Як життя та смерть будь-якого кондотьєра, загибель героя Росії Євгєнія Прігожина виявилася настільки ж несподіваною, як і прогнозованою.
Прибічники конспірологічної версії впевнені, що авіатроща, в якій також загинули один із найавторитетніших командирів ПВК Дмітрій Уткін («Вагнер»), п’ятеро «вагнерівців» і троє членів екіпажа Embraer ERJ 135, є інсценізацією самого Прігожина. «Аби зникнути назавжди, прихопивши з собою один із численних запасних паспортів, літак, що згорів, — теж слушна нагода», — написала ввечері в середу російська опозиційна політологиня Єкатєріна Шульман.
Утім, після того, як тіло «кухаря Путіна» впізнали в морзі «за непрямими ознаками» (для точного впізнання буде проведено ДНК-експертизу), на перше місце вийшли інші версії катастрофи літака — технічна несправність, помилка пілотів, внутрішній вибух на борту (бомбу заклали або російські, або українські спецслужби) й ураження ракетою російської системи ППО.
Наразі слідство вважає, що до відсіку шасі було закладено вибуховий пристрій. Унаслідок вибуху в літака відірвало крило, яке вдарило в стабілізатор, через це бізнес-джет почав різко набирати висоту, а потім увійшов у штопор. У справі про підрив Embraer ERJ 135 навіть з’явився перший підозрюваний. Це Артьом Стєпанов, особистий пілот Прігожина та ексзасновник компанії «МНТ Аеро», якій належав джет, що розбився. Згідно з інформацією телеграм-каналу «ВЧК-ОГПУ», правоохоронні органи не можуть його знайти.
Українцям є за що ненавидіти Прігожина, винного в загибелі сотень і тисяч наших співгромадян, — не воїна, а жорстокого свавільного вбивцю, який вимагав від Путіна переформатувати російську владу, щоб потім «правильно» вбивати нас. Та хоча українські спецслужби останнім часом і продемонстрували високий клас роботи, все-таки є обґрунтовані сумніви в тому, що це вони заклали бомбу в літак. Найімовірніше, це зробили російські спецслужби.
З іншого боку, телеграм-канал Grey Zone майже відразу після перших повідомлень про катастрофу Embraer ERJ 135 написав, що літак збили з російського ЗРК. Про це пишуть і західні ЗМІ з посиланням на поінформовані джерела в урядах різних країн. На користь цієї версії свідчить і те, що «на тілах загиблих і на обшивці вцілілих деталей літака є сліди ураження прямокутними осколковими елементами, схожими на «роботу» С-300». На відео також видно пробоїни на уламках джету.
Уже озвучено припущення, що пуск ракети став наслідком помилки ППО за умов постійних нальотів українських безпілотників на Москву. Проте в це важко повірити. Як і в те, що наказ збити бізнес-джет — це самодіяльність міністра оборони Сєргєя Шойгу та начальника Генштабу Валєрія Гєрасімова, двох давніх ворогів Прігожина. Як зауважив Джо Байден, «у Росії мало що відбувається, за чим би не стояв Путін».
Про те, що дні Прігожина полічені, неодноразово казали відразу ж після його заколоту: «кухар», кинувши виклик «альфа-самцю», завдав значної шкоди авторитету верховної влади та президенту. Червневий путч серйозно вдарив по позиціях Путіна у вибудуваній ним вертикалі влади, оскільки він, не зумівши впоратися з роллю арбітра в конфлікті між військовим керівництвом і главою «вагнерівців», виявив уразливість, утратив контроль над ситуацією, допустив кризу, що загрожувала російській державі.
Попри заслання до Білорусі, переїзд «вагнерівців» із Росії, поступове виведення активів із РФ, Прігожин залишався для Кремля загрозою політичній стабільності, болісним нагадуванням Путіну про пережите приниження. Водночас харизматичний, розумний, цинічний, імпульсивний «кухар» самою лише присутністю — в Росії, Білорусі, країнах Африки — створював проблеми, які Кремлю було дедалі важче купірувати.
І хоча після заколоту Прігожин перестав бути партнером влади (із серйозних гравців за ним уже ніхто не стояв), часта поява власника ПВК «Вагнер» у Росії створювала ілюзію, буцімто конфлікт вичерпано й президент пробачив «кухареві». Але важко було повірити, що Путін дотримає слова щодо гарантій безпеки, яке від його імені дали секретар Радбезу Ніколай Патрушев і тульський губернатор Алєксєй Дюмін: мстивість «Міхаїла Івановича», який не мирився зі зрадою, добре відома.
За два місяці по «маршу справедливості» Прігожин загинув смертю, що нагадує показову страту.
Навіть якщо російський президент особисто не віддавав наказу ліквідувати свого «кухаря», — а ймовірність цього виключити не можна, — Кремль скористається смертю Прігожина, щоб усім показати: нелояльність, зазіхання на владу карається смертю. Так через тваринний страх Путін зміцнює вертикаль російської влади, підтверджуючи в очах еліти й населення репутацію впевненого в собі мафіозного боса. Так установлює баланс еліт. Так задовольняє жагу помсти армії, приниженої тим, що Кремль пробачив «вагнерівцям» загибель 13 пілотів військової авіації.
А ось шкода для іміджу Москви від загибелі Прігожина є незначною. Після вбивства Літвінєнка, отруєння Скріпалів, вторгнення в Україну погіршити репутацію Росії та Путіна в очах Заходу вже мало що зможе. Зате в країнах Африки, Азії та Південної Америки можуть із розумінням поставитися до того, що сталося: в деяких країнах цих регіонів убивства є частиною політичної культури. Та й приклад прем’єр-міністра Саудівської Аравії, наслідного принца Мухаммеда свідчить про те, що з часом і на Заході закривають очі на злочини лідерів держав.
Судячи з коментарів політиків і чиновників, близьких до влади, наразі в них превалюють «насторожено-позитивні» настрої. Одні не можуть пробачити «кухарю» «маршу справедливості», що загрожував крахом російській державності, та вбивства російських військових пілотів. Інші сприймають загибель Прігожина, котрий виступав із антиелітними меседжами та ідеями загальної мобілізації, як вирішення проблеми неконтрольованого актора у внутрішній російській політиці.
Можливо, когось із російського істеблішменту й вразило порушення Путіним даного ним слова, і вже точно багато хто тепер приміряє на себе те, що сталося з Прігожиним, не обманюючись компліментами, які сипав президент на адресу власника ПВК «Вагнер». Російський публіцист Анатолій Нєсміян прогнозує, що «Прігожин — не перший і не останній, кого буде вбито». А російська журналістка Єкатєріна Вінокурова, розмірковуючи про ризики від загибелі Прігожина для політичної системи Росії, вважає: «Атмосфера тотального страху може почати провокувати людей на будь-які кулуарні дії».
Хоча серед російської еліти є критичні оцінки ухвалених Путіним рішень, наразі політична система Росії стабільна: ознак перевороту, який готують у середовищі еліти, не спостерігається, а вбивство «кухаря» демонструє, що Путін контролює ситуацію в країні. Тепер російський президент може задовольнити й запит «турбопатріотів» на справедливість, відправивши у відставку й Шойгу з Гєрасімовим, адже цей крок уже не сприйматимуть як «прогин» під Прігожина.
Проте що може викликати стурбованість у Кремлі, то це можлива реакція росіян на загибель заколотника й позасистемного політика. Якщо для однієї частини російського суспільства смерть Прігожина є заслуженим покаранням, то для іншої — особистим горем: після повідомлень про катастрофу літака люди почали приносити до будівлі «Вагнер-Центру» в Санкт-Петербурзі квіти, свічі та символіку ПВК «Вагнер», оплакуючи бізнесмена, який цинічно поклав під Бахмутом тисячі росіян, злочинця, котрий легко вчиняв позасудові страти та жорстокі вбивства українців і сирійців.
Озвучують побоювання, що похорон Прігожина, на який зберуться тисячі Z-патріотів, може призвести до серйозних наслідків для влади. Ультрапатріоти вже заявили, що Прігожин «загинув унаслідок дій зрадників Росії», і, звинувачуючи в убивстві Путіна та Шойгу, закликали «музикантів» помститися і йти на Москву. ЗМІ повідомляють, що в середу по тривозі було піднято силовиків Ростовської та Білгородської областей, там, де починали свій марш на Москву «оркестранти».
Кремль намагається каналізувати протестні настрої Z-патріотів. Власне, це завдання АП і спецслужби виконують упродовж останнього року, відколи у внутрішньоросійському політичному порядку денному почала зростати роль ультрапатріотів і Прігожина. До середини літа влада уникала конфліктів із радикальними критиками армії, але після заколоту Прігожина ФСБ зайнялася «розгніваними патріотами»: один із їхніх публічних спікерів Ігор Стрєлков (Гіркін) ось уже котрий тиждень поспіль перебуває у СІЗО.
Та якщо походу «вагнерівців» на Москву не сталося в день загибелі Прігожина, не буде його й пізніше. Адже ура-патріоти вже не мають харизматичного лідера, а ПВК «Вагнер», найімовірніше, доживає останні дні. Примітно, що командири «вагнерівців», які залишилися живими, ніяк не коментують смерті Прігожина та Уткіна. Як видно з усього, «оркестр» або тихо увіллється до складу ЗС РФ, або його окремі підрозділи під контролем спецслужб виконуватимуть завдання Кремля в різних куточках землі.
Утім, загибель Прігожина може негативно позначитися на планах Кремля щодо завоювання Африки: багатьма проєктами на континенті власник ПВК «Вагнер» керував особисто. І без лобістських можливостей Прігожина та його внутрішньоелітних домовленостей подальше просування Росії в Африці буде ускладнено. Однак ГУ ГШ ЗС РФ протягом останніх тижнів намагалося поставити своїх кураторів у країнах, де працював Прігожин, а Міноборони почало активно набирати бійців до Африки через підконтрольні структури.
Та навіть якщо Москва й послабить свої позиції в Африці, в очах Путіна та його найближчого оточення це є невеликою ціною за зміцнення вертикалі влади й авторитету президента.