І Росія, і Україна є пострадянськими країнами, однак впродовж останніх 33 років країни по-різному подавали спільне радянське минуле – в Росії, як і в СРСР, страждання подавалось як щось позитивне, натомість для українців страждання є негативом. Так само і в цій війні українці дивляться на події інакше, більш індивідуально і через призму плюралізму, вважає лідер проєкту «Українська історія: глобальна ініціатива» професор Єльського університету Тімоті Снайдер.
В інтерв’ю для ZN.UA «Українці відкинули радянський героїзм і необхідність страждати» він вказав, що у путінській Росії, а це 25 років правління однієї і тої ж особи, радянське минуле використовується вибірково для створення такої політики пам'яті, яка має підтримувати нинішній режим. І в ній страждання і жертви — це завжди позитив.
«В Україні, звісно, також існує офіційна політика пам'яті, і в ній були моменти, які мені особисто не подобалися, зокрема, офіційний вибір героїв чи перебільшення кількості жертв Голодомору. Але в Україні було набагато більше самосвідомості, плюралізму та незгоди. Різні уряди займали різні позиції щодо минулого. Крім того, і це, мабуть, найголовніше — в українському розумінні радянського минулого страждання не завжди є чимось позитивним. Страждання — це зазвичай або часто щось негативне. Практично ніхто в Україні не говорить, що Голодомор мав сенс, бо був необхідний для прогресу. На противагу цьому у Росії одна з фундаментальних ідей полягає в тому, що голод міг бути, але він був частиною п'ятирічного плану; адміністративних помилок, може, й припустилися, але вони були частиною більшої історії прогресу», - зазначив Снайдер.
Історик підкреслив, що так само по-різному сприймається зараз в обох країнах війна в Україні.
«За словами Максима Кривцова, війна — це імена, війна — це люди, яких ви знаєте, війна — це життя окремих людей, війна — це сім'ї. Це один із підходів, і я вважаю, що це здоровий підхід, що кожна людина є різною, а кожне втрачене життя особливе. Він разюче відрізняється від радянського уявлення про невідомого солдата чи мільйони людей, які вмирають за Батьківщину. Там усі смерті об'єднані і мають єдину мету. Такий підхід здається дуже нездоровим і небезпечним», - вказує Снайдер.
Він додав, що війна, ймовірно, виявиться такою ж важливою для формування відмінного від Росії мислення, як і радянський досвід, і уже зараз, поки вона ще триває, варто замислитися над тим, що у радянському досвіді було неправильним, насамперед над ідеєю, що страждання слугують досягненню якоїсь мети.
«І я думаю, що українці в цій війні дивляться на події інакше. Гадаю, що в їхній позиції набагато більше індивідуальності та плюралізму», - вказав він.