UA / RU
Підтримати ZN.ua

П'ять років російської агресії: чи захищені жертви конфлікту?

Уже стало звичним щороку підбивати сумні підсумки воєнного конфлікту та окупації частини території України.

Автори: Альона Луньова, Ольга Скрипник.

Ми говоримо про загиблих, поранених, зниклих безвісти; про нових полонених і тих, хто досі перебуває в місцях несвободи на окупованих територіях і кого Росія використовує як заручників у політичних іграх. Щороку - нові руйнування, нові трагедії.

19 лютого у Верховній Раді відбулося засідання у зв'язку з п'ятими роковинами від початку збройної агресії Російської Федерації проти України, в якому взяли участь президент України, прем'єр-міністр, члени уряду, народні депутати, представники громадських об'єднань, Спілки ветеранів АТО, Меджлісу кримськотатарського народу, видатні українські та іноземні політичні діячі. Майже на початку засідання з трибуни Верховної Ради пролунав полум'яний виступ президента Європейської Ради Дональда Туска.

Для виступів, після тривалих обговорень, було обрано двох представників від правозахисної спільноти. Але після того як вони надали тези своїх виступів, увечері напередодні заходу їм повідомили, що їх вилучено зі списку промовців. Пояснили просто - сценарій змінився, в Раді буде президент.

Власне, сам захід продемонстрував, чому так вирішили. Бо він став майданчиком для передвиборної агітації. А де треба співати хвалебні оди владі, немає місця для обговорення проблемних питань, які не вирішуються роками і з якими стикаються більш ніж шість мільйонів наших співгромадян - тих, хто залишився в окупації; тих, хто змушений був виїхати з території анексованого Криму і зони бойових дій у Донбасі; тих, хто втратив близьких у цій війні; тих, хто став заручником окупаційної влади і позбавлений волі внаслідок політичних переслідувань.

Михайло Палінчак

Про всі ці болючі питання не захотіли слухати перші особи держави під час заходу, присвяченого роковинам російської агресії. Нижче ми наводимо основні тези наших неозвучених виступів. Вони відображають консолідовану позицію правозахисних організацій, які опікуються питаннями захисту осіб, що постраждали від конфлікту.

Одним з найгостріших таких питань є реалізація права на соціальний захист мешканців тимчасово окупованих територій. Наразі єдиний можливий спосіб для мешканців окупованих територій Донецької та Луганської областей отримувати пенсію - це зареєструватися як переселенці, що фактично штовхає літніх людей на обман: бо вони реєструються як ВПО, але живуть на окупованих територіях.

Для багатьох отримання заробленої ними пенсії - це питання виживання. Разом з отриманням довідки ВПО на цих пенсіонерів поширюється вимога, що забороняє повернення на окуповану територію більш ніж на 60 днів. Це змушує пенсіонерів регулярно перетинати лінію зіткнення. Лише за січень у чергах на КПВВ в межах Донецької та Луганської областей померло щонайменше 10 осіб, усі вони - особи похилого віку. Проте майже 700 тисяч пенсіонерів з Донецької та Луганської областей, які до війни отримували пенсію, нині її не отримують, а борг перед цими пенсіонерами вже становить 62 млрд грн (майже 2 млрд євро) і постійно збільшується. Тому слід невідкладно створити ефективний механізм, який дозволить особам, що залишилися проживати на окупованих територіях, отримувати належну їм пенсію.

Не менш важливо усунути дискримінацію кримчан при оформленні пенсій на підконтрольній території України і забезпечити захист персональних даних ВПО з Криму. Органи Пенсійного фонду України незаконно направляють інформаційні запити до органів окупаційної влади Криму через територіальні органи Пенсійного фонду Росії. Таким чином держава-агресор отримує доступ до персональних даних кримчан, які виїхали з окупованої території. Крім того, запит паперових пенсійних справ має бути зупинений.

Якщо говоримо про дискримінацію, то не можемо обійти увагою той факт, що українці, які зареєстровані на території АР Крим і міста Севастополь, для України є нерезидентами: вони не можуть користуватися банківськими послугами на материковій частині території України, що порушує Конституцію України та міжнародні стандарти прав людини. Щоб розв'язати цю проблему, Нацбанк повинен скасувати норму щодо нерезидентства кримчан. Але ще важливіше - скасувати Закон України "Про створення вільної економічної зони "Крим" і грамотно врегулювати економічні відносини з окупованими територіями таким чином, щоб це не обмежувало конституційних прав і свобод громадян.

Ще одна проблема, з якою стикаються мешканці окупованих територій Криму і Донбасу, - це відсутність адміністративної (позасудової) процедури визнання фактів народження та смерті на окупованих територіях. Попри те що ще рік тому Верховна Рада ухвалила закон, який дозволив офіційним органам України використовувати документи, видані на окупованих територіях, для оформлення свідоцтв про народження або смерть, такої процедури досі не впроваджено через категоричну позицію Міністерства юстиції.

Чинна нині судова процедура хоч і є спрощеною, проте призводить до надмірного навантаження і на суди, і на людей. За даними ООН, за 2016-2018 роки відповідно до судових рішень тільки 43% дітей, які народилися на окупованих територіях Донецької та Луганської областей, і менш ніж 10% дітей, що народилися на окупованій території АР Крим і міста Севастополь, отримали свідоцтва про народження, видані урядом України. Наразі Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та ВПО разом із громадськими організаціями розробило законопроект, який може вирішити це питання, і ми очікуємо, що уряд розгляне його найближчим часом.

На особливу увагу заслуговує питання перетину адміністративного кордону з Кримом та лінії зіткнення із тимчасово окупованими територіями Донецької та Луганської областей. Щомісяця Державна прикордонна служба України фіксує в середньому 1,2 млн перетинів адмінкордону та лінії розмежування. Однак попри те, що і Крим, і частину Донбасу визнано тимчасово окупованими Російською Федерацією, наразі діють різні підходи до врегулювання питання перетину меж цих територій. Так, щоб перетнути лінію зіткнення в Донбасі, потрібно отримати дозвіл від СБУ, який є чинним лише рік. Скасування дозвільної системи передбачено Планом заходів з виконання Національної стратегії в сфері прав людини, однак така система діє і досі.

Щоб потрапити до Криму, спеціального дозволу від українських громадян не вимагають, але вимагають його від іноземних громадян. А тим часом правозахисники, адвокати, журналісти, які їдуть до Криму, є переважно іноземцями, і ускладнення процедури їх в'їзду має дуже негативні наслідки. Щоб розв'язати цю проблему, потрібно змінити процедуру надання дозволів на в'їзд до Криму для іноземних правозахисників, адвокатів і журналістів з дозвільної на повідомну, а також спростити процедуру подання документів, передбачивши можливість подавати їх онлайн або через закордонні консульські установи України в країні перебування іноземця його рідною мовою.

Важливо також говорити про належне облаштування КПВВ і на адмінкордоні з Кримом, і на лінії зіткнення. Ідеться про створення необхідних санітарно-гігієнічних умов, налагодження роботи громадського транспорту, залів очікування тощо. 2018 року з резервного фонду було виділено понад 100 млн грн на обладнання КПВВ на адмінкордоні з Кримом, проте ці гроші так і не були використані і повернулися в бюджет. На 2019 рік фінансування не передбачено.

Окремим складним питанням є перевезення особистих речей. Нині запроваджено вичерпний перелік особистих речей, які дозволено для ввезення/вивезення з окупованих територій. Проте він є дуже обмеженим. Правозахисні організації наполягають на тому, що необхідно запровадити перелік заборонених для вивезення/ввезення речей, застосування якого дозволило б повною мірою забезпечити вивезення власних речей з окупованих територій.

Що ж до переселенців, то слід наголосити, що реалізація їхнього виборчого права є обмеженою. Вони не беруть участі в місцевих виборах і не голосують за частину списку на парламентських виборах. Це істотно перешкоджає повноцінній участі ВПО в місцевому самоврядуванні та інтеграції в нові громади. Громадські організації неодноразово наголошували на необхідності ухвалити законопроект №6240 "Про внесення змін до деяких законів України (щодо виборчих прав внутрішньо переміщених осіб та інших мобільних всередині країни громадян)", який усуне прогалини в законодавстві не тільки в частині забезпечення виборчих прав ВПО, а й інших мобільних громадян (трудових мігрантів).

Але законопроект №6240 - не єдиний важливий законопроект, який має ухвалити парламент. На п'ятому році війни з Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам міжнародного права. Це стало однією з причин, чому в Україні за всі ці роки суд виніс лише один вирок за воєнні злочини.

Урядовий законопроект №9438 вносить зміни до Кримінального кодексу України і надає національним органам слідства і суду можливість для ефективного кримінального переслідування людей, які вчинили основні злочини, за нормами міжнародного права. Його ухвалення чекають десятки тисяч людей, що стали жертвами російської збройної агресії. Зволікання з ухваленням цього закону вже призводить до невідворотних наслідків. Тільки міжнародні злочини не мають строку давності, тому правильна кваліфікація цих дій сьогодні дасть можливість притягнути винних до відповідальності в майбутньому, навіть через десятки років. До того ж засуджені за міжнародні злочини не підлягають амністії, якої вимагає Росія в рамках Мінського процесу. Також є нагальна потреба внести зміни до законодавства, що регулює санкційну політику, зокрема до Закону України "Про санкції". Ідеться про зміну процедури і практики застосування спеціальних обмежувальних заходів до осіб, які персонально причетні до грубих порушень прав людини на окупованих територіях. Важливо врахувати міжнародний досвід і практику, зокрема імплементувати в українське законодавство "акт Магнітського".

Крім того, слід розробити та ухвалити закон, який передбачатиме створення Інституту військового омбудсмена як ключового елемента демократичного контролю над Збройними силами, Національною гвардією, Прикордонною службою. Бо, хоч як парадоксально це звучить, але військові - одна з найменш захищених категорій населення, і дієвих інструментів захисту їхніх прав нині бракує. Разом із тим саме до військових рівень довіри українського суспільства є найвищим. Тому вкрай важливо, щоб були механізми захисту прав військовослужбовців, бо поки що і досі подібні проблеми вирішуються наданням їм суспільного розголосу, а не системним реагуванням.

Гострим є також питання надання допомоги полоненим і в'язням Кремля. Станом на лютий 2019 року РФ незаконно, з політичних мотивів, утримує щонайменше 70 громадян України, і як мінімум 116 осіб - військових та цивільних - утримуються контрольованими Росією формуваннями на окупованих територіях Донецької та Луганської областей. На сьогодні у Верховній Раді зареєстровано низку законопроектів, які повинні врегулювати питання надання спеціального статусу і допомоги особам, яких незаконно - з політичних мотивів - переслідують на окупованих територіях і в Росії. Проте жоден з них не вирішує комплексно проблем полонених (а деякі законопроекти є відверто шкідливими). Особливу увагу правозахисники звертають на проект закону №8337 і закликають депутатів не підтримувати його.

Безперечно, на часі розробка й ухвалення комплексного закону, який би визначив статус осіб, яких переслідують за політичними мотивами. Такий закон повинен відповідати нормам міжнародного гуманітарного права і захищати права людини; визначити статус усіх категорій осіб, незаконно утримуваних у рамках збройного конфлікту; чітко визначити категорії тих осіб, які підпадають під дію закону; визначити процедуру, згідно з якою рішення про надання допомоги особі здійснюється на підставі перевірки фактів спеціальною міжвідомчою комісією; визначити коло соціальних гарантій.

Для захисту жертв збройного конфлікту потрібне також розслідування воєнних злочинів на окупованих територіях та притягнення винних до відповідальності. Наприклад, за період окупації Криму щонайменше 82 людини були незаконно позбавлені волі, а за один тільки 2018 рік - 37 людей у політично мотивованих кримінальних справах. Найчастіше осіб, які причетні до незаконного позбавлення волі наших громадян, ідентифіковано. Однак на сьогодні для ефективної роботи в цьому напрямку бракує координації правоохоронних органів України і є потреба у підвищенні професійного потенціалу судів для розгляду справ про порушення прав людини на окупованих територіях.

Звичайно, ми не претендуємо на вичерпний перелік проблемних питань, але вважаємо, що будь-які розмови про побудову сталого миру мають починатися з того, яким чином права осіб, що постраждали внаслідок конфлікту, будуть гарантовані й захищені.