Колишні великі герої нікому не потрібні, щоправда, разом з ними ми розправилися й з тими, кого слід було зберегти. З нещодавно забутих - це вчені Амосов, Антонов, Глушков або письменники Гончар, Стельмах, Загребельний. Учорашня пропаганда замовчування продовжує працювати й сьогодні. Ми самі легко відмовляємося від свого минулого.
На початку СРСР коло Леніна було хорошим мрійником, але поганим будівничим. Сталін і його коло виявилися цими будівничими. Щоправда, їм вдалося досягти своїх результатів, вилучивши з системи різного роду демократичні механізми, замінивши їх механізмами управління, заснованими на придушенні вільних комунікацій і поведінки. Усі ставали піонерами й комсомольцями і крокували вперед у єдиному строю, а гучна музика з репродукторів навіть заважала розмовляти одне з одним. Політизовано було все: від підручників до пісень.
Відсікання аномалій від офіційно визнаної норми (поведінки та комунікацій) і дозволило рухатися вперед семимильними кроками. Це було можливим, оскільки в системі вважалося важливим тільки життя країни, а не життя окремої людини. Без придушення волі цієї окремої людини система ніколи не змогла б зробити ні кроку, ні ривка вперед. Це можна було робити, тільки позбавивши людину принципових людських якостей, без права на просте людське життя.
Сталінська система стовідсотково контролювала публічний простір, досягаючи успіху й у просторі приватному, де інформацію отримували за допомогою сексотів і прослуховування і де батьки не могли відверто розмовляти з дітьми, щоб не піддати їх небезпеці, бо дитина могла десь і щось сказати не так.
Чистки й репресії зачіпали всіх, включно з тими, хто сам їх вчиняв. Берія не повторив долі своїх знищених попередників тільки тому, що вчасно підключився до атомного проекту, архіважливого для Сталіна. У принципі в СРСР жоден великий проект не був можливий без певної ролі спецслужб. Технічна розвідка поставляла інформацію ззовні, передаючи з-під поли креслення вкрадених секретів, а внутрішня контррозвідка громила ворогів народу, які могли посіяти сумнів у правильності обраного шляху - технічного чи політичного.
Прослуховували всіх, кого потрібно, стежили за всіма, хто становив інтерес. І сильні інформаційні та віртуальні потоки заглушали будь-які запитальні інтонації. Пропаганда показувала світ, якого не було, але який завжди залишався бажаним.
Був такий радянський анекдот на тему пропаганди.
Вихователька в дитячому садку каже дітям:
- У Радянському Союзі кожен ситно їсть і гарно вдягається. У Радянському Союзі люди живуть у прекрасних квартирах. У всіх дітей у Радянському Союзі багато гарних іграшок...
Вовочка розплакався:
- Хочу... хочу... я теж хочу жити в Радянському Союзі!
Сьогодні ми бачимо, як багато є "провислих" подвигів і героїв, які в пропаганді були, а в реальності - ні. Їм немає числа: від Зої Космодем'янської до генерала Карбишева, від 28 панфіловців до Павлика Морозова. У результаті виходить, що вся радянська міфологія не мала жодного стосунку до реальності. Ці оповіді вигадували для нас, щоб затулити рота тим, хто, навпаки, розповідав про злочини.
Міфологія і пропаганда - сестри. Міфологія розповідає про те, чого не було вчора, а пропаганда - про те, чого немає насправді сьогодні. Але вони потрібні, щоб коліщата державної машини оберталися швидше й іще швидше. Щоб кожен знав своє місце і не ставив непотрібних запитань. Тому що на ці запитання в тоталітарному випадку є тільки одна відповідь - вилучити людину, позбавивши її залишків людських прав.
Від Радянського Союзу й до сьогоді не можна було пройти не запустивши кілька відлиг. Хрущов відхрещувався від "пєрєстройкі", обурювався самим цим словом, кажучи, що його придумав син троцькіста Окуджава. Але Хрущову потрібна була підтримка населення, тому він створював ці тимчасові штучні послаблення режиму. І коли 1968 року після чехословацьких подій почалося закручування гайок, це вже не було аж так страшно. Закручування давалося взнаки посиленням цензури інформаційних і віртуальних потоків, але людські репресії перестали бути масовими.
Сьогодні не потрібні старі варіанти репресій або цензури, оскільки немає тих масових комунікацій у вигляді газет, які читали всі. Разом із газетами зникають і книжки, наклади яких тепер обчислюються кількома сотнями примірників. Сьогодні є соцмедіа, але вони видають на-гора так багато інформації, що надлишок її став кращим цензором, ніхто не шукатиме голки в копиці сіна.
Сьогодні є безсумнівна свобода, ти можеш займатися чим хочеш. Але твоя праця нікому не потрібна. І це є просто прихованим варіантом заборони радянського часу. Зникла затребуваність інтелектуальної праці, свідченням чого є процес умирання Академії наук, як і трансформація вищої школи, що спрощує все і вся. Тим паче що ми йдемо до часу, коли диплом стає непотрібним зовсім, була б тільки нормальна голова. Але й її хтось має допомагати наповнювати.
Колишня пропаганда пішла в небуття, але на її місце прийшла нинішня. Нам сьогодні вдалося політизувати багато чого: і музику, і мову, і людей, частину з них зробивши правильними, а частину - неправильними, з якими слід боротися. Але коли країна починає боротися сама з собою, це може призводити до непередбачуваних наслідків.
СРСР орієнтувався на звершення, забувши про людину. Цей шлях виявився хибним. Його не можна повторити знову.