Закон про ліквідацію Окружного адміністративного суду Києва (ОАСК) — на виконання указу президента — 20 місяців пролежав у профільному комітеті парламенту. І лише після запровадження Сполученими Штатами санкцій щодо голови цього суду Павла Вовка «за значну корупцію» депутати схаменулися і таки ліквідували Окружний адміністративний.
Але що ховається за блискучою політичною перемогою над «вовчим судом»? Які є сьогодні ризики для здійснення правосуддя щодо представників вищих ешелонів центральної влади? Хто розглядатиме справи ОАСК? Як правильно розподілити його повноваження? Що буде із суддями ОАСК? Куди та коли вони можуть бути призначені? Якою буде доля самого підслідного та підсанкційного Вовка?
ZN.UA попросило голову Верховного суду Всеволода Князєва прокоментувати ситуацію:
«В умовах, коли майже рік відсутній повноважний склад Вищої ради правосуддя та більш як три роки повністю відсутній склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ліквідація Окружного адміністративного суду міста Києва під час повномасштабної війни — зрозумілий і певною мірою політично правильний крок. Хоча і не можу цілком погодитися і схвалити концепцію такої ліквідації, яка достатньо загально прописана у прийнятому законі.
Думаю, кожен правник розуміє, що головне питання, чому ми маємо «історію ОАСКу», — це суперповноваження, які мав цей суд. Я підтримував і підтримую точку зору, що ліквідація того чи іншого суду ніколи не призведе до розв’язання проблем у його роботі у тривалій перспективі. Натомість треба знайти причину тієї чи іншої проблеми та ліквідувати не суд, а відповідну причину. Якщо ми просто ліквідуємо один суд і створимо іншій із такими самими надзвичайними повноваженнями, є ризик того, що рано чи пізно і до цього суду можуть з’явитися питання.
Керуючись ідеєю розподілу влади всередині судової гілки, перш за все треба було обговорити ідею щодо розподілу таких надзвичайних повноважень між різними судами: як по горизонталі, так і по вертикалі. І я думаю, це дало б точно не гірший результат.
Ліквідація судів, які виносять погані рішення, є своєрідним відкриттям скриньки Пандори, бо якщо з ОАСКом усе більш-менш зрозуміло, то в подальшому мені дуже не хотілося б, щоб влада ліквідовувала суди, чиї рішення можуть не подобатися тому чи іншому посадовцю: це є шляхом до ігнорування принципу розподілу влад і, як результат, знищення демократії. Але я розумію, що воєнний час вимагає швидких, ефективних, хоча часом і болісних рішень. І рішення про ліквідацію ОАСКу є саме таким.
Тож наразі спільне завдання всіх гілок влади, з одного боку, визначитися в подальшому з «правильною» формулою повноважень новоствореного Київського міського окружного адміністративного суду, а з іншого — після початку роботи ВРП і ВККС у новому складі обрати туди через конкурсні процедури компетентних і доброчесних суддів.
Не менш важливо пам’ятати, що до Київського окружного адміністративного суду (який на перехідний період, до створення нового суду, продовжить розглядати справи замість ОАСКу) одномоментно перейде зараз майже 60 тисяч судових справ при тому, що в цьому суді працюють лише 23 судді. Ці справи потрібно розглядати якісно та вчасно, тож першочергові кроки — це вирішення питання з доукомплектуванням цього суду як суддями, так і працівниками апарату. Суддів можна додати через процедуру тимчасових відряджень із судів, підсудність яких було змінено під час війни. Щодо адміністративно-технічного персоналу, то частину можна перевести з ОАСКу, частину — з судів, підсудність яких змінено. Це питання Державної судової адміністрації України.
Мене ж як голову Верховного суду України, відповідального нині за всю судову систему, найбільше хвилює питання забезпечення процесуальних прав учасників судових проваджень. Адже результатом будь-якої, навіть найбільш правильної реформи, має бути покращення доступу до правосуддя та забезпечення права на захист кожному, чиї права було порушено.
Разом із Державною судовою адміністрацією вже працюємо над вирішенням цієї непростої проблеми, бо, на жаль, прийнятий закон містить багато неврегульованих питань, то маємо або чекати від законодавця ухвалення змін до цього закону, або діяти певною мірою творчо. Що стосується суддів ОАСК, то з моменту набуття чинності законом вони втрачають повноваження суддів, а в подальшому, після відновлення роботи ВРП, відповідно до положень чинного законодавства можуть бути переведені до інших адміністративних судів, в яких будуть наявні вакансії, а в разі відмови перевестися — підлягають звільненню. Те саме стосується і Павла Вовка. Крім того, слід зазначити, що з моменту набрання чинності законом про ліквідацію ОАСК Вовк втратив свої повноваження голови суду».
Нагадаємо, що голова ВСУ Всеволод Князєв від самого початку був проти повної ліквідації ОАСК і бачив вихід у розподілі його повноважень між різними судами. І тоді це не завдало б шкоди процесу правосуддя на цій території.
У профільному парламентському комітеті, крім законопроєкту про ліквідацію ОАСК, увесь цей час лежав і законопроєкт про передачу частини повноважень ОАСК Верховному суду. Для того щоб його реалізувати, у судовому законодавстві потрібно було змінити лише два речення.
Про ситуацію в ОАСК до ліквідації, а також про діяльність голови суду Павла Вовка та його найближчого оточення, яку розслідувало НАБУ, читайте у статтях «Вовки. По сліду НАБУ» hl і «Вовки. По сліду НАБУ-2».