"Какие тут стычки вил и пил, устроготов против рыбоглотов!"
Джеймс Джойс, "Поминки по Фіннегану"
Воююча Україна обрушилася на цих людей особливо безжально - як цунамі. Це по-японськи не просто "велика хвиля", а саме "хвиля, що входить у затоку". Тобто величезна хвиля, що навально влітає в акваторію, яка раніше мала особливий статус захищеної природними умовами. Акваторію, яка мала особливе заступництво вищих сил.
Ці люди - тимчасово переміщені з зони бойових дій. З війни, якщо по-простому. Народ так само по-простому називає їх то "біженцями", то "переселенцями". Хоча їхній переїзд у більшості випадків втечею не був, але й переселятися їм особливо нікуди. І не передбачається. Переселенець - буцім щось віддалено "чорнобильське". Лихо, але локальне, таке, що не напирає.
Так, океанська хвиля - це не океан. У кожному суспільстві є близько 5% людей, ладних віддати своє життя за ідею. Байдуже, за яку. Якщо вони воюють між собою, поділіть навпіл. Звісно ж, наша половина завжди більша. Є ще проміжні варіанти нематеріалістичної поведінки. Ревна релігійність, наприклад. Але це точно не про Європу. Решта відсотків - планктон, а то й просто сольовий розчин, з якого колись, на думку деяких учених, зародилося білкове життя. Дехто не здатен не те що вмирати за ідею, а навіть і жити по-людськи.
"Хвиля в затоку", і океанська, і людська, викликана колосальними тектонічними процесами в неуявленних похмурих глибинах. З нею не посперечаєшся, жоден досвід політичного серфінгу не допомагає.
Хоча деякі генно-модифіковані політики примудряються хутенько відростити зябра (прямо-таки як іхтіандри!) й виплисти.
На ці ГМО зачудовано дивляться переміщені особи, яких накривають хвилі цунамі. Бо завдяки цим політичним "іхтіандрам" тепер вони - люди "з особливим статусом". Чи то частина занапащеного суходолу, чи то якісь маловивчені насельники океанського дна, де ні світла, ні кисню - лишень колосальний тиск товщі води.
Хвилі справляють, якщо так можна висловитися, руйнівно-оздоровчу дію на всю прибережну екосистему. На мілководді вона стає величезною. При цьому змінюється берегова лінія, викидається на берег сила-силенна різної неїстівної навіть для риб тухлятини, вода насичується киснем тощо.
Хвиля жорсткого суспільно-політичного тролінгу, що накрила насельників колись священного й недоторканного "південно-східного" дискурсу, набула подібної дії.
По-перше, природна образа цілком патріотичних уродженців нині окупованих територій виявилася високопродуктивною і корисною для всього суспільства. Ці достойники голосно нагадали, що вони або вже воюють за Україну, або працювали й працюють на її благо. Так, їм довелося доводити, що вони не "верблюди" й не "вата". Трохи образливо для самолюбства? Німцям при Аденауері теж доводилося доводити, що вони не фашисти (східним німцям - що не зі "Штазі"), американцям при Рузвельті - що не комуністи. Але це приблизно ті ж таки славні 5% від приблизно семи мільйонів громадян на окупованих територіях. Ми переконалися в наявності цих прекрасних людей зайвий раз, хоча в таких випадках жоден раз зайвим не буває. Вважаймо це перекличкою в строю.
По-друге, загалом аполітичний планктон прикинув і зметикував, що гидливо кривити обличчя, побачивши українське, стає дедалі ризикованіше. У всякому разі тепер. І завдання громадянського суспільства - щоб це "тепер" було "завжди". Інакше обличчя може назавжди залишитися гидливим. А якщо навпаки - то можна навіть переваги отримати. І думки закрадаються: "Мову їхню, чи що, вивчити?". А людське тіло так улаштоване, що жестикуляція і міміка має й зворотний зв'язок із мозком, це знають усі актори. Тобто якщо ви усміхаєтеся навіть через силу, то згодом зрозумієте, що це набагато вигідніше, ніж постійно ходити в образі Офелії чи короля Ліра. Поліпшуєте іншим настрій, і вам повертається. І на рівні власних гормонів так само - організм заохочує навіть намучений позитив окситоцином.
Усі бачать, що ці люди, які спочатку викликали настороженість і роздратування, у певному значенні змінюються на краще. Байдуже, що вони при цьому думають, і немає жодної потреби залазити їм у голови. Краще мати діло із вчинками, а не з судженнями.
Крім того, небідні жителі окупованих територій привезли з собою гроші, які не тільки витрачають. А й у міру розуміння того, що все це - надовго, спонукувані свідченнями диких "віджимів" майна, грошей і життя на своїй малій батьківщині, починають вкладати їх у місцевий середній бізнес або укрупнювати малий, що в них був. Сам це випадково виявив і розслідував, коли, прочитавши в Києві напис на упаковці заморожених вареників "м. Донецьк", почав наполегливо цікавитися в магазині, хто і з кого їх ліпить. Хоча, починаючи з КМДА, всі офіційні джерела стверджують, що більшість "осіб" працевлаштовуватися не поспішають. Заради справедливості слід сказати, що "корінні" (тобто "понаехавшие" двадцять років тому) теж працьовитістю не вирізняються і полюбляють халяву, але роблять це вже по-європейськи. Досвід - велике діло.
І тимчасово переміщеним особам, і тим, хто їх тимчасово прийняв, дедалі більше стає зрозуміло, що немає нічого більш постійного, ніж тимчасове. Доля житія в РФ їх не приваблює, бо з земель їхнього передбачуваного розселення можна викопати тушу мамонта, але аж ніяк не світле майбутнє.
По-третє, "у п'ятої колони" почалися труднощі з найманням "піхоти". У цьому очевидна заслуга українських спецслужб, які, судячи з опосередкованих даних, оговталися першими й планку тримають непогано.
Цього не виходило, поки суспільство не виставило приїжджим дуже жорсткі рамки ідентифікації "свій-чужий". На літаках ставлять такі транспондери, щоб не збивали, їх ігнорують тільки терористи. Дехто наївно маскується. В Одесі, наприклад, через масову непопулярність "колорадських" кольорів місцева "вата" застосовує кольори прапора Одеси - червоно-біло-жовті. Тролінг там підняв і погнав частину "ватяних" новобранців прямо на прапорці, тобто в обійми СБУ.
Та тільки частину. Коли терористи втрачають підтримку бодай малої частини суспільства, вони приречені. Так було, наприклад, із групою Баадер-Майнхоф (RAF) у Німеччині, яка перетворилася на озброєну секту, або "Симбіотичною армією звільнення", або італійськими "Червоними бригадами", або з "Червоною армією Японії", або скільки їх там іще було, цих мікрофанатиків. Їм усім хочеться масштабів "Талібану", що теж починав зі студентів пакистанських медресе, але, як ішлося вище, для цього потрібна справжня віра, а не новороська "кирилиця".
Так, буде глибоке підпілля. Як казав генерал Петро Григоренко, "в підпіллі можна зустріти тільки щурів". Але це надовго, не слід плекати ілюзій, жоден гамельнський щуролов з НАТО не прийде, все доведеться робити самим.
Кількість не зменшуватиметься. Влітку я давав прогноз, що до осені тимчасово переміщених із зони АТО осіб буде 400 тисяч.
У травні їх було 10 тисяч, у липні - 40 тисяч, на початку вересня - 250 тисяч. І це тільки за офіційними оцінками ООН. Зима все прискорить у рази. Тому до весни я зі скорботою припускаю цифру в 1 мільйон 200 тисяч тільки до нас, без урахування Росії і Білорусі. Такий гаданий масштаб цього Виходу.
Жодне збудження не триває довго. На підставі цих спостережень, наприклад, було встановлено термін жалоби 40 днів. Коли основне горе, що потьмарювало розум, відходить, і стає зрозуміло, що будь-яке лихо - лише частина життя, що після гри і короля, і пішака складають в одну й ту саму коробку, і здоровий глузд уже готовий до подальших здорових дій.
Доля "понаостававшихся" сумна. Але вона не буде одномоментно трагічною. Людина пристосовується до будь-яких умов життя, якщо тільки не висуває йому претензій, з умовами цього самого життя не сумісних. Живуть же люди, наприклад, у Катманду, і в них навіть шафи немає, бо нема чого туди повісити. І нічого, щасливі. Але соціально в тих, хто вибрав "особливість", це буде глибокий анабіоз, що непомітно переходить у кому. Кажуть, у комі люди переживають якусь альтернативну реальність, просто не пам'ятають, коли виходять. Ну а ні - то й ні.
Джеймс Джойс написав свої "Поминки по Фіннегану" як божевільну ілюстрацію народної ірландської пісні про алкоголіка, оживленого збризкуванням "водою життя" - віскі. Так задається характерний для тексту мотив нескінченного повернення. Люди "південного сходу", які вибрали саме цей вид сп'яніння, більше не існуватимуть як рівні для світу. Вони існуватимуть в "ніде" - завжди.
Що ви знаєте про "людей Придністров'я"? Тільки те, що вони десь існують. А кримські татари? О-о, звісно, скаже світ, знаємо! Отож-то.
Люди, які зберегли гордість, залишаються Людьми й без землі.
А люди, які втратили гордість або не мали її ніколи, зливаються з землею.
Утім, вибір у них іще є.