Аграрна політика в Україні повинна мати формування фермерського устрою, про що ще з 90-х років говорила Асоціація фермерів та приватних землевласників. Однак такої політики в Україні ніколи не було. Чому так сталося розповів в інтерв’ю ZNUA один із авторів земельної реформи та перший фермер України (з 1987 р.) Іван Томич, з яким поспілкувалася Інна Ведернікова.
«Були окремі несистемні і нетривалі спроби рухатися в цьому напрямі. Тому ми і маємо сьогодні — і тут я висловлюся прямо, як є, — найбільшого аграрного монстра в світі, що загрожує сільській місцевості і національній демократичній Україні. Це агрохолдинги, що є панівними в Україні, як і в низці неєвропейських країн», – зазначив Томич та наголосив, що без державної стратегії навіть кадрові перестановки – це просто порожній звук.
За словами Томича, сьогодні понад 70% найкращих чорноземів у світі перебувають під контролем глобальних компаній. Він підкреслив, що ніде крім України немає таких величезних обсягів концентрації землі – до мільйона гектарів – у компаній, які контролює бізнес-середовище та власники. Експерт підкреслив, що така ситуація – це шлях в нікуди, в порожні села, безробіття та втрату останнього державного ресурсу. І це відбувається прямо зараз.
У відповідь на питання, чому так сталося, Томич зазначив що земельна реформа та реформа децентралізації пішли в різних напрямках. І як результат, актуальна земельна аграрна політика порівняно з децентралізованою політичною системою несе в собі зовсім інший зміст.
«Я маю на увазі олігархізацію сфери і відмову держави від фермерського устрою. Це очевидно, але кожна українська влада офіційно цього не визнає і продовжує маніпулювати цифрами, фактами і, знов-таки, необізнаністю населення країни та довірливістю європейців. Які, до речі, ніколи не зрозуміють, як можна брехати від імені держави», – додав експерт.
Ба більше, за словами Томича, децентралізація не тільки ніяк не вплинула на структуру аграрного виробництва, а, навпаки, стала зручним та ефективним інструментом для посилення впливу великого бізнесу на місцях. Так сталося, тому що головним питанням для непатріотичних еліт, яке проходило крізь усі роки незалежності України, був розвиток громад, регіонів та економіки, а хто володітиме українською землею.
«Якщо повернутися на початок 90-х, то в той час переважав соціалістично-комуністичний політичний устрій і влада намагалася зберегти колгоспно-радгоспну систему. Але така політика очікувано призвела до кризи: у 1997–1998 роках 88% сільськогосподарських підприємств були збитковими. Бартер, безвихідь, незасіяні поля... І в 1999–2000 роках Кучма почав робити перші вимушені позитивні кроки. Але вони, на жаль, не стали системними. А вже 2001 року у владі взагалі засумнівалися, як рухатися в аграрному секторі далі», – нагадав Томич.
За його словами, аби вибудувати тривалу держполітику, українцям не вистачило компетенцій та, що найголовніше, політичної волі. Влада вирішила запустити у село великий бізнес і на заміну колгоспам прийшли агрохолдинги. Однак, додав Томич, це все відбувалося поступово.
«Тоді господарство у кілька тисяч гектарів здавалося надто великим. Пам'ятаю, як під кінець 2001 року з`явилися перші приватні, приватно-орендні господарства десь у 10–12 тисяч гектарів землі. Так, покійний Іван Степанович Плющ казав: «Ну ти дивись, які вже господарства сформувалися!». Але це були мізерні обсяги порівняно з тим, до чого ми дійшли сьогодні», – додав експерт.
Тобто олігархічний уклад формувався як у промисловості, так і в сільському господарстві. Саме такою була політична воля. Водночас підкреслив Томич, цей рух підтримувала й значна частина «наших закордонних братів».
«Західні компанії, що заходили в Україну зі своїми, фінансами, матеріально-технічними ресурсами, багато зробили для розвитку такого сценарію. На міжнародному рівні склалася серйозна коаліція, яка працювала на перспективу формування саме такого устрою економіки України. А зараз ми пожинаємо плоди», – додав Томич.
За його словами, важливо розуміти, що на самому початку децентралізації у 2014 році олігархічна система вже була сформована. І вона контролювала близько 80% сільських територій.
«І капітал, звісно, дуже добре розумів, що йому потрібно розвиватися далі. А як? Інвестувати у політичні проєкти місцевих органів влади. І у переважній більшості великий бізнес профінансував або голів сільських об’єднаних територіальних громад, або депутатів, які стали основою системи прийняття рішень у місцевих громадах», – зазначив Томич.
Тобто, за словами експерта, політична структура на селі стала не противагою, а інструментом олігархічного устрою. Як, виходячи з цього, і сама децентралізація. При цьому, додав Томич, у таких умовах неможливо було розвивати за європейським зразком підприємництво, фермерство та кооперацію на селі. Адже це не відповідало інтересам ні політично сформованого устрою, ні олігархічної системи Україні. У підсумку українська система сформувалася в принципі, як в окремих європейських країнах, але виконує протилежну місію.
На зауваження про те, що у містах за таких же умов ситуація інакша, Томич зазначив, що міста на відміну від сіл об’єктивно розвиваються.
«Туди їдуть жити та працювати люди із сіл і містечок. Промислові підприємства створюють робочі місця плюс так чи інакше, але дрібний бізнес у містах може працювати. А сільське господарство та сільські громади — це зовсім інший формат», – додав експерт.
Він пояснив, що технології агрохолдингів витісняють робочі руки. У селах немає роботи, тож люди їдуть у міста, а території пустіють. Так, відплив населення із сіл — це світовий тренд, але якщо процесу не регулюватиме держава, не продумуватиме правильної регіональної політики, то буде катастрофа і з землями, і з економікою, і з традиціями тощо.
«По-перше, сьогодні переважна більшість населення розвинених цивілізованих країн Євросоюзу проживає у сільській місцевості. Державна політика там спрямована на підтримку і розвиток саме територій. Людина живе у віддаленому лісі Австрії, а має всі блага цивілізації, що і людина у Вені. Тому люди, безумовно, намагаються жити не у мегаполісах, а в сільській місцевості. Це відрізняє Європу від колишніх соціалістичних країн кардинально», – зазначив експерт.
По-друге, за словами Томича, увагу держави в сільській місцевості значною мірою акцентовано на фермері. На інфраструктурі, яка утворюється навколо фермера: кооперативах, ринках, сервісних центрах та іншому. Це все, за його словами, цеглини, з яких побудовані сільські території в європейських країнах.
По-третє, середній розмір фермерських господарств у Європі 17 гектарів, у Польщі 9 гектарів, у Румунії взагалі 3 гектари. І ніхто, додав Томич, ніхто не намагається серйозно збільшувати кількість землі у банку фермера. Тому що це життя сільської місцевості, життя країни. Що більше сільська територія насичена людьми, то сильніша національна економіка країни.
«А у нас спочатку був один колгосп на два-три села, серед яких не було рівності. А тепер — один олігарх, умовно, на кілька районів або й більше», – додав експерт.
Раніше почесний президент Асоціації фермерів та приватних землевласників (АФЗУ) України Микола Стрижак зазначав, що земельна реформа дала необмежені можливості тим, хто приймає рішення щодо розпорядження земель, не встановивши для цього належних запобіжників.