Річ не так у силі патріярха Філарета, чия зірка хилиться за обрій, як у слабкості керівництва ПЦУ. За всіх чеснот, у нинішній команді, яка очолює ПЦУ, немає ні досвідчених стратегів, ні вправних дипломатів, ні просто яскравих лідерів. Усе це можна було б компенсувати, звернувшись до ширших церковних кіл - священників і мирян. Але церковному керівництву бракує для цього чи то сміливости, чи то широти мислення: у пострадянському православ'ї не заведено допускати "нижні стани" до церковної політики - чи то пак просто ресурсів. І нестача цього може виявитися критичною: ПЦУ як молода структура не має запасу ходу, а очікування в суспільстві - і світському, і церковному - їй висунуто високі.
Про це у своїй статті для DT.UA пише Катерина Щоткіна. На її думку, протистояння з патріярхом Філаретом може виявитися для ПЦУ шансом показати, що ця структура справді принципово нова. А може, навпаки, оприявнити ПЦУ як структуру слабку, не здатну на самостійну політику.
"Позиція патріярха Філарета в цьому протистоянні видається сумнівною: у ПЦУ є такий вагомий аргумент, як канонічність. Але, по-перше, канонічність ПЦУ поки що визнається тільки Константинополем. По-друге, за довгі роки неканонічного існування послідовники патріярха Філарета звикли не зважати на цей аргумент", - зазначає оглядач.
Детальніше про "гру" Філарета читайте в статті Катерини Щоткіної "Святійші недуги" у тижневику "Дзеркало тижня. Україна".