Суть мінімалістською демократії в тому, що є багатопартійна система, є конкуруючі політичні сили і є виборні процедури, які у відносно чесній боротьбі дозволяють виявляти переможців. Але немає масової участі в демократичних процесах. Це просто процедурна демократія. Про це розповів заступник директора Інституту соціології НАН України Євген Головаха для ZN.UА.
У цьому сенсі, продовжує він, Україна позитивно відрізняється від наших сусідів - Росії та Білорусії. У Росії Чубайс придумав керовану демократію. Потім Сурков придумав суверенну - що хочемо, те з демократією і творимо. У Китаї - демократія народна. Не знаю, як називав свою демократію Лукашенко. Назви - різні, але в світовій практиці визначення у них одне - імітаційні демократії.
Мінімалістська демократія в Україні - дуже важлива відмінність, що дає надію на те, що ми дійсно будемо розвиватися. І ми потихеньку розвиваємося. Уже з'являються громадські організації, які поступово починають контролювати держава. На відміну від 1990-х, вони стають реальними. Це перше.
А друге - схильність до контролю за державою за 30 років в українців суттєво зросла. Це можна побачити в наших моніторингах. Якщо колись можливість контролювати владу люди оцінювали на 3 бали з 5, то зараз ця цінність зросла майже на бал. Істотних змін зазнала після 2014-го, коли люди стали розуміти, що можуть впливати на владу, і це дуже важливо. Щось в нашій країні змінюється в цьому сенсі. Але дуже повільно і непослідовно.
За словами Головахи, неможливо втілити в постфеодальному суспільстві світлі капіталістичні ідеали. У нас класичне постфеодальное суспільство. З правлячим станом, що живе абсолютно за іншими законами, ніж все інше населення. Причому феодалізм у нас був реальним. У царській Росії було станове суспільство (п'ять станів), яке трансформувалося в радянський феодалізм з трьома станами. Ми досі живемо в постфеодальному суспільстві.
Проблема України ще і в тому, що це - селянська держава. Аж до 1970-х років основну частину населення становили селяни і селянські громади зі своїми традиційними відносинами, в яких центральне місце займає кум, тобто родич. Українці досі по-справжньому довіряють тільки родичам. Ну ось, правда, тепер ще армії і волонтерам. І це добре.
Проте психологія нашого традиційного селянського суспільства, насильницьким способом урбанізованого в 60-70-х роках минулого століття, залишилася. Станові забобони феодального суспільства плюс патерналістські забобони традиційного селянського суспільства з кумівством у якості головного принципу - це дуже важкий грунт для зростання розвинутої демократії. Завдяки тому, що історично у нас був досвід військової, козацької демократії, ми зуміли зберегти бажання впливати на владу, змінювати її. А в Росії і Білорусії цього немає. Так що в цьому сенсі ми, навпаки, передові. Ну а те, що погано приживається, то так буде ще довго. Але поступово зміни все одно будуть відбуватися. Так, повільно. Нинішньому поколінню в світлому капіталістичному суспільстві жити, на жаль, не доведеться.
Про цілі оголошеного президентом Зеленським всеукраїнського опитування в день виборів; про сьогодення і майбутнє української та світової демократії; про те, чи готові українці відрізати Донбас, а також про те, чому більшість українців продовжують безтурботно ставитися до пандемії коронавирусу, редактор розділу «Соціум» Алла Коляр розмовляла із заступником директора Інституту соціології НАН України Євгеном Головахою.