Політична участь, особливо у гібридних політичних режимах на кшталт України, – один із найважливіших факторів розвитку суспільства та держави. Однак у нашій країні громадянське суспільство ще має виборювати своє право допомагати державі розвиватися.
«Чим більше людей долучається до суспільно-політичної активності, тим ефективніше громадянському суспільству вдається захищати свої політичні права та інтереси. Впливати на владу щодня, не доводячи ситуацію до революцій», – пише аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва Сергій Шаповалов у статті « Політично неактивні. Вирок чи перспектива для зростання? ».
Зростання політичної участі прискорить реалізацію в Україні структурних політичних реформ, які впливають на якість представницької демократії в ній, а отже, і на здатність країни протистояти російській агресії.
Згідно з опитуваннями, до 10% громадян України долучаються до тих чи інших форм суспільно-політичної активності. До дій, спрямованих на те, щоб впливати на ухвалення рішень (хоча б на місцевому рівні), готові долучатися ще менше.
«Україна драматично не відрізняється від західних демократій за кількістю людей, які регулярно долучаються до тих чи інших форм політичної участі, але наше суспільство відрізняється меншою потенційною активністю ширших мас суспільства», - зазначає Шаповалов.
Українці значно менше, ніж європейці, користуються інструментом петицій: у більшості західних країн цей інструмент використовує понад половину громадян, а в Україні – близько 14%.
Щодо участі у мирних зібраннях, українці не критично відрізняються від жителів країн західних демократій. А за параметром членства у партіях ми взагалі мало відрізняємося від європейців.
За рівнем інтересу громадян до політики Україна опинилася наприкінці списку серед порівнюваних країн. Однак для громадянської політичної культури важлива не лише кількість громадян, які активно цікавляться політикою. Важливою є потенційна залученість, тобто маса людей, яка може мобілізуватися для політичної участі в разі потреби, зазначає автор.
В Україні близько 24% громадян вірять у свою здатність впливати на стан справ у країні, але майже 70% вважають, що особисто вони не можуть вплинути на це.
Крім того, українці здебільшого мають установку не довіряти незнайомцям, що не сприяє колективній соціально-політичній активності.
«Коли люди за замовчуванням не довіряють оточуючим, це унеможливлює національну згуртованість. У кожної окремої людини немає розуміння цілісного суспільства, себе як частини цього суспільства і що заради блага цього суспільства слід мобілізуватися до дій, витрачаючи власні ресурси. Це підриває потенційну суспільно-політичну активність», - пояснює Шаповалов.
Слабка потенційна активність суспільства призводить до того, що еліти дозволяють собі ігнорувати вимоги активного громадянського суспільства, організовувати напади на активістів, розуміючи, що за 10% активістів немає підтримки потенційно активних 40–60% громадян.
Революції 2004-го та 2014 років, хвиля волонтерства після збройної агресії Росії, довели здатність українського суспільства мобілізуватись у критичні для країни моменти. Проте громадяни не мобілізуються в умовно мирній ситуації, наприклад, коли у високих кріслах опиняються корумповані посадовці.
Проте дані соцопитувань свідчать, що найближчими роками формуватиметься прошарок з приблизно 30% потенційно активних громадян, зазначає Шаповалов.
Близько третини громадян говорять, що надають благодійну грошову чи матеріальну допомогу людям чи громадським організаціям, які вирішують певні суспільні проблеми.
«Однак проблемою залишається те, що понад половина громадян не беруть участі у будь-якій волонтерській активності, не вдаються до жодної з форм політичної участі та не виявляють інтересу до них», - зазначає автор.
Це свідчить про те, що попереду в українців довгий шлях до становлення спроможного громадянського суспільства та перетворення України на стабільну демократію.
Більш як половина українців не бере участі у жодній волонтерській активності, не вдається до жодної з форм політичної участі та не виявляє інтересу до них. Які наслідки невисокої потенційної політичної активності українців? Чому так сталося у країні двох Майданів? Та чи будуть українці більш політично ініціативними у майбутньому? Подробиці – у матеріалі Сергія Шаповалова «Політично неактивні. Вирок чи перспектива для зростання?» у ZN.UA.