UA / RU
Підтримати ZN.ua

Чума. Спогади про літо і вибори

Піт заливав чоло, тому доводилося постійно втиратися, аби він не потрапляв в очі. Волосся намокло, на ньому весь час з'являлися солоні краплі. "Треба постригтися" - майнула думка. Але в кишені був лише дріб'язок, а скільки тепер коштує постригтися, я не знав...

Автор: Валентин Ткач

Піт заливав чоло, тому доводилося постійно втиратися, аби він не потрапляв в очі. Волосся намокло, на ньому весь час з'являлися солоні краплі. "Треба постригтися" - майнула думка. Але в кишені був лише дріб'язок, а скільки тепер коштує постригтися, я не знав. Усю зиму мене стригла вдома Леся, бо дуже вже не хотілося після стрижки в перукарні виходити на мороз з "босими вухами"...

Та коли мені кінчик носа знову залоскотала крапля поту і я чхнув, то таки вирішив сходити в перукарню. Стояла неймовірна спека, і про те, щоб сісти в транспорт, не могло бути й мови. Тим часом прохопилася думка: "От якби мав у кишені добрі гроші, то до перукарні дістався б на таксі".

Згадка про гроші сформувала плин думок під час моєї подорожі: як же зробити так, щоб людям завжди вистачало коштів на їхні найнагальніші проблеми? Адже це так логічно: сплачуючи за послугу, ти автоматично забезпечуєш комусь задоволення вже й його потреби. Тож чому так не відбувається?

У пошуках відповіді на ці фундаментальні питання буває дуже корисно розглянути "крайові задачі". В них зазвичай залишаються лише домінуючі фактори, тому можна не відволікатися на другорядне. Так міркуючи, я спробував уявити собі українця, в якого "все є". Однак це мені не вдалося. Бо, щойно я почав формувати його цілісний образ, як мене просто-таки знудило - так виразно уявив, скільки брехні, лукавства, зрад і підступних думок становлять тло цього портрета.

Щоб якось дати собі раду, мерщій повернув у затінок парку. Але й тут мені не минулося. Вже з першими кроками відчув "шлейф" створеного образу. Спершу мене опанував гнів, а потім - ненависть, злість, роздратування, презирство, обурення і заздрість.

Аби позбутися цього "товариства", додав ходи, але нічого не вийшло - я потрапив у поле страхів: страху оцінки, помилки, відповідальності, самотності, страху майбутнього... Жах, відчай, тривога, приниження й пригніченість обступили мене. І хоча образ був не мій, однаково відчув вселенську безвихідь і неповноцінність.

Повернув на майданчик атракціонів. Але качки з моторчиками у штучному басейні не розважили мене. Самотність і безнадія впровадились у мій настрій. Я був вражений: гіркота і печаль, розчарування й безвихідь заповнили простір моїх думок.

Поблизу був магазин, то вирішив піти попити води. Сформована картина відступила, але все ще була виразною. А тим часом прийшла підказка-відповідь на моє запитання: ті, хто має зробити так, щоб усі "все мали", ніколи цього не зроблять. Не зроблять не тому, що самі вже "все мають", а тому, що ніколи нікому не подарують своїх принижень, страхів, зрад і підступності, які довелося їм пережити на шляху до того, щоб "мати все".

Вони інфіковані гріхом - сформувався в мене вислід. І тепер це як чума. Навіщо їм змінювати правила епідемії марнославства, марновірства й визискування ближнього? "Хочеш, як ми, "мати все" - пройди чуму" - ось їхня фундаментальна настанова. "Ми пережили її в коридорах влади, а ти пройди її в коридорах поліклініки, кабінетах БТІ, в "єдиних вікнах" монополістів" - ось їхня "вакцина" від "зайвих" запитань.

Картина зникла, але навіяні нею страхи залишилися. Іти в перукарню, щоб дізнатися, чи вистачить мені грошей постригтися, перехотілося. Натомість вирішив податися на базар купити черешень - має ж бути бонус від літньої спеки! Біля холодильника, де зазвичай купуємо рибу, зустрів Лесю: вона саме вийшла в обідню перерву з роботи купити додому харчів.

На моє здивоване "Що ти тут робиш?" вона дістала з сумочки носовичок, витерла мені очі й чоло, усміхнулась і сказала: "Вдома я тебе пострижу. Дивись, яка спека".

Враз куди й поділися страхи і клопоти, спека перестала видаватися такою нестерпною, а головне - я отримав відповіді на всі найпекучіші питання сьогодення, бо знайшов свого перукаря, і грошей на черешні вистачає!

…Йду додому, крадькома випльовую у траву кісточки смачнючих соковитих черешень, і простір ніжності, теплоти, вдячності, довіри й захвату починає навкруг мене свій коловорот.