На тему стосунків євреїв та українців написано чимало - від стосів томів пропагандистської літератури радянських часів до трохи менш численних видань з її розвінчання. Переважна більшість праць з даної тематики, які побачили світ в останні десятиліття, - спеціалізовані історичні розвідки, що ґрунтуються на документах. Автори ж «Діалогів порозуміння» обрали іншу, публіцистичну, форму - а саме інтерв’ю. Така форма нині дуже популярна в Європі.
Польська дослідниця і публіцист Ізабелла Хруслінська та історик Петро Тима, голова Об’єднання українців у Польщі, мають досвід розробки згаданої вище теми на прикладі польських реалій ставлення до національних меншин, адже в сусідів ця проблема досить жваво обговорюється. І в Україні та за кордоном автори за кілька років знайшли чимало людей, які про стосунки між євреями та українцями знають не з чужих переказів. Тих, з ким розмовляли дослідники, можна поділити на чотири групи: свідки та учасники подій, історики, дисиденти та сучасні публіцисти. З їхніх відповідей вимальовується картина суто людських стосунків між жителями певного міста чи села у певний історичний період. Життєві приклади не дають читачеві знудитися фактами і цифрами. Наприклад, чи знали ви, що Симон Петлюра замовив письменникові Степану Васильченку зворушливе оповідання про безневинно вбитого розлюченим натовпом єврея («Про жида Марчика, бідного кравчика»), і цей текст спеціально поширювали в українській армії задля пом’якшення вдачі солдатів?
«Український антисемітизм був погромний, а не програмний» - зазначив на презентації книжки відомий львівський історик Ярослав Грицак. На його думку, антисемітизму в Україні у звичному розумінні взагалі не існувало. Це була радше юдофобія, підживлювана непорозуміннями, які подекуди траплялися між народами, що жили разом. Багато героїв книжки вважають, що на громадській думці українців та євреїв, на жаль, більше позначилися не періоди їхнього мирного співіснування, які налічували сотні років, а нечисленні, проте вельми трагічні епізоди конфліктів. Антисемітизм в Україні, погоджується ряд учених, це «антисемітизм обставин». За часів Речі Посполитої шляхта за позики давала євреям-фінансистам владу над українськими селами. Пізніше деякі юдейські митці вливалися до лав адептів радянської інформаційно-пропагандистської машини. Міфи та штампи, породжені в ті часи Компартією та КҐБ, міцно вкоренилися в людській свідомості і позбутися їх навіть за роки новітньої української державності не вдалося - і в нинішніх історичних обставинах більшість авторів публікацій усе ще спираються на старі стереотипи у відносинах двох народів і, що найгірше, - створюють нові.
Історичні факти з ХХ століття про спільну боротьбу українців і євреїв - як-от існування єврейського куреня у складі Української галицької армії чи єврейська національно-культурна автономія в рамках Української держави доби Центральної Ради - не стали основою для формування нової громадської думки, зазначив інший український дослідник цієї тематики Володимир В’ятрович. Він документально довів, що радянські спецслужби проводили тривалу і цілеспрямовану кампанію із провокування українсько-єврейських конфліктів та протидії будь-яким крокам двох народів на шляху до порозуміння протягом усього повоєнного періоду - аж до розвалу СРСР. Його наукові розвідки можна порадити тим, хто після прочитання «Діалогів порозуміння» схоче дізнатися про порушену проблему ще більше.
«Євреї та українці мали багато спільного у минулі віки - найголовніше, вони були позбавлені власної державності, - зауважує один з героїв книжки. - І тому їм є чого повчитись одне в одного. Зокрема, українці могли б повчитися у євреїв консолідованості нації».
Автори привертають увагу читачів усіх національностей до питання цивілізованого ставлення до людей інших етносів, прагнуть українцям дати можливість відчути себе українцями, бути толерантними у ставленні до народів, які живуть поряд, а євреям - показати, що значить бути євреєм українським.
Ізабелла Хруслінська, Петро Тима. Діалоги порозуміння.
Українсько-єврейські взаємини. - К.: Дух і літера, 2011. - 328 с.