Важка ситуація на фронті, розбалансована економіка, втрата вагомої частини довіри партнерів, розширення кризових осередків у світі змушує нас насамперед звернутися до власних внутрішніх ресурсів. Яким може бути рішення президента у такій ситуації, враховуючи, що більшість українців і політикум проти виборів до закінчення війни, пояснює Інна Ведернікова у статті «Із Україною в серці. Чому вибори не розв’яжуть проблем держави, що воює, і який вихід є в президента».
Результати опитування Центру Разумкова, проведеного на замовлення ZN.UA, показали, що в Україні стосовно виборів склався внутрішній консенсус. І мова не тільки про Конституцію та закон про військовий стан, які забороняють проводити вибори до завершення війні, а і про те, що більшість громадян проти проведення в Україні будь-яких виборів до кінця війни. Зокрема, Зеленський та політикум загалом такої ж думки. Ба більше, 51,3% громадян переконані, що зміна влади під час війни перешкоджатиме перемозі України у війні з Росією.
«Якщо ми не переобираємо парламент і не змінюємо президента, то єдине, що ми можемо змінити, — це виконавча влада. Тому що єдина точка докладання зусиль для ефективних якісних кадрових ротацій, — це уряд. Його слід переформатувати передусім із менеджерського, інтелектуального та професійного погляду. Аби перезавантажитися та вижити, нам потрібен інший мозковий центр, інші керівники державних органів, держпідприємств, ВПК тощо», – пише Ведернікова.
Та йдеться не про нову збірну солянку зі «своїх» на чолі з безхребетним, йдеться про коаліційний Кабінет міністрів, де буде представлено парламентські (а, можливо, й позапарламентські, але такі, що претендують на владу) політичні сили.
Такий уряд, за словами авторки, мають формувати коаліційні політичні сили передусім із професіоналів, які не обов’язково входять до лав партій. Його мета — компетентно, чесно та злагоджено управляти державою під час війни.
«Водночас президент, продовжуючи свою зовнішньополітичну діяльність, віддає управління державою коаліційному уряду, повністю усуваючи вплив на нього свого оточення. До того ж реально включається парламент, який забезпечуватиме законодавчу основу для роботи коаліційного уряду. А президент своєю чергою підписуватиме ухвалені парламентом урядові законопроєкти», – додає Ведернікова.
Таким чином, як пояснила авторка, Україна повернеться до чинної Конституції та парламентсько-президентської моделі управління державою. Також можна буде констатувати смерть монобільшості, якої давно не існує.
Ведернікова підкреслила, що це непросте рішення для президента. Однак, у критичний для країни момент воно засвідчить прагнення Зеленського стати держдіячем, здатним заради порятунку країни пожертвувати політичними амбіціями.
У контексті створення коаліційного уряду мова, зокрема, йде про новий суспільний договір між владою, армією та суспільством, ініціатором і гарантом якого на час війни може стати президент. Тоді в основу коаліційної угоди, яку підпишуть у ВР політичні партії та групи, – вони ж згодом створять коаліційний уряд – можуть закласти такі нагальні стратегічні завдання:
- перехід держави на військові рейки; максимальне зміцнення стійкості та обороноздатності країни з огляду на потреби забезпечення армії, включно з виробництвом власного (зокрема високотехнологічного) озброєння та боєприпасів;
- жорстка боротьба з корупцією в системі державного управління, аж до перегляду центрального та місцевих бюджетів, а також відмова від «кумівства» та «своїх людей» і повернення прозорого конкурсного добору на держслужбу;
- завершення структурування антикорблоку, зокрема організація та проведення своєчасного та прозорого конкурсу на посаду глави НАЗК; ухвалення законопроєктів з гарантіями повної юридичної та процесуальної незалежности САП, а також зміцнення інституціональної потужності НАБУ (власна експертиза, збільшення штату детективів тощо);
- ухвалення пакета всіх законів, потрібних для вступу до ЄС і НАТО, зокрема тих, що стосуються завершення судової реформи;
- завершення реформи системи держвлади, зокрема запровадження інституту державного нагляду за органами місцевого самоврядування, що критично важливо для зміцнення державної вертикалі та безпеки відразу після закінчення війни;
- розроблення нового комплексного плану розвитку країни з урахуванням рекомендацій ЄС, потреб регіонів і громад для того, щоб освоїти фінансову допомогу, яка вже надходить і надходитиме від донорів у процесі повоєнного відновлення;
- гарантоване забезпечення соціального мінімуму для всіх категорій населення, які цього потребують, передусім тих, хто постраждав у війні, та їхніх родин;
- пакет соціальних, економічних, демографічних заходів, спрямованих на створення умов для повернення в Україну громадян, які виїхали з країни після повномасштабного вторгнення Росії;
- створення максимально сприятливих умов для розвитку та релокації бізнесу (зокрема фермерства в сільському господарстві), підтримки підприємств, сплати податків тощо;
- підготовка та ухвалення спеціального рамкового закону для проведення повоєнних виборів парламенту та президента, аби ЦВК могла розпочати підготовку до них.
«Коаліційний уряд — це розподіл відповідальності. У цьому випадку — президента Зеленського з іншими політичними силами та їхніми лідерами, яких він мало шанував протягом усієї своєї каденції. Та коли нині президент говорить про єдність, — це не єдність виборців із ним. Ця єдність усіх. Інтелектуалів, візіонерів, менеджерів, незалежно від їхньої приналежності до політичних команд», – пише авторка.
За її словами, Зеленському слід визнати, що його команда не потягнула країни. Тоді як лідери парламентських партій мають згадати, що частина важкої ноші президента, згідно з Конституцією, належить їм.
«Звісно, завжди легше почекати на березі річки, доки повз тебе пропливе труп політичного ворога. Проте не тепер. Адже на протилежному березі Дніпра вичікує наш спільний кревний ворог», – йдеться у статті.
Саме тому, за словами Ведерникової, люди сприймуть таке рішення президента й лідерів політичних сил як серйозний крок до консолідації. Політики стануть видимими для суспільства. Або ізгоями — у разі відмови. Всім, як зазначила авторка, доведеться домовлятися й виконувати умови угоди, забезпечуючи злагоджену роботу уряду, парламенту та президента. І мета такої співпраці має бути одна — стати опорою для нашої армії.
«Вам не подобаються наші політичні сили? Але ж це ви їх обрали! Й вони не можуть зі своїм потенціалом і досвідом пересиджувати війну в парламенті. Вони мають брати участь у виконанні стратегічних державних завдань. Брати на себе відповідальність. Водночас ми абсолютно не впевнені, що всі найкращі фахівці обмежені наявними партіями. Коаліційний уряд має бути сформований за участю політичних сил, а не виключно з них», – пише авторка.
Ведернікова підкреслила, що такий уряд можна створити за війну лише раз і зробити це буде не так просто. І хоч як би українці не закликали політиків об’єднатися навколо Зеленського, все залежатиме передусім від нього. Тому що, як пояснила авторка, всі начулися про волюнтаризм і диктат президента щодо парламенту, уряду та силовиків. Начулися про те, що президент не сприймає критики й будь-яких заперечень, набачилися, як легко він прощається з людьми, нікому нічого не пояснюючи, доводячи інформацію про відставку офіційним указом.
Тому, як зазначила авторка люди, які мають прийти в новий уряд, яких ми хочемо побачити на чолі виконавчої влади держави, здатної відстояти себе, мають повірити, що Зеленський, стримавши своє бажання влади, втягне пазурі. І видасть кредит довіри країні для Перемоги. Триєдність президента, уряду й парламенту нині критично необхідна Україні.
Тим більше що такий крок був би потужним сигналом для наших стомлених міжнародних партнерів: ми здатні адекватно оцінювати ситуацію, перегруповувати сили, визначати пріоритети й ефективно реалізовувати їх не лише на словах, а й на ділі.