UA / RU
Підтримати ZN.ua

Безсистемна реабілітація

Від часу, коли до лікарень почали надходити перші борти з пораненими військовими, питання відновлення здоров'я після травм постало дуже гостро.

Автор: Ірина Лоюк

І річ тут не тільки в лікуванні. Потрібен був такий вид допомоги, що забезпечив би повернення до повноцінного життя з найменшими змінами для здоров'я. Для цього й існує така сфера як реабілітація. Поряд з лікуванням і профілактикою реабілітація вважається окремою стратегією системи охорони здоров'я.

В означеній сфері експерти трактують поняття "реабілітація" як відновлення життєдіяльності. Вона має бути реакцією на певне порушення в людини (фізичне чи психологічне), для усунення якого потрібна допомога реабілітологів.

Простий приклад. Людина зламала руку. Відразу після потрапляння до лікарні їй має надавати допомогу не тільки лікар, а й реабілітолог. Завдання лікаря - скласти кістки й накласти гіпс, завдання реабілітолога - зробити так, щоб рука працювала, ніби травми й не було. Тобто це не тільки одужання, а й повне відновлення і повноцінне функціонування.

Цивілізована система реабілітації спирається на кілька основних моментів:

- головна мета - запобігання інвалідизації і, за можливості, повне відновлення;

- реабілітація починається якомога раніше - відразу після стабілізації пацієнта;

- працює мультидисциплінарна команда - група фахівців, які спільно визначають шляхи реабілітації та складають її індивідуальну програму;

- застосування принципів кейсменеджменту (для організації надання допомоги конкретній особі і координації всіх її моментів з різними суб'єктами реабілітації).

Якщо коротко охарактеризувати ситуацію з реабілітацією в Україні, то тут усе поставлено з ніг на голову. Законодавство про охорону здоров'я традиційно, як і за радянської системи, визначає реабілітацію другорядним видом медичної допомоги. Результат - втрачено її головну мету, немає відповідних фахівців і системи як такої. Крім того, основні реабілітаційні заходи, відповідно до Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні", починаються після того, як людина вже стала такою особою. Про запобігання інвалідизації навіть не йдеться, і кожен з нас живе в Україні з великим ризиком не отримати всієї можливої допомоги і набути інвалідності після травми.

Реабілітація не обмежується тільки фізичною та медичною реабілітацією. Експерти також виділяють психологічну, професійну, рекреаційну, спортивну реабілітацію.

Про психологічну реабілітацію і так званий розвиток цього напряму варто говорити окремо. Адже з нею пов'язано стільки дивної діяльності, що свій зміст цей важливий вид реабілітації практично втратив.

Зокрема, у листопаді 2015 року до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" було внесено зміни, що передбачають обов'язкове проходження безоплатної психологічної, медико-психологічної реабілітації всіма учасниками АТО/ООС. Історії, пов'язані з таким обов'язком, часто смішні, якщо не сказати сумні: починаючи з того, що військові не розуміли, чому вони мають звертатися до лікарів (іноді це були психіатри), і закінчуючи тим, що таке звернення згодом перетворилося на формальність.

Проблема закону - у повному нерозумінні його авторами поняття "реабілітація". Адже, як згадано вище, реабілітація - це відновлення після порушень. А якщо порушень не було, і людина досить спокійно ставиться до участі в бойових діях? Або якщо, перебуваючи в районах АТО/ООС, людина була далеко від району бойових дій? Людина не зазнала ушкоджень, тож проводити щодо неушкодженого відновлювальні заходи, м'яко кажучи, нерозумно.

Інший приклад нерозуміння суті реабілітації, який обурив українців, - це виділення коштів для психологічної реабілітації в санаторії "Женева". Тут кошти бюджетної програми витрачалися на що завгодно, тільки не на психологічну реабілітацію, якою вона має бути.

Проте не слід зосереджуватися лише на негативних прикладах. Варто згадати й про те, як позитивно впливає на ветеранів з інвалідністю спортивна реабілітація. Її результати ми спостерігали під час Ігор Нескорених. Ця ініціатива потребує системного впровадження й підтримки як потужний і дієвий засіб реабілітації осіб з інвалідністю. Найкраще цьому посприяло б ухвалення відповідного закону.

Історія намірів створити адекватну систему реабілітації в Україні набула нового розвитку після приїзду в грудні 2015 року Місії ВООЗ з питань реабілітації та визначення стану осіб з інвалідністю. У звіті місії вказано на невідповідність реабілітації в Україні стандартам надання реабілітаційної допомоги, зокрема виокремлено проблеми, про які йшлося вище. Бойові дії на Сході України тривають, військові повертаються з фронту. Це мало би консолідувати й спонукати відповідальні органи влади нарешті розпочати адекватні дії для побудови системи реабілітації, однак цього не сталося. Все, що відбувалося далі, стало результатом боротьби амбіцій і небажання представників влади співпрацювати.

Так, при комітеті ВР з питань охорони здоров'я було створено координаційну раду з питань реабілітації та робочу групу з розроблення проекту Закону України "Про попередження інвалідності та систему реабілітації в Україні". До роботи залучили велику кількість фахівців, які досить потужно працювали над текстом проекту. Однак законопроект №4458 від 15.04.2016 р. настільки не відповідав напрацьованому, не задовольняв потреб країни та вимог нової системи, що окремі експерти-співавтори відкликали свої підписи, і документ було повернуто на доопрацювання.

2017 року в АП утворили робочу групу при офісі уповноваженого з питань реабілітації учасників бойових дій. Залучені фахівці, розчаровані в попередньому законопроекті, працювали на волонтерських засадах заради створення адекватної системи реабілітації. Законопроект "Про систему реабілітації", який потім, зважаючи на політичні течії в країні, перетворився на проект закону "Про реабілітацію осіб, які входять до складу сил безпеки і сил оборони, та деяких інших осіб", що враховує всі рекомендації, надані Місією ВООЗ, був відправлений для опрацювання в зацікавлені міністерства, структури й відомства сектора безпеки і оборони. Його зрештою презентують і обговорюють з іноземними фахівцями. Опрацьовано близько 500 зауважень від більш ніж 50 осіб. Та на останньому етапі МОЗ відкидає його, бо має власні плани щодо реабілітації.

Що відбувається в МОЗ? Міністерство не бачить реабілітацію окремою стратегією охорони здоров'я і вважає свою позицію єдино правильною. Ці питання в МОЗ підпорядковані директорату медичних послуг. Окремі представники міністерства, експерти, залучені за кошти міжнародної технічної допомоги, вже кілька років працюють над створенням нормативного документа про реабілітацію. Спочатку вони обіцяли власний закон про реабілітацію. Однак через конфлікт між міністерством і профільним комітетом ВР цю ідею відкинули. І пообіцяли постанову Кабміну або наказ міністерства про реабілітацію.

На сьогодні цих документів не оприлюднено. У міністерстві запевняють: певні дії щодо вдосконалення реабілітаційної допомоги заплановано на час упровадження реформи вторинної ланки медичної допомоги, тобто з 2020 року. Чи вдасться це? Адже досі невідомо, якими будуть рішення нової влади. А тим часом співпрацюючи з АП, можна було владнати проблеми у стосунках із профільним комітетом і створити потрібну країні систему реабілітації.

Однак на кінець 2018 року маємо понад три тисячі осіб з інвалідністю, спричиненою участю в АТО, які не отримали цивілізованої реабілітаційної допомоги. Можливо, такій інвалідності в окремих випадках можна було б запобігти. Протягом 2014-2018 років близько 1000 осіб було направлено до США, Німеччини, Литви, Чехії, Ізраїлю та інших країн на лікування та реабілітацію, бо Україна допомогти не здатна.

У результаті страждають не тільки поранені й скалічені бійці. Без адекватної допомоги залишається ціла країна. І можна лише сподіватися, що колись цивілізована система реабілітації в Україні таки запрацює. Хоча б для наших дітей.