Невеликий фантастичний роман американського автора, написаний 1981 року і відомий лише невеликому колу любителів жанру, нині отримав друге дихання і має всі шанси ввійти в список бестселерів.
Його сюжет вельми невигадливий: колишній секретний агент і молода жінка успішно розплутують нитки змови, що ведуть у секретну лабораторію в горах Невади, де китайсько-японсько-пентагонівські лиходії ставлять нелюдські експерименти над малолітнім сином жінки. За допомогою згаданого вище вірусу.
На цьому, власне кажучи, всі збіги провісницького характеру й інша конспірологія закінчуються.
Та я не говоритиму про конспірологію, хоча це, безсумнівно, теж дуже яскрава частина апокаліптичного мислення. Обмежуся лише зауваженням, що з психологічного погляду, конспірологія ґрунтується на механізмі "хіндсайту", тобто пояснення того, що відбувається, заднім числом.
Поговоримо про феномен паніки.
Давньогрецький бог Пан, мабуть найбільш веселий і життєрадісний персонаж усього пантеону, якщо читати першоджерела. Ім'я, яке означає "весь", він отримав на Олімпі саме тому, що своєю позитивною (як нині б сказали) поведінкою веселив усіх без винятку богів. Денний сон Пана вважався священним, тому денну тишу порушувати було не можна. Якщо людина посеред тиші чула звуки, що йдуть невідомо звідки, вона лякалася, і цей страх називали панічним. (Тут важливо звернути увагу на чинник невідомості як ключовий у виникненні, власне, самої паніки. Про роль інформації в цьому - трохи пізніше.)
Під словом "страх" заведено розуміти комплекс різних переживань, що супроводжуються певними психофізіологічними реакціями. Зокрема, виділенням гормонів, покликаних різко посилити м'язові реакції і загострити сприйняття, щоб ліпше боротися або швидше втікати.
У цьому контексті паніка вважається вищою, позамежною формою страху. Її основна характеристика - ірраціональна, стадна поведінка, неможливість адекватно оцінити те, що відбувається, вимкнення критичного мислення, моральних і етичних мотиваційних механізмів.
Тому заклики не піддаватися панічним настроям соціально правильні, але технічно безглузді. Людина у стані паніки взагалі жодним раціональним і розумним закликам і рекомендаціям не слідує. Тому паніка й уважається такою пагубною.
Виходячи з цього, з переляканою людиною ще є сенс терпляче й вдумливо розмовляти, а з панікером - уже немає. Людину. яка панікує, слід угамувати (для її ж блага) до тієї пори, поки вона не повернеться в людський стан. У всякому разі в той стан, коли вона знову вважатиме себе царем природи, якому дозволено все.
На практиці ж людина вельми послідовно позбавила себе біологічної можливості вдосконалювати навички виживання, замінивши їх технічним прогресом. Для значної частини населення Землі природний відбір або припинився, або зменшився до статистично непомітної величини.
Оскільки євгеніка виявилася реакційною наукою помінявшись місцями з кібернетикою й генетикою, а гуманізм проголосив людське життя незаперечним і беззастережним пріоритетом, біологічно кажучи, освічена частина людства виявилася сильною духовно, але доволі дохлою фізично.
Життя показало, однак, що віруси цілком мракобісні. Несприйнятливі до гуманістичного прогресу людства, не читають резолюцій і конвенцій ООН. А, виходячи з того, що вони набагато давніші за людство, деякі вірусологи говорять, що вони ще й набагато розумніші за нас. Тому в особистому змаганні людини й вірусу людина з різним рахунком, але програє. Єдине, що вона, людина, ефективно може протиставити вірусу, так це свою соціальність, яка, власне, і відрізняє її від тваринного світу.
Та паніка в нашому нинішньому розумінні і є тим самим соціальним явищем. Стан страху або переляку спонукує людину дивитися навколо себе, намагаючись вивчити або скопіювати максимально ефективну модель поведінки для цієї ситуації. Але якщо навкруги точно такі ж перелякані люди, то людина бачить не просто дзеркальне відбиття свого стану, вона бачить його ніби крізь збільшувальне скло. Запускаються механізми психічної індукції, іде зараження деструктивною поведінкою.
Людина в критичній ситуації воліє йти за груповою поведінкою, надаючи їй перевагу перед індивідуальною. Інстинкти створюють відчуття підвищеного комфорту серед собі подібних, навіть якщо вони поводяться дуже нерозумно. Наприклад купуючи оберемками туалетний папір, як це роблять нині освічені європейці.
Є ще кілька чинників панічної поведінки, які пояснюють, чому люди все ж впадають у такий стан, всупереч, здавалося б, здоровому глузду.
По-перше, це біохімія. Як уже говорилося вище, в організм у стані підвищеної тривоги й паніки надходить велика кількість різних гормонів, що дозволяють почуватися, просто кажучи, молодшими. Цим пояснюється той факт, що тривожними плітками обмінюються переважно літні люди або ті, хто з якихось причин почувається слабким і невпевненим. Підкреслю, йдеться саме про плітки, а не про інформацію.
По-друге, той, хто першим розповів тривожну звістку іншим (незалежно від того, наскільки вона правдива), різко підвищує свій соціальний статус. А дехто навіть отримує пристойні гонорари.
І, по-третє, панічні стани ставлять людину в умови екзистенціальної кризи. Іншими словами, людина згадує ті важливі питання буття, які вона як зухвалий прогресивний атеїст принципово ігнорувала раніше. Людина в ці миті ніби піднімається над самою собою, метушливою і дріб'язковою.
Віруючим у цьому сенсі набагато легше й простіше, оскільки їхня система цінностей з самого початку збудована на тлінності нашого існування й цінності нематеріальних, незримих речей.
Не можна залишити без уваги й той, цілком очевидний нині факт, що державі як формі управління соціальною поведінкою паніка вигідна. Фінансові збитки й інші витрати, яких держава зазнає у зв'язку з панікою, незначні порівняно з тим, що соціум на колінах повзе до держави з благаннями й вимогами відгородити й захистити його від невідомої панічної загрози. От тут-то патерналізм держави й виявляється повною мірою. Причому доволі зловтішно. Бо в сучасному світі, який поступово відмовлявся від державних кордонів, ставлячи під сумнів потребу існування самої держави, цунамі демократії, здавалося, от-от змете навіть ті жалюгідні європейські крихти соціальної дисципліни, які залишилися. І тут виявилося, що перелякані народи не просто згодні делегувати державі будь-які тоталітарні повноваження, а й самі готові лінчувати кого завгодно, якщо їм здається, що держава недостатньо рішуча.
Мова зрозуміло, про демократичні держави. У тоталітарних же - впадання в паніку є просто конституційним обов'язком кожного громадянина.
У посттоталітарних країнах, якою й є Україна, ситуація трохи інша.
По-перше, загнати нас у паніку наша держава точно не зможе, не кажучи вже про сусідні. Кишку тонку має. Ми й наші батьки бачили таке й стільки, що західним демократам жодного туалетного паперу не вистачило б.
По-друге, ми, як вільні постколоніальні люди, лякаємося зовсім самостійно, коли захочемо, і скільки захочемо. Жодного спеціального приводу нам для цього не треба.
Тому будь-які спроби штучного нагнітання паніки ми дружно зустрічаємо зростанням обсягів виробництва самогону. Нас може злякати лише брак дріжджів. Які, до речі кажучи, теж мікроорганізми. Тож вони нам за довгий час продуктивного спілкування майже як родичі.
Ну й приємно було б, звичайно, бачити у стані паніки інших людей, тоді як ти сам або сама холоднокровно це споглядаєш, сидячи верхи на купі зброї й продуктів наче у фільмі жахів, чи не правда?
Якщо повернутися до тези про підвищення самооцінки при панічних настроях, слід зазначити той факт, що паніка імпортного походження нам зовсім не може підвищити настрій і самооцінку. Чорнобиль - інша річ, це наше. А якийсь китайський вірус - знову імпорт, а не національна продукція? У паніку не впадатимемо принципово. І взагалі, чому досі немає секретної лабораторії на Хуторі Михайлівському?
Підіб'ємо підсумки. Довгий, трохи спрощений ланцюжок станів "уважність--тривожність-фобія-паніка" відрізняється лише дозами впорскуваних мозком в організм психоактивних речовин. Це все - людські стани. Залежно від історичного періоду суспільство іноді якісь із них вважає ненормальними, чим ще більше травмує ранимих і чутливих людей.
Людство пережило приблизно десяток масштабних епідемій, висновок з яких можна зробити лише один - найбільшою загрозою для людини є інші люди.
Місця найбільшого скупчення людей - це одночасно й місця одержання найбільшого прибутку, й місця, де найлегше розпрощатися зі здоров'ям і життям.
Усі без винятку епідемії показують, що неуцтво - це мати паніки, а невротичні стани й істерія знижують імунітет до критичного рівня.
Та однаково люди мають потребу боятися й панікувати, писати, розповідати й дивитися страшні казки. Якщо їм більше нічим себе підносити, звичайно.
Страх - це не соромно. Соромно поводитися аморально під впливом страху.
Управління соціальною поведінкою за допомогою контрольованої паніки можливе. Держава, користуючись таким приводом, із задоволенням вдосконалюватиме свої репресивні механізми. Загалом-то, видно неозброєним оком, як нині це робиться у світі. Але індивідуальну поведінку так контролювати неможливо. Це питання винятково особистого вибору і розуміння того, що особиста свобода припускає особисту відповідальність. Що більше свободи, то більше відповідальності. А що більше свободи й відповідальності, то вищий ваш імунітет.
Тож бійтеся на здоров'я, але не панікуйте!