Коли в період фінансової кризи 2008–2009 рр. у розвинених країнах припинилося зростання, а в тих, які розвиваються, продовжилося, світ це помітив. Понад 40 країн Півдня з 1990 по 2012 р. досягли вищого, ніж очікувалося, виходячи з їхніх показників у попередні роки, приросту індексу людського розвитку (ІЛР). Трансформація Півдня супроводжувалася масштабним прогресом в охороні здоров'я, освіті, транспорті, зв'язку, зростанням середнього класу, а також активнішою участю громадян в управлінні державою. Дослідженню стратегій, які дозволили країнам Півдня досягти хороших результатів, змінивши глобальний баланс, присвячена доповідь ПРООН про людський розвиток-2013 "Піднесення Півдня: людський прогрес у різноманітному світі", яка була презентована в Україні наприкінці минулого тижня.
Про те, як Україна могла б виграти від підйому Півдня і який досвід цих країн використати у своєму розвитку; про те, що таке проактивна держава розвитку, а також про практичну цінність доповідей ПРООН DT.UA розмовляло з в.о. постійного представника ПРООН в Україні Рікардою Рігер.
- Пані Рігер, на презентації доповіді в Україні ви сказали, що важливий не стільки рейтинг людського розвитку країни, скільки його динаміка. З чим, на ваш погляд, пов'язана низька динаміка ІЛР України (з 1990 р. вона становить усього 4%)?
- ІЛР включає три складові: тривалість і рівень життя, а також освіту. Я не робила глибокого аналізу по Україні. Думаю, що країни, які мають вищу динаміку, показали приклад з розробки важливих і перспективних рішень у державній політиці і краще інтегрували свою торгівлю.
- За рахунок яких показників Україна могла б у найкоротший термін поліпшити своє становище в рейтингу ІЛР?
- Україна програє насамперед через високу смертність у працездатному віці. У вас чимало небезпечних робочих місць, високий рівень алкоголізму. Тож здоровий спосіб життя - дуже важливий фактор.
Вам необхідно також розвивати систему освіти (зокрема професійно-технічної), яка відображала б потреби економіки країни, що, у свою чергу, дозволить краще інтегрувати її у світову економіку. А ще Україні властива проблема низької соціальної залученості.
- Деякі українські експерти вважають, що в доповіді є чимало суперечностей: у термінології, методології. Зокрема, у тому, які статистичні дані щодо країн використовуються, а також у суб'єктивному тлумаченні їх укладачами. (Детальніше читайте у статті "Україна у світових координатах людського розвитку: тупцювання на місці" на стор. 7). Наприклад, на думку директора Інституту стратегічних досліджень при президенті України А.Єрмолаєва, суб'єктивним є тлумачення причин успіху країн Півдня. Чи згодні ви з такими твердженнями? Яка практична цінність доповідей ПРООН?
- Дані, які використовуються в доповіді, ми одержуємо з відкритих джерел - від Світового банку, Міжнародної організації праці, з української офіційної статистики. ІЛР - дійсно якийсь штучний алгоритм, і дуже складно сказати, що для людського розвитку важливіше - освіта чи здоров'я. Але це інструмент, що допомагає суспільству й уряду усвідомити, які соціальні питання сприяють або, навпаки, перешкоджають подальшому розвитку країни. Своїм звітом ми демонструємо, що вимірювати успішність країн тільки за допомогою виключно економічних інструментів (наприклад, ВВП) не зовсім правильно. ІЛР ставить в основу людський розвиток.
Що стосується деяких висловлювань, скажу таке. Хоча в доповіді всього 170 сторінок, вона охоплює й аналізує розвиток 187 країн за останні 20 років. Звичайно, у ньому не може не бути певної частки узагальнення. Однак хочу звернути увагу: якби проаналізували одну країну (наприклад, Китай), можна було б говорити про якийсь винятковий випадок. Але у звіті йдеться про понад
40 країн, які розвиваються, які зробили приблизно схожі кроки, що дозволили їм досягти великих економічних результатів і допомогти мільйонам людей вирватися з пут бідності. І це те, на що ми хочемо звернути увагу.
- У чому позитив від збільшення частки середнього класу в країнах Півдня? Збільшується чи зменшується кількість середнього класу в Україні?
- На жаль, даних щодо України у мене немає. Середній клас є локомотивом розвитку. Це люди з вищим рівнем доходів, які мають доступ до кращої освіти, створюють потребу в кращій медицині, мають і створюють робочі місця з гідним рівнем доходів, висувають вимоги до країни, соціуму, уряду. Це кістяк суспільства, що, як ми бачимо в країнах Півдня, змінює світ.
В останні 20 років країни Півдня переймали досвід Півночі, адаптуючи його під свою реальність, і сприяли створенню і розвитку середнього класу. Він зіграв величезну роль у розвитку нових засобів комунікації, наприклад, мобільного зв'язку та Інтернету, що істотно допомагає мільйонам людей, які ще не досягли середнього рівня, вириватися з бідності.
Середній клас чинить величезний тиск і на уряд країни, змушуючи його, у тому числі через приватний сектор, створювати робочі місця, які відповідають можливостям освіти людей середнього класу. Тому зростання середнього класу - безумовно, явище позитивне.
Але є й інший бік - з його зростанням росте і споживання. А це створює величезні проблеми для планети та охорони навколишнього середовища.
- Середній клас у термінології ООН - це щось усереднене по кожній країні чи він має чіткі характеристики?
- Середній клас становлять люди, які можуть витрачати або заробляти від 10 до 100 доларів США 2005 р. за ПКС на одну людину на день. У нинішньому звіті йдеться, що це домогосподарство з доходом понад 20 тис. дол. на рік. Належність до середнього класу в новому звіті визначається також наявністю автомобіля.
- А що таке держава розвитку? Виходячи з досвіду багатьох країн Півдня, проаналізованих у доповіді, проактивна держава розвитку фактично дорівнює державі з авторитарним типом керування. Чи так це?
- Проактивні держави розвитку мають щось спільне: вони не живуть тільки проблемами від виборів до виборів, а мають стратегічне бачення на перспективу. Це держави, які розробляють політику і встановлюють чіткі правила гри для всіх - як для суспільного, так і приватного сектора, які приділяють увагу розвитку соціальних послуг, медицині, освіті. Держава розвитку не обов'язково має бути авторитарною. Спільне у таких держав - це наявність довгострокової перспективи розвитку країни, яку поділяють всі верстви даного суспільства, народ та уряд.
- А Лівія (у нинішньому звіті посідає 64-те місце за ІЛР) до повалення режиму Каддафі, який чимало вкладав в освіту своїх громадян, була державою розвитку?
- Я не знаю динаміки Лівії з 1990 р. Але наведу інший приклад - Китай і Південна Корея. Економічно Китай розвивається швидше. Але Південна Корея - країна з найбільшою динамікою людського розвитку - мала стратегію, інвестувала кошти в модернізацію і розвиток інфраструктури, освіту, охорону здоров'я. Зараз вона перейшла на більш високий щабель розвитку не тільки людського, але й економічного і посідає 12 місце в ІЛР.
- Який досвід країн Півдня, на ваш погляд, Україна могла б запозичити, адаптувавши до своїх умов? Що для неї було б особливо актуальним?
- Я не великий фахівець з України. Але мені здається, що вам слід звернути увагу на створення робочих місць і їхню якість, поліпшення освіти і її застосовність. Середня тривалість навчання в Україні трохи нижча, ніж у країнах з дуже високим рівнем розвитку. Але отримані в результаті знання не завжди відображають потреби сучасного світу і тому часто не дозволяють освіченим українцям на рівні конкурувати з представниками інших країн, які навчалися протягом такого самого часу. Освіта має краще відображати реалії як світового, так і українського ринків. У вас є хороша база, але її необхідно розвивати.
Не завадило б змінити і бачення стратегічного розвитку. Україна постійно балансує між двома великими силами, але маятник, що розгойдується, - не найкраща позиція для країни. Добре було б визначитися, у який бік рухатися.
Важливою є також участь громадянського суспільства в управлінні країною і суспільними процесами. Певні рухи в цьому напрямку в Україні вже є, але є й великий простір для поліпшень.
- Яким чином Україна могла б виграти від підйому країн Півдня? Як, на ваш погляд, могла б взаємодіяти і з якими країнами?
- За останні 20 років світ став дуже взаємозалежним. Україна може проаналізувати, що успішного було зроблено в країнах Півдня, таких як Сінгапур, Туреччина, Малайзія, і перейняти цей досвід, а також поділитися своїм у багатьох сферах - соціальній, охороні здоров'я, економічній (наприклад, у торгівлі). У сучасному світі країна може стати успішною завдяки розвитку партнерства. Якщо у неї один торговий партнер, вона цілком залежить від його економіки. Але, розвиваючи партнерські і торгові відносини з багатьма країнами, вона вже не так залежить від їхніх криз. І це стосується не тільки торгівлі. Розвиток зв'язків з безліччю різних країн допомагає залишатися на плаву під час криз.
- До яких з порушуваних на вашій пам'яті в глобальних доповідях ПРООН або в національних звітах тем українські чиновники виявляли інтерес? Наприклад, запитували додаткову інформацію. Оцініть у відсотках використання урядом України таких даних.
- За більш ніж чотири роки роботи в Україні я пам'ятаю кілька доповідей. Насамперед, національних. Вони ближчі до проблематики країни і пишуться разом з незалежними провідними дослідницькими інститутами. Великий резонанс викликав національний звіт 2011 р. "Україна: на шляху до соціального залучення". Деякі представники влади були зацікавлені в тому, щоб вирішувати цю проблему, використовуючи рекомендовані національним звітом підходи. А от до доповідей про біорізноманіття і кліматичні зміни, які вийшли кількома роками раніше, такого інтересу не було. Живу дискусію викликав також національний звіт 2007 р., який стосувався європейського вибору.
У будь-якому разі, навіть якщо наступного дня доповідь не перетворюють на план дій, це не означає, що вона не принесла результатів. Це стимулює дискусію, стимулює людей, що розробляють політику, до певних важливих кроків у розвитку країни. І це стосується не тільки доповідей про людський розвиток. Наприклад, торік ситуацію в Україні розглядали в Женеві під час універсального періодичного огляду Ради з прав людини. Сама процедура й українська доповідь, у написанні якого активну участь брали багато правозахисних організацій, викликали великий резонанс. Це добре, що дедалі більше громадських організацій і представників уряду звертають увагу на важливі питання розвитку країни, поміщаючи їх у центр суспільного діалогу.
Ну а про використання даних урядом запитайте ваших державних мужів...
Вважаю, що доповідь про людський розвиток - інструмент, що змушує задуматися про важливі питання і є каталізатором суспільних дискусій. Так, на презентації останньої доповіді були присутні радник президента України з питань реформування соціальної сфери Ю.Каракай, представники різних органів влади, академічних кіл. Тобто, незважаючи на критичні висловлювання, у глобальної доповіді є певна репутація, є й інтерес.
- Малий інтерес до екологічної тематики свідчить про брак стратегічного бачення і невключеність України у світові процеси?
- Думаю, що недостатньо було зроблено для того, щоб пояснити людям взаємозалежність сучасного світу. Кліматичні зміни сьогодні мають безпосередній вплив, наприклад, на Бангладеш. В Україні це поки що не так помітно. Є певна зацикленість на своїх вузьких інтересах. Хоча настав час замислитися над тим, що кліматичні зміни прийдуть, і настане день, коли вони стануть не менш важливими і для України. У вас є профільне міністерство, але немає єдиної універсальної державної політики, яка б містила економічні, соціальні компоненти й охорону навколишнього середовища. А це дуже важливо.
Мені здається, необхідно розвивати суто економічні, ринкові стимули. Наприклад, говорячи про енергоефективнісь та енергозбереження, важливо, щоб люди розуміли необхідність лічильників. І держава має це стимулювати. Важливо розповідати людям про те, скільки заощадить кожна сім'я, регулюючи своє споживання. Це питання навіть не стільки відповідальності уряду країни, скільки кожного з нас. Адже своїми споживчими звичками ми можемо сприяти забрудненню навколишнього середовища і зміні клімату.
Наприклад, у кожному українському магазині мені настійно пропонують пластикові пакети. Що стосується сортування сміття, то деякі українці хотіли б це робити, але, дізнавшись, що їхні зусилля марні, і все, що вони сортували, може опинитися на одному смітнику, розчаровуються. У багатьох країнах ці прості речі працюють. Такий досвід треба переймати не тільки на рівні урядів, але й на рівні простих людей.