Протягом багатьох років ми не раз чули заяви про неминучий крах іранського режиму. Але масштаб терору, який цього разу розв’язали тегеранські клерики — згідно з оцінками, від 10 до 20 тисяч убитих і понад 10 тисяч затриманих під час нещодавніх протестів — робить ситуацію принципово іншою.
Клерикальна диктатура має свій термін придатності, і тепер він уже добігає кінця. Один зі способів уявити прискорений розвиток подій — поставити запитання: чи готові Росія та Китай відмовитися від підтримки Тегерана, зазначає Юлія Джоя, старший науковий співробітник Інституту Близького Сходу.
Упродовж багатьох років китайський лідер Сі Цзіньпін і російський президент Владімір Путін мали спільний інтерес — залучити Іран для стримування американської могутності та обмеження західного впливу на Близькому Сході й у Північній Африці. Ця мета нікуди не зникла.
Але на тлі кризи в Ірані Москва й Пекін, імовірно, починають перестраховуватися: жодна зі сторін не захоче робити ставку на те, що дедалі більше схоже на програшну карту.
Іран готується до переходу влади. Верховному лідеру, аятолі Алі Хаменеї, у квітні виповнюється 87 років, і планування наступництва вже триває. Загострюється жорстка боротьба за вплив між командирами Корпусу вартових Ісламської революції, духовенством і лояльними технократами — і саме тут відкривається вікно можливостей для американських політиків.
У грудні почалися протести через поглиблення економічної кризи. Гіперінфляція, обвал курсу іранського ріалу (один американський долар зараз коштує понад мільйон ріалів) і стрімке зростання вартості життя нещодавно вивели на вулиці торговців з базару в Тегерані.
"Попри нещодавню невимовну жорстокість сил безпеки, протестувальники повернулися. Незадоволення зараз поширилося по всій країні й охопило всі покоління. Бажання реформ, судячи з усього, зникло. Страждаючий народ Ірану втомився від диктатури мулл", — стверджує Джоя.
Протягом останнього року як Китай, так і Росія докладали зусиль, щоб захистити Іран від санкцій і заходів проти Тегерана за невиконання ядерних зобов'язань. Іран та його стратегічні партнери Росія і Китай, можливо, все ще прагнуть демонструвати спільну позицію — принаймні на цей час. Але в альянсі вже з'являються тріщини.
Всі три країни направили кораблі на нещодавні військово-морські навчання БРІКС "Воля до миру 2026", які відбулися біля узбережжя Південної Африки. Однак Іран відмовився від участі в навчаннях, як повідомляється, під тиском своїх "великих" друзів.
У квітні Сі Цзіньпін має прийняти в Пекіні президента Трампа. Китай грає в геополітичну гру, але навряд чи для нього важливіше підтримувати хиткий і занепадаючий режим, якого американці прагнуть позбутися, ніж зосередитися на справді великих ставках. З огляду на Тайвань і прагнення до формування сфер впливу, Пекін зацікавлений у великій угоді. Чи дозволить Сі нестабільному й дедалі більш фрагментованому Ірану зіпсувати ці плани?
У листопаді американці перехопили китайське судно, що прямувало до Ірану з комплектуючими для звичайних озброєнь. Пекін не прокоментував цю подію. Більше того, Китай фактично роздратував Іран, підтримавши претензії Об’єднаних Арабських Еміратів на три острови в Перській затоці.
Позиція Китаю щодо бурхливих протестів в Ірані полягала у м'якій риторичній підтримці режиму. 12 січня Міністерство закордонних справ Китаю висловило "надію", що Тегеран "подолає нинішні труднощі та збереже стабільність у країні". Пекін також не надав своєму стратегічному партнеру підтримку в галузі протиповітряної оборони минулого літа і не закликав США стримати Єрусалим під час 12-денної війни.
Те саме можна сказати й про Росію та російсько-іранські відносини. Для Москви Тегеран зараз є одноразовим союзником.
Дійсно, Росія залежала від іранських дронів і ракет у своїй війні проти України. З 2021 року Москва закупила ракет на суму майже 3 мільярди доларів, але іранські запаси є обмеженими і можуть вичерпатися.
Зрештою, Іран покладається на Китай у питаннях постачання компонентів для оновлення своєї ракетної програми — а це зараз підпадає під заборону США. З погляду Москви, Тегеран є корисним у боротьбі із Заходом, доки Іран може виконувати свої зобов'язання.
Але розрахунки змінюються. Росія в основному зберігала мовчання під час нещодавніх масових протестів. Секретар Ради національної безпеки Сєргєй Шойгу засудив "іноземне втручання" в Ірані, повторюючи пропаганду Тегерана, але не наважився згадати США чи Ізраїль. Це відрізняється від російської позиції минулого літа, коли росіяни охоче засуджували удари США по Ірану.
"Незалежно від того, чи Трамп знову завдасть удару по Ірану, чи ні, існують інші способи прискорити падіння тиранічного режиму, який є прокляттям для іранського народу та руйнівною і дестабілізуючою силою для регіону та за його межами. Китай і Росія є ключовими елементами цієї головоломки", — підсумувала Джоя.
Нагадаємо, колишній міністр закордонних справ України та керівник Центру дослідження Росії Володимир Огризко вважає, що падіння режиму аятол у Ірані може стати сигналом для Китаю переглянути свою позицію щодо Росії і відмовитися від проросійського курсу. Окрім того, такий розвиток подій здатен призвести до домовленостей між Пекіном та США щодо майбутнього РФ.