Питання, які я хочу обговорити, не просто злободенні — вони з розряду стратегічних, безпосередньо стосуються соціально-економічного добробуту країни.
Гадаю, немає необхідності зайвий раз нагадувати про соціальну функцію курортно-туристичного комплексу, про його роль у збереженні та відновленні здоров’я населення. Усім також відомо, що діяльність туристично-рекреаційних підприємств стимулює інші галузі економіки, сприяючи наповненню бюджетів усіх рівнів, забезпечуючи зайнятість населення курортних регіонів. Саме тому хочу почати з головної проблеми — збереження наявного в державі багатющого ресурсного потенціалу, на базі якого й функціонує рекреаційний комплекс.
Сьогодні наше ставлення до цього багатства чітко визначається народною мудрістю: що маємо — не бережемо, втративши — плачемо! Насамперед ідеться про землі рекреаційного призначення. У першу чергу — про особливо цінні прибережні території. Питання їхньої цілісності й ефективного використання останніми роками неодноразово порушувалося на різних рівнях, ухвалювалися різноманітні, нерідко вельми тверезі рішення... Але ситуація поки що тільки погіршується.
У курортних населених пунктах, у паркових зонах, на набережних триває хаотична забудова. При цьому не тільки порушуються будівельні норми, а й нехтується законодавство України. Під виглядом курортних об’єктів зводиться елітне житло, що вже в недалекому майбутньому негативно позначиться на економіці й загострить соціальні проблеми курортних регіонів.
Органи місцевого самоврядування все ще визначаються зі статусом курортних територій, із генеральними планами їх забудови. А тим часом триває горезвісний земельний «дерибан». Як на мене, настав час уже не чекати ініціативи «знизу», а «згори» визначити курортні території державного значення, забезпечити їхню цілісність та ефективне використання з урахуванням інтересів і потреб держави.
Україна — країна з багатющими природними лікувальними ресурсами, серед яких є воістину унікальні. Лікувальні грязі, мінеральні води, термальні джерела... Але хто сьогодні може точно визначити їхню кількість, назвати користувачів, охарактеризувати стан, окреслити перспективи?.. Вельми важливим для подальшого розвитку санаторно-курортної галузі є створення і введення державних кадастрів природних лікувальних ресурсів і природних територій курортів, як це було визначено постановою Кабінету міністрів України ще 2001 року. Український НДІ медичної реабілітації та курортології розробив технічну та законодавчу базу для введення Державного кадастру природних лікувальних ресурсів. Проте затвердження нормативної документації, що було передбачено в Основних заходах Міністерства охорони здоров’я України ще 2006 року, до цього часу не відбулося. Проте не з вини спеціалістів, які її розробили.
Але ж ідеться про надра, усі ці питання має контролювати держава!.. Проблем тут більш ніж достатньо. Достатньо пригадати озера Мойнаки, Сасик-Сиваш, Куяльницький лиман, Голубинське родовище мінеральних вод (Закарпатська область), родовище мінеральних вод курорту Трускавець, джерело мінеральної води «Феодосійський нарзан» і багато інших. За всіх труднощів необхідно знайти бюджетні кошти на інвентаризацію природних багатств, проведення моніторингу. Має бути жорсткий контроль за їхнім використанням, пропозиції з даного питання повинні запропонувати спеціалісти. Інакше публікуватимуться оголошення про продаж земельних ділянок «із розвіданими мінеральними водами», а водою з мінеральних джерел у сільській місцевості поливатимуть городи. Виходячи з власного досвіду і спостережень останніх років, запевняю вас: зволікання тут справді смерті подібне.
Ніяким чином не можна зволікати і з вирішенням такої серйозної проблеми, як зміцнення берегів у місцях масового відпочинку. Надзвичайно актуальне завдання, адже за останні двадцять років ширина, приміром, 50—60-метрових євпаторійских пляжів скоротилася вдвічі (!), а в деяких місцях вони зникли зовсім. Вирішити цю проблему зусиллями місцевої влади, за рахунок коштів місцевих бюджетів, неможливо: для виконання берегоукріплювальних робіт на тому ж євпаторійському узбережжі необхідно 262 мільйони гривень.
Днями переглянув телесюжет, у якому директор пансіонату продемонстрував спосіб берегоукріплення шляхом створення хвилеламу з допомогою розбитих залізобетонних конструкцій. Сьогодні в такий спосіб вирішують проблему багато керівників. Але поки держава не усвідомить, що сотні метрів Тузли — це політика, а сотні кілометрів найціннішого узбережжя — це економіка і найцінніша спадщина, яку ми втрачаємо, поки держава не долучиться до вирішення цих питань, поступу не буде. Тузлу зберегти важливо, але й Чорноморське узбережжя втратити не можна.
Торкнуся ще одного аспекту використання пляжних територій. Переконаний: комунальні та орендовані пляжі мають бути доступні для відпочивальників, вхід на них має бути вільний, а послуги — платні. Водночас відкривати для вільного доступу лікувальні пляжі санаторно-курортних підприємств недоцільно, та й, мабуть, неправильно. Людина, котра придбала путівку, не повинна займати місце під навісом і лежак із шостої ранку.
Актуальним для курортних регіонів є також питання про організацію обліку осіб, які прибули на відпочинок і лікування без путівок, і про стягування курортного збору. У Криму такий облік ведеться вже не один рік. Але ставка курортного збору затверджена ще 1993 року декретом Кабінету міністрів України «Про місцеві податки і збори» і становить аж (!) 1 гривню 70 копійок! Насмілюся зауважити: ще 1882 року Державна рада царської Росії ухвалила спеціальний закон про стягування курортного збору в розмірі 5 рублів — на той час стільки коштувала корова!
Звичайно, потрібно і можна внести зміни у згаданий вище декрет і збільшити ставку. Але набагато складніше адмініструвати збір, адже ніяких важелів і заходів адміністративного впливу за його несплату не передбачено. А от наприкінці ХІХ століття за відсутності реєстрації протягом 24 годин квартироздавальників чекали штрафи і заборона провадити комерційну діяльність. Нині ж щорічно маємо понад чотири мільйони неорганізованих відпочивальників тільки в Криму, мільярдні суми в тіні... І нічого! Виявляється, 130 років тому все вирішувалося значно простіше та ефективніше.
Уже багато років б’юся над проблемою забезпечення галузі кваліфікованими кадрами. Сьогодні в Україні створено широку мережу закладів санаторно-курортної реабілітації, для ефективної роботи якої потрібні лікарі-реабілітологи. Але відповідна лікарська спеціальність у номенклатурі Міністерства охорони здоров’я відсутня. Водночас підготовка кадрів вищої кваліфікації здійснюється з наукової спеціальності «медична реабілітація, фізіотерапія та курортологія». Ситуація з підготовкою кадрів істотно ускладнюється ще й відсутністю інтернатури з цієї спеціальності. Український НДІ медичної реабілітації та курортології як головна установа Міністерства охорони здоров’я з проблеми медичної реабілітації неодноразово порушував ці питання, але, як мовиться, хура й досі там.
На завершення хочу зазначити, що, незважаючи на стійкі позитивні тенденції, у курортній галузі багато проблем. Я торкнувся тільки вершини айсберга. На жаль, є багато невирішених питань, які давно набили оскомину: це й необхідність введення нульової ставки ПДВ на послуги в’їзного туризму, скасування процедури тендерних закупівель на послуги санаторно-курортного лікування. Нас не задовольняє стан роботи із забезпечення безпеки туристів. Окремої розмови потребують проблеми інфраструктури — стан і облаштування доріг, транспортне обслуговування, торгівля...
Курортно-туристична сфера — складна багатогалузева структура, окремими питаннями її функціонування відповідно до законодавства України опікуються близько десяти відомств. Скільки ж можна порушувати питання про необхідність створити самостійний центральний орган, котрий, з одного боку, координуватиме їхні дії, з іншого — визначатиме перспективу, розроблятиме стратегію і програму розвитку галузі, наполегливо й методично на державному рівні вирішуватиме галузеві проблеми?..
Сьогодні знову ходять чутки про передачу цих функцій з Міністерства культури і туризму в «інші руки». Це не вихід. За всієї поваги до Міністерства культури і туризму, особисто до Юрія Петровича Богуцького, справжнього професіонала і подвижника культури, цьому відомству, з огляду на всю різноманітність покладених на нього завдань, не під силу ефективно управляти курортно-туристичною сферою. Не під силу це й іншим структурам. Тільки профільний самостійний центральний орган зможе реалізувати державну політику у сфері курортів і туризму.