у провокативній поведінці дуже поширені. Половина чоловіків ставлять під сумнів, чи був факт зґвалтування, якщо жінка перебувала під впливом алкоголю або якихось психотропних засобів. Вони обвинувачують жінку в тому, що вона не опиралася фізично, що вона неперебірлива у своїх знайомствах і контактах і має погану репутацію (43%).
При цьому, що дивно, чоловіки досить щиро, навіть безпосередньо діляться власним досвідом. Взагалі, тема гендерного насильства часто замовчується. Жінки, які раніше брали участь у таких опитуваннях, соромилися, боялися, очікуючи стигматизації. Такого дослідники чекали й від чоловіків. Однак чоловіки відповідали на запитання з легкістю. 31% респондентів визнав, що в сімейних відносинах вдається до дій, які можна класифікувати як емоційне або психологічне насильство: образ , погроз, приниження. 13% визнали, що вдавалися до фізичного, 15% - до економічного насильства.
Чи існує так званий портрет кривдника? Чи можна знайти якісь спільні риси, котрі їх поєднують, - соціально-демографічні, економічні? У результаті дослідження з'ясувалося, що кривдники належать до різних вікових і соціальних груп, мають різний рівень освіти. Об'єднує їх стан кризи маскулінності, в якому вони перебувають. Говорячи про причини, котрі призвели до сімейного конфлікту, чоловіки однаковою мірою згадували як соціальні (зовнішні) причини - скрутне матеріальне становище в сім'ї, безробіття, що їх можна вважати невідповідністю економічним очікуванням від чоловіка, - так і міжособистісні проблеми у стосунках: постійну причепливість дружини, втручання родичів у сімейні стосунки, проблеми з дітьми. Звідси можна зробити висновок, що, з урахуванням очікувань, які їм навіювали з дитинства, чоловіки почуваються нереалізованими, зокрема, і в сімейних відносинах. Зіштовхуючись із невідповідністю, вони потрапляють у кризу маскулінності, що може виявлятися у формі агресії.
Авторитетів, до яких чоловіки готові дослухатися, щоб вирішувати конфлікти в сім'ї й намагатися налагодити подружнє життя, в чоловіків небагато. Більшість чоловіків готові дослухатися тільки до найближчого оточення - до батьків (31%), друзів та знайомих (22%). Ба більше, результати дослідження показали, що впливати на дорослих сформованих чоловіків, які вже мають чітку систему цінностей і упереджень стосовно особливостей відносин, досить складно. Тому основні зусилля мають бути спрямовані на молодих, більш гнучких, відкритих до ідей гендерної рівності, справедливості, рівного розподілу обов'язків.
Молоді респонденти демонструють позитивні установки: відповідальне батьківство, більшу зацікавленість у стосунках із дружиною та дітьми. Вони залучені до партнерських пологів, беруть відпустки з догляду за дитиною, щоб провести час разом із сім'єю.
У світовій практиці існує низка ініціатив, спрямованих на залучення чоловіків до подолання гендерно обумовленого насильства, дискримінації. Це відома всім кампанія "Біла стрічка", що набирає обертів у багатьох країнах. Окремі ініціативи в школах, спортивних гуртках, які реалізуються в різних країнах світу".
"У Швеції кожному з батьків на 90 днів надається відпустка, яку не можна передавати іншим членам сім'ї, - поділився досвідом своєї країни посол Королівства Швеція Мартін Хагстрьом. - Тепер чоловіки беруть на себе 30% такої відпустки. Процес зміни сприйняття соціальних ролей був тривалим у Швеції. Україна його тільки починає. Дуже важливо говорити про відповідальне батьківство. Я бачу сучасне покоління українських татусів, і, мені здається, воно інше. Гуляючи зі своєю дитиною по місту, я бачу більше чоловіків із дітьми, що дуже тішить".
"Мамонти вимерли давно, а стереотипи залишилися, - каже заступник міністра освіти і науки Роман Греба. - Треба нарешті визначити поняття й правильно їх тлумачити. Тому що гендер не дорівнює ЛГБТ, а гендерна рівність не тільки сприяє праву на самореалізацію, а й корисна для чоловіків. Зокрема, вони живуть менше саме через згубний вплив цих стереотипів. Тому так багато важить гендерна експертиза шкільних підручників, яка сприятиме вихованню нового покоління".
Однак тут головне - не впасти в крайнощі. Так, у соцмережах батьки обурюються вилученням із підручників слова "батьки".
У всіх новаціях важливо дотримуватися балансу. Є чимало жінок (і, мабуть, чоловіків), які віддають перевагу побудові сімейного вогнища, вихованню дітей перед побудовою кар'єри. І якщо таке рішення влаштовує обох у подружній парі, то, хоч би якими дивними здавалися соціуму прийняті всередині сім'ї правила, не слід ставитися до них упереджено, якщо кожен член сім'ї почувається при цьому добре. Намагаючись перерозподілити й модернізувати соціальні ролі, важливо не створити при цьому нові стигми.