За кількістю депутатів парламентська фракція «Слуга народу» досі становить більшість від конституційного складу Верховної Ради і має права коаліції. Однак з травня 2022 року єдиним рішенням, для якого «слугам» вистачило лише своїх голосів, стало призначення Василя Малюка головою СБУ, пише у статті «Синдром ліквідації. Немає парламенту — немає демократії» експерт Центру політико-правових реформ Андрій Магера.
«Це означає, що фракція «Слуга народу» є фактично недієздатною, бо останні чотири роки не здатна власними силами забезпечити результативні голосування без ситуативної підтримки з боку інших депутатських фракцій і депутатських груп. Таким чином, формальна наявність монобільшості не забезпечує її реальної політичної спроможності, а свідчить про втрату нею політичної суб’єктності та залежність від зовнішніх і ситуативних центрів впливу. У цьому контексті парламент фактично перестає бути самостійним майданчиком ухвалення рішень, перетворюючись на інституцію, де рішення лише оформлюються, але не формуються», – пояснює автор.
Ще більше ці сумніви посилюють окремі розслідування НАБУ та САП, які стосуються можливих механізмів впливу на народних депутатів під час голосувань. І на жаль, як наголошує Магера, це стосується не лише СН, а й опозиції.
«Якщо всередині «Слуги народу», за даними слідства, інструменти підкупу могли використовуватися для консолідації більшості, то в інших політичних силах — навпаки, для її розбалансування. У такій ситуації постає додаткове запитання: чи може чинний парламент узагалі відновити суб’єктність, якщо самі практики ухвалення рішень викликають сумніви щодо його незалежності?», – пише автор.
Це за словами Магери також робить актуальним питання інституційних механізмів відповідальності та координації у Верховній Раді. Адже відсутність чітко оформленої та політично відповідальної коаліції лише поглиблює кризу суб’єктності ВРУ.
Як писали минулого тижня ЗМІ із посиланням на депутатів «Слуги народу» у фракції монобільшості незадоволені діяльністю та комунікацією прем’єр-міністерки Юлії Свириденко, тому вони відкрито відмовляються підтримувати урядові законопроєкти, хоча від ухвалення деяких із них залежить майбутнє країни.
Водночас депутат з фракції «Голос» Ярослав Железняк висловлював сумнів, що депутати зберуться на цей пленарний тиждень. У вівторок, 24 березня, засідання не було. Однак наступного дня парламентарі все ж зібралися і навіть ухвалили низку рішень. Щоправда всі законопроєкти чи постанови, ухвалені того дня, були депутатськими чи президентськими ініціативами, а не урядовими.