Хоч би як хитромудро викладалися українська і світова література в школі, кількість маленьких читачів від цього не зростає. Згідно з соціологічними дослідженнями, 80% українців зовсім не читають книжок. І це в країні, яка ще 15 років тому входила до числа країн світу, в яких читають найбільше. Сучасні філософи й соціальні антропологи, споглядаючи феномен відчуження людей від книжкової культури, говорять про появу в містах нової первісної людини.
Тип мислення покоління, сформованого під впливом так званої візуальної культури (телебачення, Інтернет, відеоігри), має багато спільного з первісним, або архаїчним, добре вивченими та описаними в першій половині ХХ ст. Марселем Моссом, Люсьєном Леві-Брюлем та Ернстом Кассірером.
У сучасному мисленні немає місця творчості й новаторству. Саме це було однією з істотних причин тривалості кам'яного віку, що затягнувся на багато сотень тисяч років. Нові відкриття, наприклад винахід лука або списокидача, відбувалися настільки повільно, що проходили повз увагу одного покоління людей. Інакше кажучи, первісне мислення не здатне придумати нове, оскільки "знання" про світ переважно не є продуктом індивідуальної розумової діяльності, а засвоюються з обрядів та ритуалів у вигляді готового образу-відбитка того чи іншого явища світу або соціуму. Так само й людина, світовідчуття якої сформоване з пасивного запозичення образів, створених кінематографом, телепродукцією, рекламою і взагалі шоу-індустрією, не здатна створювати й відкривати нове, а може лише інтерпретувати відоме і задане.
Розумову діяльність такої людини можна порівняти з роботою комп'ютера, де кожен візуально виражений символ при натисканні на нього включає чітку, заздалегідь визначену відповідною комп'ютерною програмою операцію. Він запрограмований, ним легко керувати. Створені відеопродукцією образи, як червона ганчірка чи оберемок зеленої трави - в бика, викликають у нашого сучасника точну й прогнозовану світоглядну реакцію.
Читаючи абсолютно абстрактні знаки, тобто букви, з яких складаються слова, людина працею своєї свідомості відтворює певний образ або поняття, тобто створює їх власними зусиллями. До речі, образи, передані через друковане слово, часто набагато складніші за найвитонченіші образи відеопродукції й потребують не лише здатності їх домислювати і навіть індивідуально створювати, а й певних знань. Навряд чи слова іспанського поета Федеріко Гарсіа Лорки "Ніч трясеться з переляку, б'ється в засклені балкони, бо за нею з хижим гвалтом пси женуться незнайомі" можуть бути повноцінно виражені візуально. Зате можуть послужити поштовхом або стати причиною для створення якогось іншого образу: картини, скульптури, вірша чи навіть наукового відкриття. Адже відомо, що будь-яке наукове відкриття приходить до вченого спочатку як певний візуальний образ зі складною символікою. Інколи такий образ являється винахіднику у сновидінні, а згодом, через раціональне та наукове мислення, перетвориться на формулу, закон або інше наукове відкриття.
Без читання ніколи не виникне логіко-аналітичне мислення, а лише - емоційно-асоціативне, коли асоціації заздалегідь чітко визначені й завчені (відбиті у світовідчутті) через постійний перегляд відеопродукції, зафіксовані у свідомості й функціонально виконують майже ту саму роль, що й візуальні символи на екрані монітора.
Тому, як і від первісної людини, не варто очікувати від покоління візуальної культури наукових відкриттів.
В Україні ситуація ускладнюється ще й тим, що, на відміну від країн Заходу, у нас немає тривалої традиції читання. Ще 100 років тому 90% селян були неграмотними. Більш масово читати книжки в Радянському Союзі почали наприкінці 50-х - на початку 60-х рр. минулого століття. Тоді як у країнах Заходу простий люд досить часто проводив дозвілля за читанням романів уже на початку XIX ст. В Англії, наприклад, кілька родин селян чи ремісників передплачували один літературний журнал (це було недешево) і по черзі читали його. У нас такого явища ніколи не існувало, і можна сказати, що традиція читання в народі так і не сформувалася. Тільки наприкінці 50-х стало розвиватися книговидання, а бібліотеки - поповнюватися книжками. Але вже в середині 60-х розпочалася ера телебачення, і традицію читання так і не було вироблено.
Формальне вивчення якогось тексту в школі сьогодні не допоможе долучити дітей до книжкової культури. Не сформує у світовідчутті ментальну формулу, що читання книжок, збагачуючи внутрішній світ, дозволяє мислити нетрадиційно, бути не таким, як усі, мати власну точку зору на події та явища, отже - і свою долю.
Діти повинні хоча б інколи, хоча б у стінах школи мати справу з людьми, в чиїй картині світу велика увага приділяється читанню та пізнанню. Електронна техніка й Інтернет дають широку можливість долучати дітей до літератури. Можна проводити уроки чи позакласні літературні заходи, спілкуючись із письменниками по Скайпу. В урок літератури необхідно привносити елементи життя - не за програмою, а те, що вразило з прочитаного особисто. На жаль, не всі педагоги-філологи можуть похвалитися читанням книжок для себе, а не тільки за програмою.
І все-таки, якщо дитина ніде, крім школи, не зіштовхується зі справжньою, а не формальною повагою до читання, - читача з неї не зробити.