Формула української стійкості

У «Сутінках ідолів» Ніцше писав: «Що мене не руйнує, робить мене сильнішим». Маючи на увазі індивідуальну стійкість людини. Хоча психологи з цим не погоджуються. Коли ж ідеться не про окрему людину, а про спільноту — громаду чи цілу націю, — твердження має право на життя. Більш дотичний до стійкості спільнот вислів Чарльза Дарвіна: «Виживає не найсильніший вид і не найрозумніший, а той, який краще пристосовується до змін».

Сьогодні поняття «стійкість» використовується як характеристика українського народу. Про стійкість ідеться у Стратегії національної безпеки України, затвердженій 2020 року. Є рішення РНБО і указ президента «Про запровадження національної системи стійкості» від 2021 року. Але визначені рішенням параметри стійкості на сьогодні не актуальні, не розкривають усієї сутності української стійкості, виявленої з початку широкомасштабного російського вторгнення, не забезпечують підтримки цієї стійкості та розвитку її сильних сторін і факторів. У ній також немає того, що про стійкість спільнот пишуть дослідники.

За кордоном понад 50 років стійкість вивчається в соціології, психології, соціальній психології, менеджменті, економіці, охороні здоров’я, екології, політології тощо. У результаті країни, котрі пережили катастрофи, на рівні стратегічних документів держави і громад реалізують досвід, досліджену власну стійкість. Стійкість визначено фактором, який допомагає країні вистояти перед загрозами знищення, поряд із економічною потугою, політичною стабільністю та військовою силою.

Розуміння важливості стійкості формувалося тривалий час. Усе починалося з досліджень у психології. Ці дослідження проводилися, щоб зрозуміти, як діти, котрі виховуються в несприятливих умовах, наприклад батьками з алкоголізмом чи психічними розладами, розвиваються та досягають успіху. Надалі люди, щоб послабити вплив катастроф (природних, техногенних або спричинених війнами), перейшли на вищий рівень — почали вивчати стійкість спільнот, тобто як нації, громади реагують, адаптуються, як одні виживають і розвиваються, а інші — згасають.

Робота зі стійкістю спільнот, фіксація на рівні державних актів (доктрин, стратегій, законів, політик) — must have для багатьох розвинених країн. За кордоном низка федеральних агенцій мають програми, котрі сприяють підвищенню стійкості спільноти, спрямовані на реагування на надзвичайні ситуації, готовність і безпеку, пом’якшення наслідків, повідомлення про ризики та відновлення громад після фізичних, економічних і соціальних збоїв. У Сполучених Штатах на національні та місцеві програми вплинули дослідження стійкості через ураган Ендрю в 1992 році, землетрус в Нортрідж 1994 року, терористичні напади на Всесвітній торговий центр і Пентагон у 2001 році, ураган Катріна у 2005 році тощо. Землетрус у Л’Аквілі (Італія) 2009 року, землетрус у Крайстчерчі (Нова Зеландія) 2011 року, Великий землетрус у Східній Японії 2011 року, землетрус у Центральній Італії 2016 року також спонукали до дослідження стійкості.

Окремо варто зупинитися на досвіді Ізраїлю. Ізраїль — унікальний у своїй стійкості, що формувалася всю історію існування країни. В умовах, коли вороги заперечували право на існування країни, відбувалися постійні війни, терористичні атаки, бомбардування мирних міст тощо. Стійкість Ізраїлю — це чітко усвідомлений механізм, державна система. Вона поєднує розумінням владу, армію, народ, які є єдиним монолітом протидії. Дослідники питань стійкості Ізраїлю особливо виділяють два десятиліття після середини вісімдесятих, коли Ізраїль пережив низку криз, пов’язаних із безпекою: Перша інтифада (1987–1993), війна в Перській затоці (2 серпня 1990 — 28 лютого 1991) та інтифада Аль-Акса (вересень 2000–2004). Спільне для цих подій — незважаючи на те, що до бойових дій було залучено військові сили, ці кризи, у зв’язку з терористичною агресією ворога, переважно вплинули на цивільне населення. Саме в ті роки й за тих обставин питання національної стійкості стало домінуючим у порядку денному Ізраїлю, набуло системного характеру.

Дії на посилення національної стійкості серед ізраїльтян базувалися на припущенні, що тероризм насправді є психологічною війною, яка ведеться проти цивільних осіб, щоб деморалізувати суспільство через убивство невинних. Така деморалізація мала зашкодити основним функціям усього суспільства, порушити плин життя людей і нормальне функціонування держави, змусити людей залишити свою країну, віддати території, перестати існувати як нація. Отже, логічною відповіддю на терор стало зміцнення стійкості — це б зашкодило терористам досягнути цілей і дозволило б продовжувати нормальне щоденне функціонування держави.

В Ізраїлі вирішили: щоб посилити стійкість, її слід постійно вимірювати. Цікаво, що основним показником вимірювання національної стійкості — того, скільки ще ізраїльтяни можуть витримати, — стала відвідуваність людьми кінотеатрів. Адже, не зважаючи на постійні загрози підриву бомб смертниками в найбільш людних місцях, люди продовжували повноцінно жити. Не залишали країну, не сиділи в страху у бомбосховищах, а таким чином чинили спротив терористичним атакам ворога. І тут варто згадати осуд українців за відвідування розважальних заходів під час війни. Відвідування кінотеатрів, ресторанів, концертів, магазинів, салонів краси, святкування Нового року та ялинки в центрах міст — це не про ігнорування війни чи «танці на крові», а про нашу стійкість і здатність продовжувати звичний спосіб життя, намагатися жити повноцінно під час катастрофи. Це посилює наше виживання.

Отже, важливість стійкості як системи й основи функціонування держави в умовах постійних криз та катастроф — незаперечна. Україна, отримавши перший досвід стійкості, за аналогією з Ізраїлем, має перетворити її на стратегію держави.

Варто також розуміти, що закладено в поняття «стійкість спільнот», які чинники на неї впливають. У Міжнародній стратегії ООН зі зменшення небезпеки лих стійкість визначається як здатність системи, спільноти чи суспільства, яким загрожує небезпека, чинити опір, абсорбувати її, пристосовуватися до наслідків надзвичайних ситуацій, катастроф і відновлюватися від таких наслідків своєчасно й ефективно. Тобто стійкість — це про адаптацію в умовах катастроф і про розвиток за результатом їх подолання.

Є безліч підходів до встановлення факторів стійкості.

Один із таких підходів визначив риси стійкості, основні з яких:

1. Обрана влада у спільноті — демократична, представляє і поєднує інтереси всього населення. Влада далекоглядна, делегує повноваження і будує взаєморозуміння. Члени спільноти беруть участь у прийнятті важливих рішень. Висловлення власної думки є продуктивним і сприймається позитивно, — адекватні думки реалізуються у відповідних рішеннях. Влада працює над заохоченням до участі у справах спільноти всіх верств населення громади.
2. У стійких спільнотах населення відчуває гордість, що виявляється в турботі, з якою воно підтримує свою країну. Люди вважають, що вони тут надовго, тому готові вкладати свої час, енергію та гроші в поліпшення спільноти, вони сповнені оптимізму щодо майбутнього своєї спільноти.
3. У спільноті панує дух взаємодопомоги і співпраці. Люди працюють разом, щоб підтримувати одне одного й допомагати у скрутні часи.
4. Спільнота — економічно стійка, самозабезпечена, здатна залучати власні ресурси для вирішення основних проблем. У стійких громадах люди вважають, що майбутнє спільноти в їхніх руках, тому люди шукають і продуктивно використовують навички, досвід та фінанси для вирішення питань і проблем, які важливі для громадян.
5. Наявні різноманітні неурядові організації. Стійкі громади визнають важливість спроможних неурядових організацій, із допомогою яких населення впливає на всі рішення, необхідні для життєздатності..

За іншим підходом визначені елементи стійкості:

1. Місцеві знання. Наслідки надзвичайних ситуацій можна пом’якшити, якщо спільнота усвідомить наявну вразливість. Вважається, що ці вразливі місця, коли їх опрацювати до катастрофи, посилять стійкість.
2. Мережі спільноти та стосунки. Позитивний вплив на спільноту і її населення може мати те, що її члени пов’язані соціальними зв’язками й утворюють згуртоване ціле.
3. Комунікація. Важлива ефективна комунікація, що забезпечує умови для спільного розуміння подій. Необхідним є створення кризової комунікаційної інфраструктури.
4. Здоров’я. Стан здоров’я і надання медичних послуг після катастроф важливі для стійкості спільноти. Сюди входять: надання медичних послуг, психологічна допомога, профілактика проблем зі здоров’ям.
5. Управління/лідерство. Управління і лідерство визначають те, як спільноти впорюються з надзвичайними ситуаціями. Сюди входять достатньо розвинена соціальна інфраструктура і послуги, що надаються у спільноті, а також активне залучення і підтримка громадськістю влади.
6. Ресурси. Наявність матеріальних запасів, таких як їжа, вода й аптечки, а також технічних ресурсів, таких як притулок, автомобілі, важливе обладнання, зазвичай підвищують стійкість.
7. Економічні інвестиції. Вирішення економічної ситуації після катастрофи може передбачати: розподіл фінансових ресурсів, економічне програмування і забезпечення рентабельності втручань та економічний розвиток інфраструктури після катастроф і розширення різноманітності економічних ресурсів. Цього можна досягти активним залученням інвестицій для відновлення економіки.
8. Готовність. Надзвичайно важливо бути готовими до надзвичайних ситуацій на багатьох рівнях, включно з рівнями особи, сім'ї, громади й уряду.
9. Ментальний світогляд. Ментальний світогляд визначався як ставлення, почуття і погляди під час зіткнення з невизначеністю, яка зазвичай виникає після надзвичайної ситуації.

Якщо узагальнювати нескінченну кількість досліджень факторів, які становлять стійкість, то варто визначити:

• технічну стійкість — здатність систем (у тому числі інфраструктури) протистояти пошкодженням і втраті функцій, а також спроможність не одразу, а поступово виходити з ладу і забезпечувати резервування та швидке відновлення;
• організаційну стійкість — стосується організації влади, планування, навчання, лідерства, досвіду й управління інформацією, які підвищують ефективність реагування на катастрофи і вирішення проблем;
• соціальну стійкість — охоплює характеристики населення, які роблять соціальні групи або більш вразливими, або більш адаптованими до катастроф, зокрема це: добробут населення, здоров’я, освіта, психологічна стійкість окремих людей, підтримка сім’ї, соціальна згуртованість, відчуття місії, історії, цілеспрямованість тощо;
• економічну стійкість — стосується властивостей місцевої економіки, що включає здатність до змін у періоди, коли не було надзвичайних подій, і до адаптації після надзвичайних подій, включно із впровадженням інновацій, заміною ресурсів, пошуком нових сфер реалізації.

Українській досвід останніх дев’яти місяців, розглянутий через призму різноманітних досліджень стійкості, дозволяє говорити про проблеми та сильні сторони України, робота з якими допоможе встояти в цій війні тривалий час, розвинути країну після перемоги.

Серед найбільш проблемних моментів — відсутність власних ресурсів держави, катастрофічна ситуація в економіці та залежність від партнерської підтримки. Влада на всіх рівнях — від державного до найменшої громади — має вирішувати проблеми самозабезпеченості, економічного розвитку і підтримки підприємництва, з урахуванням військових потреб країни (наприклад, патронний завод, який влада планувала відкрити на Житомирщини у 2024 р., треба запускати вже вчора).

Дуже багато важать розвиток демократії, співпраця влади й активних громадян, залучення людей до прийняття рішень, особливо в невеликих громадах, де все ще панують «феодальні» підходи. І, звісно, необхідні боротьба з корупцією на всіх рівнях, реформа судової системи, правоохоронних органів, застосування нових підходів в обслуговуванні населення владою через вивищення прав людей над бюрократією.

В той же час важливо зафіксувати сильні сторони, що забезпечують стійкість України сьогодні та можливість протидіяти ворогові, незважаючи на всі проблеми країни:

1. Стійкість людей: наявність сильного відчуття мети, потужної цілеспрямованості, відчуття своєї місії, відчуття історії — це про те, як ми боремося з усесвітнім злом, стоїмо на захисті цивілізації, демократії, свободи та прав людей на життя у справедливому світі, відстоюємо свою націю, яка має давню історію, в тому числі боротьби з російською імперією в різних проявах; це також про захист рідних від нелюдськості російських військ, про помсту за страждання невинних людей.
2. Наявність тісних зв’язків у спільноті, приналежність до спільноти, потужна мережа підтримки. Ні для кого не секрет, який вплив мав волонтерський рух на можливість протистояти ворогові. За вісім років гібридної війни Росії проти України ветерансько-волонтерська спільнота сплелася в єдину мережу, в якій усі знають усіх безпосередньо чи через когось. Ці люди вже 8 років у війні. 24 лютого всі як один стали на захист держави, всі знали своє місце і обов’язок, — єдиний механізм запрацював одразу.
3. Лідерство і довіра до влади, наявність постійної комунікації з населенням. Важлива ефективна комунікація, що забезпечує умови для спільного розуміння подій, — це про важливість щоденних звернень президента, голів громад, про величезну повагу до Головнокомандувача Збройних сил, про інформування від Генерального штабу.
4. Демократія і свобода. Люди, які мають можливість впливати на владу, на прийняття нею рішень, можуть вільно висловлювати свої думки, які позитивно сприймаються владою, відчувають відповідальність за свою країну та готові її захищати. Тому подальший розвиток демократії — важливий фактор у формулі стійкості.

На цьому етапі боротьби надважливо весь наш досвід протидії ворогу, всі сильні сторони, які визначили нашу стійкість, відбити у стратегічних документах держави та громад, а також усвідомити нашу слабкість, проблеми та боротися з ними. І якщо ви запитували себе, як зберегти надбання нації, набуті під час війни й «омиті кров’ю», то утвердження і реалізація нової національної системи стійкості — один із таких шляхів.

Більше статей Ірини Лоюк читайте за посиланням.