Дивно, що нікому з розслідувачів «українського сліду» в диверсії на «Північних потоках» 26 вересня 2022 року не спало на думку проаналізувати для початку технічні аспекти. Адже саме технічні речі та можливості визначають успіх чи невдачу при організації та здійсненні безпрецедентної операції, аналогів якої немає в історії підводних трубопровідних систем.
Передусім про матчастину
Що таке труба газопроводу, як вона укладена і що потрібно для її знищення? Труба зроблена із спеціальної сталі підвищеної міцності, зовнішній діаметр 1220 мм, товщина стінки до 41 мм. Труба обетонована «сорочкою», виготовленою з подрібненої та ущільненої залізної руди у суміші з цементом, завтовшки 110 мм. Вона не лежить отак просто на дні морському. З метою непорушно зафіксувати та унеможливити спливання підводного газопроводу його засипають зверху добрячим шаром сортованого і несортованого каміння.
Отже, до самої труби прямого доступу немає, а з урахуванням того, що «Північний потік-1» перебуває в експлуатації понад десять років, це означає, що придонні течії ще додатково нанесли піску та мулу на кам’яну насипку, ущільнивши її. Це важливо для розуміння того, що кілька десятків кілограмів вибухівки, яку (гіпотетично) могла би доставити група диверсантів на собі, гарантовано підірвати трубу не зможуть.
Масштаб ушкоджень трубопроводу після вибуху можна уявити з офіційного повідомлення компанії-оператора: «Довжина ділянки труби, зруйнованої внаслідок диверсії, становить близько 250 метрів… на морському дні виявлено кратери техногенного характеру завглибшки від 3 до 5 метрів на відстані близько 248 м один від одного. Ділянка труби між кратерами повністю зруйнована, радіус розкидання фрагментів труби становить не менш як 250 м». Уявіть собі силу вибуху, коли уламки розлітаються на 250 м під водою, у щільному середовищі. Сейсмостанції в Данії та Швеції зафіксували донний струс силою в 2,3 бала за шкалою Ріхтера. Існують різні оцінки кількості вибухівки, але принаймні її порядок — це кількасот кілограмів на одну закладку.
Усе це означає, що для виконання відповідних підготовчих робіт мало бути задіяне хоч і цивільне, але належним чином обладнане судно з бортовим краном для спуску та підйому вантажів, зі спеціально підготовленим екіпажем, оснащене принаймні дистанційно керованим апаратом з маніпулятором для здійснення підводно-технічних робіт. Щось із категорії багатофункціональних аварійно-рятувальних суден того ж типу, що обслуговували будівництво «Північного потоку-2» («Бахтемир», «Спасатель Карев»), або якесь великорозмірне судно. І виконати комплекс підготовчих робіт неможливо за один спуск на дно протягом лише години, та ще й у трьох місцях.
Хоча Балтика — не Чорне море з глибинами більш як два кілометри, але й не Азовське з його 14 метрами. 80–100-метрова глибина залягання газопроводів ПП-1 та ПП-2 означає, що працювати в легкому водолазному оснащенні не вийде. До того ж температура води в придонній зоні приблизно +5ºС. Більш того, для підриву вибухівки на глибині потрібен спеціальний детонатор, щоб його підривний механізм міг бути налагоджений у відповідний спосіб, витримував донний тиск певний час і належним чином спрацьовував, коли надійде сигнал на підрив.
Досвідчені фахівці зі спеціальних підводно-технічних робіт стверджують, що, найшвидше, при виконанні підготовчих робіт було використано або підводний мінічовен сухого типу з маніпуляторами, або принаймні відповідний дистанційно керований підводний апарат. Уся ця техніка спеціалізована, не є масовою у виробництві, вона дорога, в супермаркетах не продається, як і водостійка вибухівка та детонатори до неї. Придбання такого оснащення чи його оренда у когось «групою любителів дайвінгу» не залишилися б непоміченими для численних очей і вух західних та російських розвідувальних і контррозвідувальних організацій.
На цьому тлі комічно виглядає сюжет німецького видання про вітрильну (!) яхту з хвацьким екіпажем, який переміщується Балтійським морем, маючи приблизно 1–1,5 тонни вибухівки на борту, яку на авто доставили на борт в одному з німецьких портів, а до того, ймовірно, вантажівка ще десь гасала Європою. Отже, з технічного погляду, версія про український слід є фантастичною. І це ще без аналізу окремих специфічних аспектів.
Сеймур Герш і російські вуха його розслідування
Хоч як дивно це виглядає на перший погляд, версія цілої групи провідних американських та європейських видань про «український слід» не сподобалася Москві. Це тому, що у них є своя власна «легенда», яку вони почали проштовхувати практично відразу після 26 вересня, а 8 лютого додали їй «допінгу». Це про американо-норвезький диверсійний тандем від пулітцерівського лауреата Сеймура Герша. Але він явно передав куті меду: у своєму розслідуванні щодо мотивів США і Норвегії знищити російського конкурента для своїх постачань газу до Європи Герш вісім разів повторив словосполучення про дешевий російський газ із натяком на дорогий американський і норвезький. Це явно занадто для такого тексту і показує, чиї вуха стирчать за цим головним аргументом газової пропаганди Кремля в ХХІ столітті.
Однак саме версія Герша є основною для Росії. Представник РФ в ООН Небензя розтиражував її офіційним листом на ім’я Генсека ООН від 16 лютого з вимогою провести термінове розслідування: «Оприлюднені 8 лютого 2023 року результати розслідування американського журналіста Сеймура Герша свідчать про факт скоєння військовими Сполучених Штатів Америки та їхніми норвезькими посіпаками злочинної атаки на три гілки газопроводів «Північний потік-1» і «Північний потік-2» у Балтійському морі. Адміністрація Джо Байдена, яка віддала протиправний наказ, несе повну відповідальність…».
Фактор 4-ї нитки і російський слід
Чому залишилася не підірваною одна нитка з чотирьох існуючих на обох потоках? Це, по суті, одне з ключових запитань. Якщо там був закладений підривний заряд і він не спрацював, то його знайшли би відразу, і розслідування якби і не завершилося знаходженням «авторів», то принаймні було би повідомлення про «вибуховий пристрій невідомого походження, що не спрацював».
Однак очевидно, що ніякого четвертого вибухового пристрою не було. Одну нитку свідомо залишили у функціональному стані. Кому потрібна була така конфігурація — три труби підірвати, одну залишити, причому залишити одну нитку саме ПП-2, а не ПП-1?
Відповідь: тому, хто залишав шанс німцям «одуматись» і хто збирався «рятувати» їх аномально холодною зимою 2022/2023, розповідаючи усьому світу, як мерзнутиме Європа. А у разі успішного «порятунку Європи» познущатися над німцями, що, мовляв, попри ваш обструкціонізм ПП-2, вас урятував саме він. А потім жестом «доброї волі» відремонтувати труби. Що обійдеться лише у якихось 500 млн дол., і Європа буде знову в теплі і з дешевим газом від «Газпрому». Отак читається замисел Кремля.
Паралельний мотив диверсії — це створення ситуації штучного форс-мажору для «Газпрому», тобто коли він через обставини непереборної сили не у змозі виконати свої зобов’язання з постачання газу. Правдоподібні «відмазки» влітку минулого року про турбіни, що вийшли з ладу, неможливість їх відремонтувати через західні санкції, витікання масла тощо більше не справляли впливу на європейських клієнтів. І «Газпром» ризикував отримати мільярдні позови до арбітражів за зрив контрактів. Усю його аргументацію було відкинуто у Європі на офіційному рівні. Варто пригадати, що саме на початку вересня 2022-го «Газпром» зупинив ПП-1 нібито для ремонтних робіт, а за три тижні й трапилися загадкові «форс-мажорні» вибухи на Балтиці. Ось у цьому проміжку й було підготовлено спеціальну підводну операцію.
І знову ж таки, на російський слід у диверсії вказує поява у цій історії нафтового танкера.
Танкерна (не)активність
Танкер Minerva Julie привернув увагу одного з данських експертів через те, що підозріло довго маневрував незадовго до вибухів якраз у районі диверсії. Звісно, компанія-власник усе спростувала, мовляв, танкер просто очікував нове замовлення.
Це цікавий епізод, який нагадує інцидент жовтня 2014 року, коли біля берегів Швеції було зафіксовано «підозрілу підводну активність» і сеанс радіозв'язку направленим променем в бік Калінінграда. Шведи дійшли висновку, що вкотре має місце російська шпигунська діяльність, однак підводний човен зазнав аварії у шведських водах. Пошуки аварійної мінісубмарини так і не увінчались успіхом, але потім увагу звернули на дивні переміщення двох російських суден — танкера NS Concord під прапором Ліберії та науково-дослідного судна «Профессор Логачев». Вони тривалий час здійснювали маневрування, нехарактерне для комерційних і дослідницьких суден. Це і наштовхнуло експертів на висновок, що означені судна здійснювали порятунок підводного мінічовна, який виконував спеціальне завдання поблизу шведського узбережжя та зазнав аварії. Найбільш імовірно, що мінісубмарина залишила район, перебуваючи під дном великорозмірного судна, або ж танкер був заздалегідь переобладнаний під носія. Тим більше що і танкер, і науково-дослідницьке судно провели до цього кілька місяців у ремонті, що може бути одним із підтверджень версії про відповідне переобладнання для виконання завдань, не пов’язаних з їхнім звичайним застосуванням.
Тому поява танкера під час вивчення різних аспектів диверсії на путінських потоках знову ж таки непрямо вказує на те, що за авторством стоять саме росіяни. Технологію відпрацьовано ними на Балтиці. Нагадаємо думку фахівців з підводно-технічних робіт, що здійснення диверсії такого рівня потребує мінічовна, з допомогою якого й можна виконати необхідні підготовчі роботи. Також звернемо увагу, що танкер Minerva Julie прямував із Роттердама і після дивних переміщень з 6 по 12 вересня 2022 року в результаті прибув до Санкт-Петербурга. Навіть якщо цей танкер не було переобладнано під носія мінічовна, то він послужив прикриттям для його переміщень. Але тоді десь мало би бути ще одне судно, яке доставило й потім забрало мінічовен у випадку, якщо танкер не був носієм.
Це також резонує з інформацією, яку було надано у листопаді 2022-го американською компанією супутникового моніторингу SpaceKnow про два «темні судна» незадовго до 26 вересня поблизу зони диверсії. У них були вимкнені транспондери розпізнавання AIS, тобто вони намагалися приховати загальну інформацію про себе та своє місцезнаходження.
Кому вигідно?
Варто пригадати, що наприкінці минулого року в західних ЗМІ вже з’являлась інформація з посиланням на «деяких західних керівників», «численних офіційних осіб», «23 дипломатів і розвідників з дев’яти країн» про те, що кількамісячне розслідування не підтвердило російського авторства диверсії, без зазначення й будь-кого іншого.
Дійсно, чому все ще немає результатів розслідувань у трьох країнах? Припускаю, що насправді в західних столицях уже все зрозуміло — і хто «автор сценарію», і хто виконавець спеціальної підводної операції. Але оприлюднення цього потребуватиме жорстких дій у відповідь, і не тільки з боку Німеччини, Данії та Швеції. І не тільки у вигляді спільного патрулювання морів для протидії розвідувальним кораблям РФ поблизу берегів ЄС, як про це повідомили днями. Припускаю, що результатів не бажають оприлюднювати, бо краще нехай буде «війна в Україні», аніж «війна в Європі», як вони собі уявляють. Бо це ж призведе «до ескалації», «до війни НАТО з Росією». Тому звідси легенда про якусь «проукраїнську групу» з індульгенцією офіційній владі України. Мовляв, недержавні актори в часи гібридних воєн і не на таке здатні…
«Український слід» — це спроба певних кіл показати пакетом, що Росія, США, Європа та Британія не причетні до диверсії. «Деякі початкові припущення США та Європи були зосереджені на можливій провині Росії, особливо враховуючи її майстерність у підводних операціях, хоча незрозуміло, яка мотивація була б у Кремля для підриву трубопроводів, враховуючи, що вони були важливим джерелом доходу та засобом для Москви мати вплив на Європу... Представники США кажуть, що не знайшли жодних доказів причетності російського уряду до нападу… Офіційні особи США заявили, що нікого з американців чи британців не було задіяно», — написала The New York Times. Повідомляється, що американській розвідці не вдалося виявити доказів причетності Росії до інциденту. Британська The Times 8 березня розповіла, що на Заході вже через тиждень після диверсії було відомо, що за цим стоять не Росія чи США, а приватне українське підприємство.
Хоча офіційні представники і в США, і в європейських столицях не погодилися з «українською версією», проте, схоже, є хтось впливовий по обидва боки Атлантики, хто хоче провести гру з нульовою сумою з росіянами і вийти на відносини з чистого аркуша. Недаремно ж версія про «український слід» появилась одночасно в низці провідних західних видань. Це вам не блог Сеймура Герша, створений нашвидкуруч напередодні. Мовляв, у «Нафтогазу», в України в цілому був мотив підірвати газопроводи: щоб зберегти транзит російського газу. Цілком відповідно до путінської аргументації на прес-конференції 22 грудня 2022 року.
Нинішній сигнал Росії приблизно такий: усе знаємо, але не повідомимо офіційно про те, що диверсію було влаштовано під орудою Головного управління глибоководних досліджень МО РФ, як і ви припините нас звинувачувати; розслідування так і не зможуть достеменно встановити авторство, а ви не наполягатимете на їхньому продовженні. У разі згоди з таким підходом Росія не платитиме чималих компенсацій і штрафів за зрив постачання газу до Європи (за деякими оцінками, вони можуть становити загалом до 35 млрд дол., а на сьогодні вже подано позовів на 15 млрд дол.) й отримає шанс відновити газові відносини на взаємовигідних умовах. Щоб нових позовів не було, варто погодитися сісти за стіл переговорів з Україною.
Проте одночасно медійний «український слід» — це й сигнал Києву. Мовляв, ми не бачимо зараз офіційної причетності України до диверсії, але може так виявитися, що подальше розслідування знайде певні докази (натяк на кшталт кейсу з «Кольчугами» 2002 року). Американське видання Politico 12 березня знову натякнуло про «точки напруги» між Вашингтоном і Києвом та назвало серед іншого і «диверсію на газопроводі». Тому, мовляв, краще йти за стіл переговорів із росіянами з широкого кола питань.
Звісно, це лише моє авторське припущення. Думаю, що найближчі тижні чи місяці будуть показовими, куди поверне слідство у європейських столицях, що говоритиме Небензя в ООН, чи будуть нові позови до «Газпрому», а також чи не трапляться якісь нові випадки раптових смертей певних фігур на московській шахівниці.
Більше статей Михайла Гончара читайте за посиланням.