Вчора, 25 жовтня, спікер Великих національних зборів Туреччини Нуман Куртулмуш підписав законопроєкт про ратифікацію вступу Швеції до НАТО й передав його на розгляд парламентського комітету із закордонних справ. Цьому передувало підписання президентом країни Реджепом Ердоганом протоколу про вступ Швеції до НАТО двома днями раніше. Немає особливих сумнівів у тому, що турецький меджліс ратифікує його найближчим часом.
Нагадаю, що Швеція подала заявку на членство в НАТО одночасно з Фінляндією в травні минулого року на хвилі стурбованості питаннями регіональної безпеки після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну. Країни-кандидати мали отримати згоду всіх чинних членів оборонного союзу. Всупереч початковим розрахункам, синхронізувати процес не вдалося. Минулого квітня після швидкого проходження всіх формальних процедур Фінляндію прийняли до НАТО, проте вступ Швеції до Альянсу Туреччина заблокувала.
Що ж змусило Ердогана тепер змінити свою позицію?
Минулого року Реджеп Ердоган скористався ситуацією, щоб висловити претензії стосовно політики Швеції, що стала притулком для активістів турецьких опозиційних рухів, зокрема курдів і прихильників Фетхуллаха Гюлена, яких Анкара звинувачує в тероризмі.
У публічній риториці турецька влада також висловлювала обурення через інциденти зі спаленням Корану, які розгнівали турецьке суспільство. Образ захисника ісламу від посягань був особливо важливим для Реджепа Ердогана напередодні виборів, що відбулися в Туреччині у травні цього року.
Для Швеції, відомої своїм дбайливим ставленням до питань надання притулку біженцям, вимога Туреччини змінити політику в цій сфері виглядала проблематичною. Анкара ж невтомно обурювалася тим, що прихильники Курдської робітничої партії, яка вважається в Туреччині терористичною, вільно проводять на вулицях шведської столиці публічні заходи. Щоправда, якраз восени 2022 року у Швеції відбулися вибори, за результатами яких ліві політичні сили, традиційно чутливіші до питань захисту біженців і свободи асоціацій, втратили лідерські позиції. Для нової правоцентристської коаліції піти назустріч побажанням Туреччини виявилося дещо простіше.
Протягом останнього року Стокгольм доклав значних зусиль для подолання вето Анкари. Для цього Швеції минулого року навіть довелося внести зміни до Конституції. Ці доповнення дозволяють обмежувати свободу зборів груп, пов’язаних із терористичною діяльністю. Зміни набрали чинності з 1 січня 2023 року. А вже цього року шведський парламент посилив антитерористичне законодавство, криміналізувавши публічне заохочення терористичної діяльності та вербування до терористичних організацій.
Минулого грудня Швеція вперше екстрадувала члена Курдської робітничої партії Махмуда Тата. Протягом попередніх шести років він вимагав надати йому притулок, однак у статусі біженця йому відмовили. У Стамбулі курдський активіст негайно постав перед судом за звинуваченням, звісно, в тероризмі.
Реджеп Ердоган стверджував, що Швеції було передано список зі 120 прізвищами «терористів», на видачі яких наполягала Анкара. Проте, схоже, турецькому лідерові важливіше було продемонструвати суспільству сам факт того, що Стокгольм пішов назустріч, аніж виконання програми-максимум із цього питання.
Якщо боротьба з тероризмом як публічне обґрунтування турецького шантажу була помітною частиною інформаційного порядку денного, інше питання, ймовірно, не менш важливе для Анкари, обговорювалося радше на непублічному рівні. Йдеться про продовження модернізації турецьких збройних сил.
Іще у вересні минулого року Управління державного контролю над експортом озброєння Швеції відновило видачу дозволів на експорт зброї до Туреччини. Так було скасовано заборону, введену 2019 року як реакцію на вторгнення Туреччини до Сирії.
Але головною винагородою Анкари за впертість стане реалізація довгоочікуваної закупівлі американських бойових літаків F-16. Нагадаю що, раніше Туреччину було виключено з програми виробництва та закупівлі новітніх винищувачів F-35 з огляду на купівлю 2019 року російських зенітних ракетних комплексів С-400. 2021 року Туреччина подала Сполученим Штатам заявку на контракт на загальну суму 20 млрд дол., який включав би 40 нових літаків F-16 і комплекти для модернізації 79 наявних. Згідно з заявою Реджепа Ердогана після саміту G20 у Нью-Делі за результатом зустрічі з президентом США Джо Байденом, останній дав зрозуміти, що пов’язує постачання F-16 із діями Туреччини щодо ратифікації заявки Швеції на вступ до НАТО. Звісно ж, президент Туреччини міг дещо покривити душею, коли сказав, що такий підхід американських партнерів його засмучує. Радше для Туреччини перестати перешкоджати Швеції в обмін на нормалізацію військово-технічного співробітництва зі США — вигідна угода.
Отже, схоже, формальні претензії до Швеції були лише частиною ширшого кола питань, щодо яких Реджеп Ердоган сподівався знайти порозуміння із західними партнерами. Наскільки можна судити, його шантаж значною мірою вдався.
За оцінкою старшої дослідниці Atlantic Council і Центру досліджень сучасної Туреччини Карлтонського університету Євгенії Габер, якщо до весняних виборів Ердоган використовував імідж сильного лідера, який рішуче обстоює національні інтереси на зовнішньополітичній арені для зміцнення своєї популярності, що похитнулася внаслідок девальвації ліри та катастрофічних наслідків руйнівного землетрусу, після виборів він шукатиме порозуміння із західними партнерами, насамперед для подолання тих-таки економічних труднощів. Схоже, розвиток цього сценарію ми й спостерігаємо.
Виконуючи взяті на себе зобов’язання, Стокгольм відтепер буде послідовним адвокатом інтересів Анкари у Європейському Союзі. Звісно, перспективу (досить туманну) членства Туреччини в ЄС це ніяк не наблизить. Однак Анкара зацікавлена в практичніших речах — модернізації митного союзу з ЄС і візовій лібералізації. Ці кроки є частиною зусиль уряду Реджепа Ердогана, спрямованих на оздоровлення економіки країни.
У вівторок, 24 жовтня, під час візиту до Стокгольма генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг висловив сподівання, що Швеція має стати членом Альянсу «в найближчому майбутньому». З листа, розісланого до столиць держав-членів, випливає, що процедуру сподіваються завершити до кінця листопада. Щоправда, залишається ще один упертий автократ, який прагне шантажем виторгувати якнайбільше для себе, — президент Угорщини Віктор Орбан. Ще недавно він висував абсурдні претензії до Стокгольма, вимагаючи припинити політику «очорнення Угорщини». Щоправда, раніше Будапешт обіцяв не ставати «останньою перешкодою» на шляху Швеції до НАТО.