Однією з найбільш небезпечних помилок борців з корупцією в Україні є думка про те, що нібито головне - це перейняти європейські норми в частині відстеження і переслідування незаконного збагачення, щоб посадити всіх, хто того заслуговує. Однак це працює, тільки якщо, по-перше, корупціонерів не більше 5-7% і, по-друге, органи, покликані власне садити, некоррумпированы, пише старший економіст CASE Україна, член Несторивськой групи Володимир Дубровський у статті "Варяги" і "греки"-3: звивистий шлях у Європу, або Європейські принципи проти європейських норм" в тижневику "Дзеркало тижня.Україна".
Як пише автор, "коли закон порушують всі, або майже всі, він не може бути "один для всіх": всіх не посадиш, хіба що тих, хто не домовився. Тому на практиці суворі антикорупційні закони стають жертвою того ж виборчого правозастосування, яке живить корупцію, боротьба в основному зводиться, в кінцевому рахунку, до перерозподілу корупційних доходів на користь "борців"-кришувателів або заміні одних корупціонерів на інших, більш лояльних. Більш того, в ситуації тотальної, системної корупції чим суворіші закони, караючі за неї, тим ближче до абсолютної влади ті, хто контролює каральні органи. А абсолютна влада, як відомо, розбещує абсолютно, в тому числі і стосовно її "монетизації". Більш того, це посилює перший доданок - монополію".
На думку експерта, посиливши контроль над корупціонерами, але не прибравши джерела їх збагачення, можна успішно відбудувати корупційні вертикалі, причому під оплески шановної публіки (як у країні, так і на Заході), яка раділа посадкам недостатньо лояльних або порушили неформальні правила гри.
"Щоб реально боротися з такою, як у нас, системною корупцією (а не корупціонерами), потрібно не стільки садити, скільки викорчовувати коріння - корупційні можливості: руйнувати монополії і знищувати дискрецию, послідовно долаючи можливості для свавілля в законах, усуваючи суперечності у законодавстві і скасовуючи неисполняемые обмеження, навіть якщо вони чимось виправдані і десь у світі працюють. Однак біда в тому, що в Україні, як і в деяких інших країнах, особливо успадкували російські традиції, на вибірковому застосуванні нездійсненних норм тримається не тільки корупція, але і владу загалом. Тому на практиці той, хто відмовляється від подібної візантійщини, ризикує виявитися безпорадним, як Ющенко і навіть гірше. З цієї причини, до речі, реформи в Україні не можна, повторюючи європейську практику, доручати виконавчої влади: хоча приємні винятки можуть мати місце, так і виключити чиновників з процесу назовсім було б неправильно, в цілому це вірний спосіб перекрутити або вихолостити позитивні зміни", - вважає економіст Дубровський.