Війна в Україні завершиться тоді, коли українські військові перемоги замінять російські політичні реалії, вважає американський історик, письменник, дослідник націоналізму й тоталітаризму Тімоті Снайдер. У своєму блозі, аналізуючи дійсність, він розмірковує над прогнозами і малює сценарії, які вважає найбільш реалістичними до втілення найближчим часом.
“Українці, погодьтеся, виявилися приголомшливо хорошими воїнами. Вони провели серію оборонних, а тепер і наступальних операцій, які хочеться назвати «підручниками», але правда в тому, що ці підручники ще не написані; і коли вони будуть написані, українська кампанія надасть приклади. Вони зробили це з дивовижним спокоєм, незважаючи на те, що їхні вороги вчиняють жахливі злочини та відкрито ведуть кампанію за знищення їх як нації”, – йдеться в матеріалі Снайдера.
Історик розмірковує і над перспективою ядерної війни дещо критично, але й не без перестороги. , Війни, яка, схоже знову нависла над світом, зважаючи на нещодавні однозначні натяки з боку Кремля.
“Використання грибоподібної хмари для завершення розповіді породжує занепокоєння та заважає ясному мисленню… Саме до цього Путін намагається завести нас своїми туманними натяками на ядерну зброю. Коли ми приймаємо його приклад, ми уявляємо загрози, яких Росія насправді не робить. Ми починаємо говорити про українську капітуляцію, просто щоб зняти психологічний тиск, який відчуваємо”.
“Війна може закінчитися кількома способами. Тут я хотів би розглянути лише один найбільш вірогідний сценарій, який може виникнути в найближчі кілька тижнів і місяців. Сценарій, який я тут запропоную, полягає в тому, що російська звичайна поразка в Україні непомітно зливається з російською (внутрішньою) боротьбою за владу, що, у свою чергу, вимагатиме відходу Росії з України. З історичної точки зору, це дуже знайомий ланцюг подій”, – зазначає Снайдер і продовжує…
Те, що відбувається на телебаченні, важливіше, ніж те, що відбувається в реальності
... Політична кар'єра Путіна базується на використанні контрольованих ЗМІ для перетворення зовнішньої політики на заспокійливе видовище. Іншими словами: виживання його режиму залежить від двох передумов: те, що відбувається на телебаченні, важливіше, ніж те, що відбувається в реальності; і те, що відбувається за кордоном, важливіше, ніж те, що відбувається вдома. Мені здається, що ці приміщення вже не витримують. З мобілізацією різниця між вдома та за кордоном була зруйнована; з програними битвами різниця між телебаченням і реальністю послабилася. Реальність починає мати більше значення, ніж телебачення, а Росія – більше, ніж Україна.
Розкол у російському суспільстві і в кремлівських “елітах”
І в еліті, і в громадській думці Росії є розкол, і зараз це стає помітним на телебаченні. Дехто вважає, що війна — це свята справа, і її можна виграти, якщо... посилати на фронт більше людей і техніки.
Військові блогери, які фактично перебувають на фронті, чиї голоси стають все більш популярними – це пастка для Путіна, через ці голоси він виглядає слабким. Інші вважають, що війна була помилкою. Ці голоси зроблять його дурним. Це лише найосновніша з низки суперечливих позицій, з якими зараз стикається Путін з відкритої та ослабленої позиції.
"Війна за кордоном послаблює ваші позиції, і якщо цю війну неможливо виграти, краще закінчити її сьогодні, а не завтра" – згадує народні мудрість Снайдер. Я підозрюю, що Путін цього ще не бачить. Однак він зайшов достатньо далеко, щоб зрозуміти, що він повинен діяти в реальному світі, хоча поки що його вибір був невдалим.
Мобілізація в РФ була надто пізньою, щоб змінити ситуацію до зими
Мобілізація була достатньо масштабною, щоб відштовхнути населення, надто малою і, головне, надто пізньою, щоб змінити ситуацію до зими. Ймовірно, це був результат компромісу, який показує нам, що Путін править не один. Путін намагається командувати військами в Україні. Його невдачі відкривають його для критики (поки що непрямої). Але Путін, схоже, застряг у ситуації: просто завершення війни зараз, без зміни теми, посилило б деяких його критиків. Але тепер, коли мобілізація вже була випробувана, у нього мало засобів застосувати більшу силу. Отже, як змінюється предмет?
І тому ми можемо побачити вірогідний сценарій того, як ця війна закінчиться. Війна є формою політики, а російський режим змінюється поразкою. Оскільки Україна продовжує вигравати битви, один розворот супроводжується іншим: телебачення поступається реальності, а українська кампанія поступається боротьбі за владу в Росії. У такій боротьбі немає сенсу мати озброєних союзників далеко в Україні, яких було б корисніше розгорнути в Росії: не обов’язково у збройному конфлікті, хоча це не можна повністю виключити, але для стримування інших і захисту себе. Для всіх зацікавлених, можливо, погано програти в Україні, але гірше програти в Росії.
Путіну доведеться піти з України заради власного політичного виживання
Логіка ситуації на користь того, хто найшвидше це усвідомлює, вміє контролювати та перерозташувати сили на карті. Як тільки падіння починається, швидко втрачається сенс тримати російські війська в Україні взагалі. Знову ж таки, з цього не обов’язково випливає, що в Росії будуть збройні зіткнення: справа в тому, що, оскільки нестабільність, спричинена війною в Україні, актуалізується, російські лідери, які хочуть отримати щось від цієї нестабільності або захиститися від неї , захочуть, щоб їхні центри влади були поряд з офіційною Москвою. І це, звичайно, було б дуже добре, і для України, і для світу.
Путіну не знадобиться виправдання, щоб піти з України, оскільки він робитиме це заради власного політичного виживання. Попри всю його особисту прихильність до дивних уявлень про Україну, я вважаю, що він більше прив’язаний до влади. Якщо сценарій, який я тут описую, розгорнеться, нам не доведеться хвилюватися про те, про що ми зазвичай хвилюємося, наприклад про те, як Путін ставиться до війни та чи будуть росіяни засмучені програшем. Під час внутрішньої боротьби за владу в Росії Путін та інші росіяни будуть думати про інші речі, і війна поступиться місцем більш нагальним проблемам. Іноді ви змінюєте щось, а іноді щось змінює вас.