Державна стратегія регіонального розвитку на 2021-2027 роки визначає окремі типи територій, які потребують особливої уваги з боку держави, до яких належать сільські території у несприятливих умовах. Якщо пріоритет держави (на ділі, а не на словах) – зберігати і розвивати ці території, потрібні оперативні та системні законодавчі, інституційні, організаційні та фінансові заходи, пише директор з науки та розвитку Інституту громадянського суспільства, співавтор реформи децентралізації Анатолій Ткачук.
«Проте лише заходами зупинити негативні процеси в сільських територіях нереально. Вирішити проблеми можна лише за умови, що ці заходи підтримуються інтегрованими проєктами розвитку, які можливі на основі підготовки, ухвалення та фінансування амбітної комплексної програми регіонального розвитку для сільських територій», - наголошує автор.
Така програма має орієнтуватися не тільки на дорогу інфраструктуру, а передусім на звичайних жителів сіл, людей молодшого та працездатного віку для їхньої мотивації розвиватись і реалізовуватись у своїх громадах через:
- створення умов зайнятості та само зайнятості сільського населення (от чому треба не підганяти високими податками селян продавати паї, а, навпаки, допомагати розвивати індивідуальні господарства);
- стимулювання мікропідприємництва та фермерства (яке позбавили всілякої державної підтримки якраз у період відкриття ринку землі);
- стимулювання переїзду міських жителів і вимушених переселенців з окупованих територій у сільські території та підтримки їхніх підприємницьких проєктів (тим більше, що у нас не запрацювала жодна масштабна держпрограма підтримки переселенців; у людей немає ні житла, ні стимулів, через що багато хто повернувся на окуповані території);
- створення умов для доступності публічних послуг і соціальних благ жителям сільських поселень поза ними (дороги між селами в жахливому стані, ряд громад і старостинські округи роздуті за площею);
- підтримку проєктів, спрямованих на розвиток людського капіталу у сільських поселеннях;
- надання психологічної підтримки сільському населенню у формуванні сприйняття сучасних викликів як таких, що можуть стати можливостями для розвитку, а не невирішеними проблемами.
Саме держава формує політику у різних сферах, визначає засоби впливу та виділяє на це публічні ресурси. І тут дуже важливо, аби ці засоби і кошти були адекватними ситуації, мали тривалий позитивний вплив, а не просто були закопані у чергові егопроєкти (проєкти, що тішать амбіції політиків, але не мають тривалого позитивного впливу на розвиток).
«Однак усе це про велику державну стратегію. А для неї потрібна розумна політика держави», - нагадує Ткачук.
Втім, проведені останніми роками вправи з міністерством, яке повинне опікуватися проблемами сільськогосподарського виробництва та сільського розвитку, не сприяли подоланню означених проблем і формуванню адекватної державної політики щодо сільських територій, зазначає автор.
На його думку, насамперед треба визначитись, який орган відповідає за сільський розвиток та як виглядає державна політика на хоча б середньострокову перспективу.
«І часу, на жаль, у нас не так багато. Інакше в існуючому хаосі і плутанині, накладених на відкритий ринок землі, ми втратимо останній стратегічний ресурс – землю і людей. Про перспективи таких знекровлених безвідповідальністю влади країн написано достатньо розумних статей», - підсумовує автор.
Як потрібно інвестувати в людину на селі? Навіщо потрібна загальнодержавна волонтерська програма? Як без особливих змін в законодавстві і великих витрат почати піднімати сільську освіту? Яким чином поліпшенню медичного обслуговування в селі можуть допомогти медики-пенсіонери? Як стимулювати підприємництво на селі? Навіщо селу соціальне таксі? Відповіді на ці та інші питання читайте у статті Анатолія Ткачука «Село і люди-2. Як врятувати сільські території від занепаду і не втратити України» у ZN.UA.