Свобода слова, як і інші свободи, актуалізується лише в суспільних відносинах спільнот. Вони, своєю чергою, ґрунтуються на довірі і виникають як сукупність стійких спонтанних порядків, сформованих навколо простору довіри.
Тому концепт довіри є вищим від концепту свободи слова. Якщо в суспільстві зникає довіра, то розмови про права і свободи - пусті й нікчемні, бо вони автоматично зникають.
Є слово, яке зміцнює довіру, і є слово, яке її нищить, розпорошує.
Якщо продавець привозить на ринок гнилий товар, а продає його як якісний, то ми не називаємо це свободою підприємництва. Це - злочин, бо він руйнує ринок. А якщо до того ж цей товар несе загрозу здоров'ю людей, то такого "продавця" карають не озираючись на жодні свободи.
Саме такою є ситуація зі свободою слова. Є слово, що зміцнює довіру спільноти. А є слово, що дезорієнтує людей і призводить до втрати довіри в суспільстві й руйнує спільноту.
Коли за повідомленням немає факту, то це не свобода слова. Це - непрофесіоналізм, якщо не вживати сильніших визначень негідної поведінки. Коли ж факт іще й перекручений, то це - "гнилий товар", маніпуляція. Він руйнує кореневий концепт спільноти - довіру.
За це треба нести відповідальність, бо свобода руйнівного слова нищить суспільство, тобто сам простір суб'єктів застосування прав і свобод.
Правда зміцнює довіру. Між ними існує самоузгоджений механізм кооперативного виживання і стійкості спільноти. Довіра формує спільноту, у спільноті виникають спонтанні порядки, які визначають смисли правди - родинні й суспільні стереотипи, традиції, етичні й моральні настанови, що зберігаються в переказах, казках, сагах, текстах, піснях, баладах тощо. Спонтанні порядки, що є носіями уявлення про правду і справедливість, постійно доповнюються та інтерпретуються. Якщо такі інтерпретації виявляються хибними, то спільноти розпадаються. Це - процес еволюції: метод спроб і
помилок. Але якщо такі інтерпретації нав'язуються через маніпуляції, то це не еволюція, а брутальне втручання в життя спільноти, зовнішня агресія.
Війна - це наруга над правдою. Вона нищить своєю нігілістичною базою всі суспільні й родинні стереотипи. Як наслідок - відбувається дезорієнтація спільноти, ступінь довіри в ній падає, а відтак суспільство наближається до межі розпаду, деградує.
Час війни - це час надзвичайних випробувань спільноти, час надзвичайних вимог до свободи слова. Ця вимога може бути лише однією - згуртовувати людей навколо довіри. Це так хоча б тому, що це спосіб її виживання, нехай і в обумовленому вигляді. Хто в цей час бачить інше тлумачення свободи слова, той ставить себе поза спільнотою. Він повинен розуміти, що і спільнота, захищаючи простір довіри, з якого вона й виникла, себе захищатиме. Мародери довіри в інформаційному просторі нічим не відрізняються від мародерів у місті в часи стихійних лих.
Свобода слова, крім джерела поступу, це ще й універсальний засіб, риторикою щодо якого легко приховати свою некомпетентність і низький професіоналізм. Це - своєрідна паличка-стукалочка нікчеми. Але облишмо її для мирних часів. Під час війни має панувати свобода правди. Бо лише вона здатна перемогти неправду в обгортці фарисейства щодо свобод. Лише правдиве слово може утримати суспільство від дезорієнтації, зберігши в ньому простір довіри.
Коли ми усвідомимо, що концепти всіх свобод у своїх витоках мають довіру, яка формує суспільство, тоді ми зрозуміємо, як давати оцінки явищам у часи жорстоких випробувань, що нам їх доводиться переживати.
"Правда" війни полягає в тому, що у кожного "своя правда" - соціум пікселізується. Ми повинні знати, що це шлях до поразки й розпаду. Тому логіці ("правді") війни ми повинні протиставити логіку перемоги. А вона полягає у зміцненні довіри.
Нині спонтанні порядки правди, що завжди насичували довіру, зруйновані нігілізмом війни й ослаблені інформаційною агресією. Тому суспільство повинно згадати про ще один неперевершений механізм, на якому зростає довіра, - піклування.
Правдиве слово і піклування - ось логіка, яка врятує наше суспільство від деградації, розпаду і забезпечить нам перемогу. Саме з цієї логіки виникнуть нові спонтанні порядки як інститути нової України.