Дехто ще пам’ятає, як у середині 50-х в СРСР почалася відлига й з’явилися дуже цікаві книжки, дешеві (рідко дорожчі за карбованець) і величезними тиражами - сто, двісті, триста тисяч! Кусто і Тазієв, Шульц і Сетон-Томпсон, Ремарк і Сабатіні, перші романи Лема, передплатні видання Джека Лондона, Вальтера Скотта etc. - батько за кілька років зібрав бібліотеку у дві тисячі томів. Була серед них і скромна книжка у м’якій обкладинці «Один навколо світу під вітрилами» Джошуа Слокама.
Вражала сміливість небагатого літнього моряка, який сам-один на малому суденці обігнув земну кулю, а також воля, відкритість світу, в якому можливі такі плавання. Навіть дитині було ясно, що, попри очевидне щастя народитися в радянській країні, де так вільно дихає людина, про таку свободу пересування нам годі й мріяти. Які подорожі навколо світу: кордон на замку, друкарську машинку можна купити лише за довідкою з «органів» (туди ж здати сторінку з відбитками літер - розмножувальна техніка!), і прикордонні катери патрулюють навіть узбережжя Азовського моря.
Слокам народився 1844 року в Нова-Скотії - краю відважних моряків. Його з дитинства вабило солоне повітря морських просторів і пригод, і вже в 14 років він найнявся юнгою на рибальську шхуну. Відтоді його життя було пов’язане з морем і кораблями, а 24 квітня 1895 р. він вирушив у навколосвітню подорож. Вийшовши з Бостона, його 37-футовий йол «Спрей» 27 червня 1898 р. прийшов у Ньюпорт (Род-Айленд), обігнувши земну кулю й пройшовши понад 46 тис. миль за три роки і два місяці - без радіо, GPS, автопілота й інших сучасних навігаційних зручностей. Багато століть, починаючи з Магеллана, всі навколосвітні подорожі тривали саме стільки.
Слокам - він, як і багато моряків, як Слейд і Мелвілл, Конрад, Пікуль, Станюкович і Конецький, ну й Жуль Верн, звісно ж, був хорошим письменником, - видав 1900 р. книжку про подорож. І відтоді одиночні плавання стали символом морської доблесті, привертаючи загальну увагу. Та лише через багато років, у вересні 1966-го, Френсіс Чічестер на яхті «Джипсі Мот» у переддень свого 65-річчя, яке він зустрів в океані (з віком люди раптом розуміють, що так і прожили життя, не зробивши найголовнішого, й ідуть у море), повторив подвиг Слокама. У вересні 67-го він повернувся у Фалмут, зробивши всього одну зупинку в Сіднеї й пройшовши дистанцію 28500 миль за дев’ять місяців і один день. За це досягнення королева Єлизавета II звела його у дворянство, доторкнувшись плеча історичним мечем, тим самим, яким 1581 р. Єлизавета I посвятила в лицарі знаменитого Френсіса Дрейка, який другим після Магеллана здійснив навколосвітню подорож - під час піратського промишляння, у процесі грабунку іспанських колоній і галеонів.
Відтоді одиночні навколосвітні подорожі йдуть одна за одною. Відразу після Чічестера Робін Нокс-Джонстон здійснив плавання без зупинок. Потім у море вийшли дами, а 22 січня 2012 р. 16-річна (!) голландська школярка Лаура Деккер стала наймолодшою у світі яхтсменкою, яка обігнула земну кулю. Перед стартом їй довелося виграти процес проти влади, яка не давала дозволу на вихід у море. Що думали з цього приводу батьки, не повідомляється…
І не варто дивуватися з того, що почалося змагання на швидкість проходження дистанції. Як і з того, що згадали про Жуля Верна, - це було неминуче, адже фраза «навколо світу за 80 днів» стала крилатою в усіх мовах. Хоча й важко уявити собі таку швидку навколосвітню подорож під вітрилом. Нокс-Джонстону знадобилося 313 днів, а середня швидкість його яхти становила всього лише 3,39 вузла. Було потрібне майже чотириразове збільшення швидкості!
Та чи реально це? Кліпери, ці витискувачі вітру, гончі пси океану, рисаки Еола, довгі, з височенними щоглами, що несуть хмарне громаддя вітрил, з елітним екіпажем не мали собі рівних у швидкості руху. Але за всю історію великого вітрила лише 14 суден подолали за добу понад 400 миль.
13 із них побудував геніальний Дональд Маккей. У березні 1858 р. його «Соверін оф де Сіз», огинаючи мис Горн, за добу пройшов 420 миль (778 кілометрів), а найшвидшим став «Чемпіон оф де Сіз». 1854 р. під час свого першого переходу з Ліверпуля в Мельбурн він від полудня 11-го до полудня 12 грудня пройшов 465 миль, тобто мчав зі швидкістю близько 20 вузлів!
Однак це спринт, а тривалий рейс зовсім інша річ.Наприклад, сучасників вражав фантастичний результат «Фермопіл», одного з найкращих кліперів світу: якось він два місяці йшов із середньою швидкістю 10 вузлів! Його рекорд на «чайній» трасі Фучжоу-Лондон (19 тис. миль) - 91 день. Це 8,7 вузла. Для подолання 28500 миль, які потрібні для реєстрації навколосвітніх рекордів, знадобилося б 136,5 дня. Найкращі у світі вітрильники під орудою найкращих капітанів з командою, відібраною буквально по людині, не змогли б завоювати приз Жуля Верна!
Зате яхтсмени-одинаки все швидше й швидше огинали Землю. 1990 року Тітуан Ламазу довів рекорд до 109 днів. Це був останній успіх однокорпусного судна, але стало ясно, що 80 днів - близька реальність. Асоціація Tour du Monde en 80 jours, створена 1992 р., невдовзі заснувала згаданий приз. Яхти мали стартувати в Ла-Манші, пройти вздовж західного берега Африки, обігнути мис Доброї Надії, мис Луїн в Австралії та мис Горн і знову перетнути лінію старту. У першій гонці 1993 р. стартували Олів’є де Керсосон на тримарані Charal, Бруно Пейрон на катамарані Commodore Explorer і новозеландська команда на чолі з Пітером Блейком і Нокс-Джонстоном на катамарані ENZA. Але тільки Пейрону вдалося перетнути Індійський океан, інші зіткнулися з айсбергами в «ревучих сорокових». У підсумку француз - майже через століття після плавання Джошуа Слокама - з першої спроби взяв приз, прийшовши до фінішу
через 79 днів 6 годин і 16 хвилин.
Відтоді боротьба за швидкість не припиняється, і на блакитну арену виходять чимдалі більш досконалі й дорогі судна. Серед їхніх відважних капітанів траплялися й жінки. Так, 2005 р. приз із результатом 71 день здобула доблесна леді Еллен Макартур. Це, до речі, був останній успіх одинака - нові надшвидкісні судна потребували більших команд. І все-таки головними героями гонок останніх двадцяти років стали брати Бруно та Лойк Пейрони. Того ж 2005 р. Бруно повернув собі приз, установивши фантастичний рекорд - 50 днів! А нинішнім його власником став Лойк: 6 січня 2012 р. він замкнув навколосвітню подорож з результатом 45 днів 13 годин 42 хвилини і 53 секунди.
Зрозуміло, перемога в таких перегонах залежить не тільки від капітанів, а й від суден. Надсучасний океанський тримаран Пейрона (до речі, його побудовано на батьківщині Жуля Верна в Нанті) мало нагадує «Спрей» Слокама, старий рибальський шлюп, що неквапно пливе водами спокійного XIX століття. Banque Populaire V, дитя століття XXI, коштує мільйони і
летить над хвилями із середньою швидкістю 26,51 вузла, розвиваючи іноді понад 47 - як у торпедного катера! Але в головному вони схожі - це вітрильники.
Ви скажете, що все це прекрасно, але до чого тут Україна? З морських новин ми більше звикли чути про захоплення наших моряків піратами, про їхнє голодування на суднах, заарештованих у далеких портах і покинутих судновласниками, про те, що флоту в країні практично не залишилося, тощо. Які вже тут рекорди. Так, усе це так, наша надзвичайна країна ось уже двадцять років не може стати на ноги, не те що вийти в море, а наші моряки ще бідніші за дідуся Джошуа. Проте…
Навесні має повернутися з навколосвітньої подорожі українська яхта «Купава», яка вийшла з Києва ще в листопаді 2009 р. Нині вона зимує в Хайфі, очікуючи початку навігації в суворому Чорному морі й відкриття судноплавства по Дніпру. Ну а 25 вересня 2011 р. севастопольці проводжали яхту з російсько-українським екіпажем. «Скорпіус» пішов у небезпечний похід у високі широти Арктики й Антарктики, і тепер перебуває десь у морі Росса. Через два роки, обійшовши земну кулю, він має повернутися в рідні води. Попутного йому вітру, щасливого плавання, й нехай не переводяться сміливці, які раптом зрозуміли, що не зробили в житті найголовнішого, - і пішли в море!