UA / RU
Підтримати ZN.ua

Робота і навчання за кордоном — втрачені ілюзії та реальні можливості

Ринок освітніх і туристичних послуг пропонує організувати навчання за кордоном, але які підводні камені можуть очікувати бажаючих?

Автор: Анастасія Безпальча

Як відомо, на сусідському городі трава завжди зеленіша. Тому навчання за кордоном апріорі сприймається багатьма батьками як щось солідне та престижне. І як одна з найлегших можливостей отримати путівку у світ великого успіху. Водночас багато хто розуміє, що це - рулетка. І є ризики.

Часто молоді люди швидко пристосовуються до нових реалій, потім не хочуть повертатися на батьківщину і таким чином рано залишають батьківське гніздо. Але бувають випадки, коли плавно й непомітно ламається психіка (особливо в інфантильних підлітків). Насамперед тому, що все одно доводиться жити у своєрідному інтернаціональному гуртожитку.

Звичайно ж, до вибору місця закордонного навчання потрібно підійти з максимальною серйозністю. Щоб не перетворитися на героя оповідання О’Генрі із циклу «Благородні шахраї», де йдеться про університетські маніпуляції. Ринок освітніх і туристичних послуг пропонує організувати навчання за кордоном, але які підводні камені можуть очікувати бажаючих?

Марина Пасічник, керівник центру консультування мігрантів: «Батьків, які збираються послати своїх дітей навчатися в інші країни, хочу застерегти від поширеного шахрайства. Тут є велика частка ризику. Не можна беззастережно вірити оголошенням в Інтернеті, де пропонують допомогу в отриманні закордонного диплома. Спочатку вони укладуть договір, де йдеться про надання інформаційних послуг. Після цього з вас вимагатимуть гроші (кожна фірма бере свою суму). Але насправді ніякої допомоги в організації навчання за кордоном ви не отримаєте. Притягти ж їх до відповідальності немає ніякої можливості, тому договору начебто дотримано - загальну консультативну інформацію надано. Грубо кажучи: так, є Сорбонна, так, там можна навчатися. І все. У нашій практиці було дуже багато випадків, коли люди потім почуваються ошуканими, але довести нічого не можуть.

Насправді потрібно просто вибрати навчальний заклад, списатися з його представниками й надіслати необхідні документи. Потім самостійно звернутися в посольство даної країни й отримати можливість виїхати на навчання. Ніяке посередництво тут не потрібне.

Ми безоплатно консультуємо людей, які збираються за кордон, у тому числі й на навчання. У нашому центрі є безоплатна гаряча лінія: 527 або 0800505501 зі стаціонарних телефонів.

До речі, ще одне джерело потрібної інформації - програма Openstudy. Це інформаційний ресурс, де можна довідатися про інноваційні методи в освіті і науці. Замість навчання за кордоном багато молодих людей обирають волонтерські програми.

Ірина Конченкова, виконавчий директор міжнародної громадської організації «Школа рівних можливостей»: «Уже 5 років ми займаємося закордонними поїздками волонтерів нашої організації. Молоді люди їдуть на рік, і для кожного готується індивідуальна програма. Найчастіше їх приймають Польща або Німеччина, а іноді - й інші країни, наприклад Словенія. Тут, у Києві, з волонтерами працювати важко - часто вони не мають часу чи бажання робити щось для нашої школи. Наприклад брати активну участь у нашому унікальному й дуже успішному «Гендерному інтерактивному театрі», який мінімум двічі на рік гастролює в Європі. Отже, майбутня поїздка за кордон стає потужною мотивацією: чим активніше працюєш у рідних пенатах, тим більше шансів її отримати. А спектр діяльності в закордонних громадських організаціях великий: робота з важкими підлітками за місцем проживання, робота в дитячих садках тощо. Також можна запропонувати свої проекти. Наприклад, одна з кращих акторок нашого театру поїхала волонтером у Вроцлав і написала театральний проект. Громадська організація, яка її прийняла, знайшла спонсорів, проект був реалізований, і наш театр навіть приїхав з гастролями у Вроцлав. Наступного року театральний проект нашого волонтера також виявився успішним.

Знаю багато сумних випадків: молоді люди їхали за кордон від інших громадських організацій і, не витримавши жорстких умов договору, поверталися. У нас же позапланових повернень жодного разу не було - усі їхали і приїжджали задоволеними. До того ж від початку знали, що їм повністю забезпечать побут, знали, скільки отримуватимуть і навіть на чому можна заощадити. Все оплачує «Програма європейського волонтерства».

- Рік я працювала у Варшаві, в єврейському культурному цент­рі, - ділиться своїм волонтерським досвідом Марія Григо­ро­ва. - Для нас винайняли велику трикімнатну квартиру - у кожного була своя кімната. Адап­тація до нового світосприймання настає десь через півроку. З нами жили хлопець з Німеччини та хлопець з Ісландії. І от ісландцю важко було адаптуватися. Але впорався. Одна з причин моєї поїздки - бажання подорожувати Європою. Кожні три місяці я кудись виїжджала - для цього були всі необхідні документи, а ще щомісяця надавали можливість поїхати в Україну. Та й діяльність була дуже цікава; я брала участь у кількох проектах. Наприклад працювала в дитячому садку та у проекті «Їжа на колесах» - волонтери відвідували людей похилого віку, привозили їм їжу та спілкувалися з ними. На все життя запам’ятаю столітнього дідуся, до якого неодноразово приходила. У цієї людини було чудове почуття гумору і дивовижна ясність розуму. І він самостійно порав себе.

Ще запам’яталася безліч вихідних. Мені, як православній, дозволяли відпочивати у православні свята; оскільки Польща католицька країна, у католицькі свята теж відпочивали; ну й у єврейські - теж, адже працювали в єврейській громаді. А в них дуже багато свят, іноді вони тривають цілий тиждень. І найголовніше: після таких поїздок повертаєшся самодостатньою особистістю.

Емігрантка Євгенія Бончук хотіла отримати американський диплом, але їй довелося покинути Florida Atlantic University: «Усьому виною - банальна фінансова проблема. Вивчення одного предмета впродовж семестру коштує 480 дол., а ходиш ти на нього всього лише раз на тиждень. Якщо хочеш здобути освіту в середньому американському інституті, готуй приблизно
45 тис. дол. Зазвичай батьки забезпечують такими грошима своїх дітей - у них так заведено. Оплату потрібно готувати завчасно, враховуючи, що тут усі живуть у вічних кредитах, які виплачують не роками, а десятиліттями.

Ще я чула, що в один з приватних закритих коледжів у Швейцарії діти прилітають на своїх літаках. Навчання там кош­тує півмільйона доларів. Американська подруга переказувала діалог між двома учнями того навчального закладу:

- А ти як, наркотики там пробував?

- А ти спробуй відмовся! Однокурсники цього не зрозуміють…

Отже, для них це стабільна практика - все одно, що для нас пляшечку пива випити. Разом з тим до навчання там ставляться жорстко - за будь-який «незалік» можна вилетіти.

Та головне - результат, тобто - чого навчать у закордонних вишах? Один беззастережний плюс- це мова. У мовному середовищі вона засвоюється досконало. Можна впевнено сказати про розширення кругозору, культурний обмін, подолання багатьох ментальних бар’єрів. Це особистий досвід, він безцінний, і його жодними книжками не заміниш. Багато речей, які здавалися звичними, переосмислюються назавжди, відкидаються стереотипи та обмеження.

Є й можливі мінуси. Адже невідомо, як підліток відреагує на нове оточення, наскільки він готовий до такої різкої зміни статусу, як швидко й успішно зможе адаптуватися. Батькам не слід замовчувати ці труднощі й ризики, розписуючи закордон як рай земний. Від завищених очікувань адаптація тільки ускладнюється. Тому краще розмовляти з майбутнім студентом чесно й виважено. І, звісно, зібрати якнайбільше інформації про місце навчання.