Історія всіх українських президентів (за одним сумно відомим винятком) проста, як апельсин. Усі вони приходили до влади з відчуттям, що, оскільки вони кращі за попередників як люди, то будуть кращими за них і як президенти. З часом наставало усвідомлення, що не в намірах річ. Добрі наміри були, але відчуття несправедливості українського життя нікуди не зникало, а все інше (навіть таке велике, як безвіз, Томос і сильна армія) видавалося другорядним. Потім навколо президента утворювалася булька, уявна реальність, яку активно підтримувало оточення. Потім приходили вибори, - і булька тріскала.
Про це у своїй статті для DT.UA пише Олександр Щерба, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Австрії. На його думку, всі наші президенти потрапляли в один і той же лабіринт, в кінці якого була одна і та ж пастка.
"Парадокс нашого політичного життя полягає в тому, що ми все ще не маємо однозначної відповіді на запитання, в чому ця пастка полягала, - зазначає дипломат. - Наша пастка - це українська бюрократія, чиновництво. Система, яка робить корупцію неминучою. Система, яка бере президента в обійми, а потім проковтує, як удав. Система, яка є незламною, всюдисущою і напрочуд живучою. Система, яка невтомно, патріотично, в поті чолі - часто безкорисливо! - працює на вихлоп, а не на рух. Система, яка топить найкращі наміри в морі непотрібних слів, інструкцій, узгоджень, пояснень, постанов".
Детальніше про виклики перед новим президентом читайте у статті Олександра Щерби "Нотатки на полях (чергового) апокаліпсису" у тижневику "Дзеркало тижня. Україна".