У четвер, 10 листопада, український віце-прем'єр із соціальних питань Павло Розенко від імені України підписав Європейський кодекс соціального забезпечення. Кодекс покликаний сприяти розвитку соціального забезпечення в державах і встановлює низку стандартів, які країна, що його підписала, зобов'язується включити у свою систему соціальної підтримки.
DT.UA поспілкувалося з Генріком Крістенсеном, заступником голови департаменту Європейської соціальної хартії, який курирує в тому числі й виконання країнами Кодексу соцзабезпечення. Ми спробували довідатися, до чого зобов'язує підписання Україною Кодексу, чи важко буде виконати ці зобов'язання та як його підписання вплине на пересічного українця.
- Пане Крістенсен, що зміниться для України після підписання Кодексу?
- Це дуже важлива ініціатива. У такий спосіб український уряд демонструє свою прихильність соціальним правам людини. Так, це лише заява про наміри, сигнал про те, що Україна готова керуватися Кодексом. Але щоб цей документ став юридично обов'язковим для України, його ще потрібно ратифікувати.
- Україна стане 27-ю країною Ради Європи, яка підписала цей Кодекс. Із країн пострадянського простору тільки Литва, Латвія, Молдова та Естонія підписали цей документ, і лише Естонія його ратифікувала. Чому інші пострадянські країни не поспішають із ратифікацією?
- Країни пострадянського простору, колишнього соціалістичного блоку, проходять тривалий період трансформації. Цілком можливо, що саме тому вони не можуть взяти на себе весь масив зобов'язань із соціальних прав своїх громадян. Але ми бачимо, що процес іде. Він поступовий і тривалий, але на місці ми не стоїмо. Прекрасний свіжий приклад - Румунія, яка однією з останніх ратифікувала Кодекс соціального забезпечення.
Слід зазначити, що Кодекс потрібно розглядати в контексті ширшої системи Ради Європи, пов'язаної ыз соціальними правами людини. Зокрема у контексті так званої Соціальної хартії, яку Україна й підписала, і ратифікувала, щоправда, не повністю. Це нормальна процедура: країна може вибирати статті, які їй під силу втілити в життя, опускаючи зобов'язання, котрі взяти на себе поки що не готова. Україна не ратифікувала саме статті, які стосуються прав соціального забезпечення.
- Не знаю, наскільки ви обізнані із ситуацією в Україні, але як швидко, на ваш погляд, Україна зможе ратифікувати Кодекс з огляду на пережиту нами глибоку кризу та нинішню непросту економічну ситуацію?
- Про систему соціальних прав в Україні я знаю в основному з інформації, одержуваної від українського уряду по лінії Європейської соціальної хартії. Оскільки Україна, ратифікувавши хартію, виключила статті, що стосуються соціального забезпечення, то саме цих даних ми й не одержуємо. Відповідно, мені складно оцінити ситуацію із соціальними правами у вашій країні. З одного боку, ратифікація може потребувати часу через певні обставини. З іншого - цього року, наприклад, Україна ратифікувала 102-гу Конвенцію Міжнародної організації праці (МОП), яка саме стосується соціального забезпечення. За великим рахунком, положення нашого кодексу дуже схожі з положеннями Конвенції МОП.
І не забуваймо, що Кодекс було створено 1964-го. Природно, що вимоги, які містяться в ньому, на сьогодні є мінімальними, базовими. Але однозначними та конкретними. Обумовлюються чіткі межі, нижче за які соціальна підтримка опускатися не може. Наприклад, відповідно до Кодексу виплати з безробіття не можуть бути нижчими від 45% середньої зарплати так званого типового одержувача, тобто особи, яка підпадає під захист Кодексу. Для України гарантування виконання цих норм не має стати проблемою або нездоланною перешкодою.
- Україна тільки розпочала виходити з кризи. Є думка, що ми нині надто бідна країна, щоб бути соціальною: виплати треба урізати, а пільги скасовувати, бо на всіх грошей не вистачає. Як ви до цього ставитеся? Чи важливо в кризу підтримувати малозабезпечених? І чому?
- Соціальні права надзвичайно важливі. Ми вважаємо, що концепція прав людини в принципі неподільна. Не можна розділити права цивільні, політичні та соціальні. Не може бути так, щоб у людей було право голосувати, а хліба на столі не було. Напевно, якби я думав інакше, то не працював би тут, у Раді Європи. Права людини розглядаються завжди в комплексі. Це наша позиція, і ми сподіваємося, що позиція українського уряду співзвучна нашій.
- Чи були випадки у вашій практиці, коли країна не виконувала положень Кодексу? І які механізми впливу на країну існують у такому разі?
- Якщо говорити загалом, то досі Комітет міністрів Ради Європи вважав, що всі країни, юридично пов'язані на сьогодні Кодексом соціального забезпечення, з його мінімальними вимогами справляються.
Моніторинг виконання країною Кодексу проводиться разом із МОП. Спеціальний комітет МОП аналізує звіти, які складає країна, і спрямовує підсумковий висновок у Комітет міністрів Ради Європи.
У теорії Комітет міністрів може прийняти резолюцію, зазначивши в ній, що в такій-то країні Кодекс не виконується, соціальні виплати надто низькі, і країна повинна щось робити, аби змінити ситуацію. На моїй пам'яті це відбувалося лише один раз: Комітет міністрів виразив стурбованість зниженням рівня соціального захисту населення в Греції.
Принаймні в Ради Європи немає такого потужного інструменту, як економічні санкції. Наші санкції - політичні. Ми закликаємо країну внести якісь зміни, змінити процедури, відкоригувати законодавство, щоб ситуація з соцзабезпеченням покращилася.
- Чи є принциповими шляхи виконання кодексу? Наприклад, зараз українська влада активно передає на місця пільги та інші повноваження із соціального забезпечення. Чи справедливо, що обіцянки, що їх дала центральна влада, має виконувати влада місцева?
- Для Ради Європи не принципово, якими методами виконуються положення Кодексу. Ми не прибічники якогось одного механізму та не прагнемо уніфікувати підходи, що використовуються різними країнами. Головне - кінцева мета, забезпечення мінімальних соціальних прав громадян. Чи буде ця мета досягатися централізовано або децентралізовано - не настільки важливо.
Однак у разі децентралізації повноважень із соціального забезпечення важливо не забувати, що Україна як держава відповідає за виконання своїх зобов'язань і в рамках Кодексу, і в рамках Європейської соціальної хартії, яку вже ратифіковано. Тому центральна влада, перекладаючи частину відповідальності на регіони, повинна забезпечити виконання всіх переданих функцій повною мірою та, якщо необхідно, надати додаткові ресурси.
- Чи настільки не важливий шлях досягнення мети? Наприклад, в Україні нині діє система субсидій на оплату житлово-комунальних послуг, що передбачає перерахування грошей не громадянам, а енергетичним компаніям. Це не стимулює людей заощаджувати енергоресурси, витрачаючи гроші на тепломодернізацію. Чи ефективний такий підхід?
- Пільги та субсидії на оплату ЖКП регулюються не стільки Європейським кодексом соцзабезпечення, скільки Європейською соціальною хартією. Тією самою, яку Україна ратифікувала, за винятком статей, що стосуються соцзабезпечення. Ми розраховуємо на те, що підписання Кодексу підштовхне Україну до ратифікації й цих статей хартії.
Зізнаюся, я не пригадаю жодної країни, в якій субсидія на оплату ЖКП видавалася б не напряму людям, а йшла в енергетичні компанії. Адже ця субсидія призначена безпосередньо людині. Вона справді допомагає створювати стимули до енергозбереження та, звичайно ж, підтримує бідних. Безумовно, в окремих одержувачів субсидій є певні проблеми з алкоголем або наркотиками - для них існують спеціальні програми, які дають змогу контролювати, щоб отримані гроші було витрачено на ті потреби, на які вони виділялися. Але ці програми стосуються виключно людей із групи ризику. Більшість одержує субсидії на руки.
- Опираючись на ваш багаторічний досвід, назвіть типові проблеми, з якими зіштовхуються країни, що ратифікували Кодекс. Чи простежуються якісь тренди?
- В останні роки у зв'язку з економічною кризою та жорсткою фіскальною політикою держав ми справді спостерігаємо певні зміни в соцзабезпеченні, особливо відносно пенсій і виплат по безробіттю. Рівень соціальних пільг, їхній розмір знижуються. Зменшується кількість категорій громадян, які можуть претендувати на ці пільги. Наприклад, скорочується допомога з безробіття, пенсійні виплати або заморожуються, або зростають дуже повільно. У більшості країн підвищується пенсійний вік. Звичайно, держави виправдовуються тим, що ці заходи дають можливість узагалі зберегти пенсійну систему. Так чи інакше, але соціальний захист громадян знижується. І це, на жаль, загальний тренд, характерний не тільки для країн Східної Європи, а й для більш благополучних і багатих країн Західної Європи. І ми докладаємо всіх зусиль, аби соцзахист у країнах-членах не падав нижче за рівень, передбачений в угодах Ради Європи.