Атеїсти - це не ті, хто не вірить у Бога, це ті, хто не хоче бути з Богом.
Так казав вуйко Дезьо
Я спустився від церкви до озера і попрямував до ополонки, що її підготували до свята Водохреща. Стоячи над нею, раптом згадав лекції з матфізики: мене тоді збентежило, що процес замерзання ставка описується рівняннями коливання струни. Це викликало в мене усмішку, але наступна низка спогадів примусила замислитися. Та ж таки матфізика нагадувала, що для отримання правильного результату важливе не лише застосування точної формули, що описує процес, а й використання точних початкових даних і граничних умов.
Я відразу забув про матфізику, бо зрозумів, що для пошуку майбутнього України мусимо здійснити ці самі процедури. Точно визначити її сучасний стан - початкові дані і встановити граничні умови - стан Світу, що її оточує. А вже потім можна застосовувати формули і шукати за ними ро́зв'язки - шляхи в майбутнє.
Я дивився на озеро вже як на модель, а переді мною були лід, ополонки, хмари в ополонках, рогіз по берегах, бетонна дамба, човни на березі, місця рибалок, майданчик з недобудованим рестораном, качки, які не відлетіли у вирій і поміж відображеннями хмар плавали в ополонках. І що більше я до озера придивлявся, то більше розумів, що в перенесенні на країну така задача має вирішуватися не в формальному раціональному кількісному вимірі - її рішення слід шукати в царині культури як координації людини й довколишнього світу. І формулою такого дослідження має бути мистецтво як синтез моралі, традицій, забобонів, казок, анекдотів, побутових настанов тощо.
Я дивлюся на поверхню озера і починаю її інтерпретувати як "початкові дані" країни. Для себе я визначаю їх формування як побудову своєрідного ментального портрета України. Тому формую запитання й уявляю відповіді на них у розмовах у місцях соціалізації: у транспорті, на базарі, в чергах, біля церкви, на лавочках в парках і дворах тощо. Я пригадую яскраві й свіжі враження останніх зборів нашого гаражного кооперативу, і в мене стрімко формується послідовність оцінок.
Ми маємо суспільство, в якому людина надзвичайно важко просуває інтереси товариства, якщо особисто їй це невигідно або така вигода не є очевидною.
Піклування про суспільні справи люди воліють перекласти на посадових осіб, бо лише їм за це платять гроші. Якщо ж з'являються окремі особи, які проявляють активність у вирішенні суспільних проблем, то здебільшого їх сприймають з підозрою або негативно. Згадати хоча б як приклад тяганину з утворенням ОСББ тощо.
Самі ж посадові особи - чиновники - перебувають у просторі умовної відповідальності стосовно суспільства, бо їхні посадові інструкції складають вони ж самі, тобто чиновники.
Спільні дії, якщо вони не егоїстичні і не мають матеріальної вигоди, практично неможливі. Винятки становлять волонтерські рухи. Тому-то суспільство й розглядає їх як феномен.
Адміністративна система України успадкована нею від радянської авторитарної матриці. Тому в ній вищою ознакою професіоналізму є догоджання. Керівники підрозділів такої системи не те що працюють лише для збереження посади, як було колись, тепер вони й свої безпосередні функції воліють виконувати лише за додаткове заохочення - хабарі.
Професіонали й освічені виконавці в такій системі не відчувають своєї місії і не можуть реалізувати своє покликання. Зміна, підвищення соціального статусу сприймається лише як інструмент конкурентної боротьби, а не можливість уповні реалізувати соціальну роль. Як наслідок - трудова міграція.
Я дивлюся на ополонки на озері й розумію, що змальована мною картина має винятки, але вся поверхня озера скута кригою.
У такому суспільстві закон завжди буде порушуватися, якщо немає ризику покарання або він незначний. Поширена практика вибіркового застосування закону, яка має ще дорадянське глибоке історичне коріння, розбещує, формує і зберігає в суспільстві стан правового нігілізму і є живильним ґрунтом для тотальної корупції, бо формує не корупціонерів, а корупційну систему, дійові особи якої постійно оновлюються.
Згадка про заклики щодо "нових облич" викликає в мене гірку посмішку - я дивлюся, як замерзає вода у струмку, який впадає в озеро.
У таких умовах чиновник братиме хабарі завжди, коли це можливо. А правовий нігілізм налаштовує суспільство вважати, що чиновник їх завжди бере, навіть якщо цього не відбувається. Це породжує благодатний політичний простір для популістів і пройдисвітів.
Населення, залишене поза належною увагою з боку чиновників, позбавлене смислів здобуття вищих соціальних статусів, змушене в діалозі з владою використовувати свій єдиний ресурс - лояльність. А "турботу і порядок" за лояльність зазвичай гарантує "сильна рука". І я пригадую когнітивний мем "вата", який останніми роками впровадився в наше життя.
Будь-чиї заяви, в яких лунатимуть апеляції до альтруїстичних мотивацій, до піклування про спільне благо, а не особисту вигоду, тощо сприйматимуться з підозрою або як шахрайство. Водночас популістське відверте шахрайство знаходитиме схвальний відгук. Це призводить до того, що втрачається зв'язок між ідеологією і конкретною поведінкою в буденному житті. Відтак ідеологічні партії в країні надзвичайно кволі, вони не мають широкої електоральної підтримки загалу.
Тому якщо й з'являються політичні лідери, вони не мають послідовників. Поява нових лідерів відразу ж стикається з високим ступенем недовіри, якщо це не новий популіст.
За відсутності довгострокових ідеологічних програм, виборчий бюлетень використовується часто для миттєвої матеріальної вигоди.
У таких умовах поліпшення в житті суспільства цінуватимуть лише тоді, коли виграє щось особисто людина або її родина - її "ніша виживання". Якщо зміни не приносять прямої вигоди особисто, то їх сприймають насторожено або й негативно. У таких умовах доля реформаторів завжди приречена на негативну оцінку. Виборець завжди пам'ятає і звертає увагу не на обіцянки партій (зокрема результатів реформ), а на тих, хто забезпечив йому певну вигоду.
Я дивлюся на теплотрасу, що проходить уздовж берега озера. На її кожусі розтанув сніг. І я відразу пригадую, що всі говорять про високі тарифи на газ, але майже ніхто не згадує, що завдяки їх підвищенню Україна позбулася економічного зашморгу не просто комерційного постачальника, а кривавого агресора. Навіть, якщо таке усвідомлення й з'являється, однаково будь-яка владна група сприймається як егоїстична і корумпована.
Тому й партійне будівництво в країні мляве. Його не пожвавлює навіть готовність "вати" продавати голоси. По-перше, в зазначених умовах, важко просто створити стійку організацію без особистої матеріальної зацікавленості її членів. По-друге, завжди є невпевненість, чи "окупиться" політичний проект. По-третє, тотальна недовіра суспільства поширюється й на виборця. По-четверте, партійні функціонери пропонуватимуть свої послуги тим, хто більше заплатить. Тому ми й спостерігаємо часом неочікувані стрибки в результатах виборів.
Над озером злетіла зграя зимуючих качок і перелетіла з однієї ополонки в іншу, а я вирішив узагальнити свої "початкові дані", сформовані для моделі Україна.
Якщо спробувати зазначене об'єднати в якусь інтегральну суму, то можна дійти висновку: такі спільноти, в яких культивуються подібні моральні настанови, вчені визначають як архаїчні або відсталі.
Тож "початковими даними" сьогодення для суспільства України є архаїчність, відсталість, первісність. Добре це чи погано, ми зможемо з'ясувати, коли отримаємо кінцевий результат нашого дослідження.
Я починаю обходити береги озера, щоб сформувати "граничні умови" моделі Україна. Це буде картина Світу, що її оточує, але сфокусована вона буде також у площині морально-етичних настанов. І зосереджений цей аналіз буде не так на нинішньому стані справ, як на прогнозах інтелектуалів щодо виходу Світу з цього стану. Для такої роботи найкраще можна використати останню ювілейну доповідь Римського клубу, в якій формується порядок денний дій сучасної цивілізації, що їх автори визначають як нагальні й неминучі.
У доповіді зазначається, що Світ прийшов до необхідності докорінно змінити парадигму розвитку цивілізації. Досі політичні ідеології, релігійні настанови, соціальні інститути, стереотипи мислення, практика дій формувалися в припущеннях невичерпності ресурсів, очікуваннях подальшого розвитку й розширення присутності цивілізації. Насправді ж, покручі капіталізму, фінансові спекуляції, матеріалізм і спрощене розуміння довколишнього світу, упослідження духовно-морального світогляду, відсутність гармонії в стосунках ведуть цивілізацію до колапсу. Провісниками цих тенденцій є деградація планети, авторитаризм і фундаменталізм, торжество спекулятивного капіталу. Сучасна криза вже не є наслідком чергового циклу, а лише - поглибленням кризи попередньої. Вона стає всеосяжною і вбирає в себе виснаження природи, економічні, політичні, культурні, моральні аспекти. Криза торкається демократії, ідеологій і капіталістичної системи в цілому.
Основними джерелами прибутку стали фінансові спекуляції, які, за оцінками авторів, уже становлять більшість в усіх фінансових операціях. Сформувався надлишок капіталів у фіктивних, але прибуткових сферах. Водночас відчувається брак капіталів у сферах, від яких залежить майбутнє планети.
У рамках виявлення "граничних умов" для України ця оцінка експертів Римського клубу є дуже чутливою і впливовою напередодні впровадження ринку землі. Тішити й обманювати себе запобіжниками в законі щодо придбання землі нерезидентами не потрібно, ми маємо гірку практику ваучерної приватизації, маємо факти, коли стратегічними об'єктами в Україні майже монопольно володіють громадяни країни, яка здійснила проти нашої держави збройну агресію та анексувала Крим.
Автори доповіді вказують на необхідність розрізнити в методиках екологічний, промисловий і фінансовий капітали.
Діяльність людини стає визначальною для долі планети, тому на порядку денному постали нагальні зміни й трансформації систем виробництва і споживання. Вказується на стрімке вимирання фауни, що визначається як "шосте масове вимирання".
У системі глобальної безпеки експерти вказують, що доктрина "гарантованого взаємного знищення" лише служить збереженню арсеналів ядерної зброї і не є системою гарантованого виживання й безпеки планети.
Окрему увагу в доповіді приділено питанням надмірного споживання, що призводить до засмічення довкілля і посилення тенденцій парникових ефектів. Скепсис у авторів викликають і прогнози техноутопістів, які заявляють, що технології вирішать усі проблеми. Вони такі заяви розглядають як самозаспокоєння, що відволікає увагу від пошуку комплексних рішень, які потребують змін у способі життя.
Вдосконалення й уточнення потребують методик, що їх використовують фінансові інститути, бо їх застосування іноді призводить до прикрих парадоксів: так, розлив нафти, екологічна катастрофа і її подолання спричиняють у результаті зростання ВВП, що за існуючими методиками поліпшує показники країни. Відтак, на думку авторів, виникає потреба сформувати "іншу політичну та цивілізаційну філософію".
Ця "інша філософія", вважають вони, у взаємовідносинах людини і природи повинна забезпечити стійкий розвиток і формування екологічної свідомості, повинна здолати розриви й протиріччя між близькою і далекою перспективами. Зміни і прогрес не повинні вважатися самоцінністю. Особливе місце в цій філософії має посідати визнання приватної автономії, яка при цьому буде узгоджена з потребами колективного. Важливим має стати врахування суспільного блага, тому держава (суспільство) повинна встановлювати правила для ринків, а не навпаки. Турботою держави має стати встановлення балансів, а не механічної рівності між чоловіками й жінками. Окремої уваги потребують питання соціальної справедливості, рівності та справедливої винагороди.
Автори зазначають, що нехтування питаннями релігії, нетерпимість до питань віри призводять до втрати державами етичної перспективи. При цьому в цих питаннях неприпустимі інтерпретації, що підтримують пригнічення й насильство, а отже, фундаменталізм і його розгортання становлять загрозу розвитку цивілізації. Автори відзначають позитивний внесок релігій у людську цивілізацію і прихильно ставляться до впровадження базових принципів релігій світу в міжнародне право. Окремо зазначається, що сучасне покоління, відкинувши разом із релігією її позитивні надбання, розірвало зв'язок з мудрістю, накопиченою людством за весь період його існування.
Автори вказують на неминучість появи глобальних правил, обов'язкових для всіх країн. Це має закріпити відповідальність кожної окремої країни за стан справ на планеті в цілому і сприяти спільному процвітанню.
Окремо в доповіді йдеться про стрімкі зміни в енергетичних балансах і згасання ери викопного палива. Як промовистий приклад наводиться ситуація, що складається в Китаї, який нині є його основним споживачем. Компартія цієї країни проголосила план на побудову "екологічної цивілізації". За чотири роки виробництво сонячної енергії в Китаї збільшилося в двадцять разів.
Автори зазначають, що для нового Світу економіка повинна функціонувати інакше, ніж досі.
Нові вимоги висуватиме нове життя і до процесу навчання. Головна з них - це "грамотність у ставленні до майбутнього".
Освіта повинна "викликати інтерес, вивільняти енергію й активно залучати здібності кожного студента для того, щоб учитися для самого себе й допомагати вчитися іншим". Вона повинна мати ціннісний характер, базуватися на універсальних культурних цінностях і повазі до культурних відмінностей. Важливим є впровадження інтегрального мислення, а не обмеження аналітичним дослідженням.
Автори наголошують, що культурне розмаїття так само необхідне для соціальної еволюції, як генетичне для біологічної.
Пригадуючи матеріали доповіді Римського клубу, я дійшов берегом озера до греблі. Пора робити висновки.
Тепер, маючи картину "початкових даних" і "граничних умов" для України, ми маємо визначити свої подальші дії.
Перше, що спадає на думку: Україна повинна не наздоганяти Світ, а йти йому назустріч. Це й має бути тією формулою, застосування якої приведе нас до шуканого результату! Бо в сучасних для України й Світу умовах процес "наздоганяти" може включити в себе повторення нашою країною вже зроблених Світом помилок. Усвідомлення цього факту дає певне психологічне розвантаження, бо, як відомо, "немає нічого важчого, ніж чекати й наздоганяти". Тому ми нікого не наздоганяємо, а по-новому будуємо країну і її життя.
Друге: для школи України потрібно сформулювати нову концепцію - це формування в учня відповідальності за кооперативне виживання Світу. Розкриття смислу кооперативного виживання - це і є сума знань, які учень повинен отримати в школі як основу майбутньої особистої відповідальної поведінки. І солідарне навчання, і самоосвіта мають стати новими інструментами здобуття такої відповідальності.
Третє: подолання партикулярної спадщини через упровадження універсальної дії законів замість їх вибіркового застосування є найважливішим завданням у подоланні правового нігілізму, корупції як системи і сприйняття влади як конкурентної переваги. Це забезпечить підстави для формування нової корпоративної культури економічних, політичних, суспільних і побутових відносин. Нова корпоративна культура зміцнить довіру в суспільстві. Це негайно призведе до зменшення транзакційних витрат в економіці, як наслідок - розгорне бізнес, викличе позитивні трансформації в політичному просторі. Інформаційний простір стане менш ангажованим, більш відповідальним, професія журналіста перетвориться на покликання.
Четверте: слід пам'ятати, що концепт "свободи слова" виникає в надрах суспільства. Саме ж суспільство виникає на основі довіри. Тому свободу слова і довіру не можна навіть порівнювати в сенсі пріоритетів. Свобода слова є похідним смислом від довіри.
Свобода слова потрібна для розвитку суспільства, але вона не може абсолютизуватися, ставати абсолютним пріоритетом. Щойно порушується моральна координація між концептом "свободи слова" і концептом "зміцнення довіри", починається біда. Там, де концепт "свободи слова" стає панівним над концептом "зміцнення довіри", суспільство спершу стає дезорієнтованим, а згодом просто розпадається. Або ж суспільство набуває своїх крайніх форм: диктатура, тиранія, деспотія. Це теж прояв абсолютизації концепту "свободи слова" - вибіркового її застосування лише до "одного слова" (що і є пропагандою). Такі суспільства тримаються не на довірі - джерелі солідарних дій, що формують стійкі спонтанні порядки суспільства, а на дисципліні й режимі - інструментах зовнішнього ресурсу примусу (пропаганди), що формують непевні нав'язані порядки адміністрування. Щойно вичерпується ресурс - деспотії розпадаються і зникають.
Коли координацію між концептами "зміцнення довіри" і "свободи слова" перебере на себе моральний закон, а не економічна формула, то професія журналіста набуде ознак не лише покликання, а й місії.
Зміцнення довіри розгорне нові солідарні дії суспільства, а їх успішність стане доказом продуктивності нових моральних принципів, що негайно відобразиться у практиці дій, які культивуються в побуті.
Є настанова: "Коли зникає "Цар над царями", то зникають і царі". Якщо вийти за межі біблійного контексту й інтерпретувати термін "Цар над царями" в сенсі морального закону, то справедливим буде висновок: "Втрата морального закону неминуче спричиняє втрату сили всіх інших законів". Справедливим є й зворотне твердження: "Коли з'являється моральний закон, то працюють і всі закони".
Відтак упровадження морального закону, позбавленого елементів архаїки, у взаємини в суспільстві зробить інакшою законодавчу базу країни і в застосуванні, і в продуктивності. Тому це стає найнагальнішим завданням для України.
У вказівках авторів Римського клубу наголошується на необхідності інтегральних оцінок замість лише аналітичних висновків; на важливості етичних підходів у доповненні до виключно матеріальних; на формуванні балансів, здавалось би взаємовиключних, підходів тощо. Хай яким це видається парадоксальним, але зазначені фактори і технології мислення органічно притаманні архаїчним суспільствам. Тому, реформуючи країну, ми повинні зважати на те, що маємо і що може виявитися нашим гандикапом у найближчому майбутньому завдяки нашій архаїчності, коли стрімко почне змінюватися Світ цивілізації: І тоді "останні стануть першими".
Я переконаний, що здійснення цих і наступних кроків, які відповідатимуть зауваженням авторів Римського клубу, дасть можливість Україні вийти на цивілізаційні тренди розвитку, перестати бути лише в полоні своїх архаїчних доктрин і піти назустріч Світу, не наздоганяючи його.
Я повертаюся до церкви, оглядаюся на озеро, зважую вже його граничні умови й початкові дані. Переконаний, що на його береги обов'язково прийде весна і крига скресне, але для цього слід пережити зиму. На думку мені спадають слова Йосифа Зісельса в нещодавньому інтерв'ю, коли він відповідав на запитання щодо його бачення майбутнього України. Ведучий у студії запитав у гостя, оптиміст він чи песиміст. На це пан Йосиф, як завжди мудро, відповів: "Я бачу, що буде добре, але не вірю, що скоро".
Епоха Просвітництва встановила таку формулу успіху: "Навчайся - і станеш успішним".
Індустріальна епоха її модернізувала: "Виробляй - і станеш успішним".
Постіндустріальний світ змінив настанову успіху: "Споживай - і станеш успішним".
Архаїчний стан українського суспільства дуже сприйнятливий до настанови споживання постіндустріального світу, але в архаїчному суспільстві обмежені власні ресурси для виробництва. Тож завданням України стає налагодження власного найсучаснішого виробництва товарів та суспільних благ і формування нової культури відповідального споживання, до якої нині починає змінюватися координація Світу. Це й означатиме "йти назустріч Світу".
P.S. До зазначених "початкових даних", безумовно, потрібно додати стан війни, в якому перебуває нині Україна. Цей стан проявився в анексії Криму і втраті контролю над частиною територій Сходу країни. Він супроводжується потужною інформаційною агресією, що має на меті дезорієнтувати суспільство і знищити його ментальну картину, щоб потім нав'язати вигідну агресору фікцію. Значною мірою все це стало можливим через відсталість і архаїчний стан настанов ментального простору українського суспільства, хоча такі обставини й не були визначальними. Та хоч як це парадоксально, така інформаційна дезорієнтація, що здійснюється ворогом, може сприяти Україні в побудові її нового ментального образу. Але цю обставину маємо усвідомлювати, добре розуміти і дуже вправно використовувати для подальшого поступу країни назустріч Світу.
Кілька років тому в дальньому кінці озера почало страшенно смердіти, загинуло багато риби. Спершу "грішили" на спеку, але потім виявилося, що це шабашники під час "лівих" ремонтних робіт, порушуючи всі норми, під'єднали побутову каналізацію до зливової. Згодом фахівці санітарно-епідемічної та інших служб виявили ці причини. Організаторів робіт примусили усунути порушення, сплатити штрафи й забезпечити роботи з відновлення озера.
Так буде і з нашими "початковими даними": міжнародні "санітари" примусять агресора повернутися в простір міжнародних норм і договорів, бо "сморід" стоїть уже по всьому Світу. Агресор відшкодує всі завдані збитки, а ми продовжимо усвідомлений поступ і в ментальному просторі будемо формувати й плекати моральні настанови, які зроблять неприпустимим повторення цих кривавих подій і, головне, більше не спричинять передумов, що їх уможливили.